Рішення № 100258001, 04.10.2021, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/262/21

Провадження № 2/147/296/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2021 року смт.Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Мудрак А.М.

з участю секретаря Івасюк А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

17 березня 2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої позовні вимоги обґрунтувало тим, що АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 04.05.2006 уклали кредитний договір №VIUPGA00000950. Згідно договору АТ КБ «Приватбанк» зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 39427,00 грн. на термін до 02.05.2010, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашені заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповіді до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав. 09.09.2008 АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Тростянецького районного суду Вінницької області з позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 15.09.2009 було задоволено позов та стягнуто заборгованість в розмірі 29925,18 грн. нараховану станом на 05.09.2008. Однак позивач вказує, що винесення рішення судом, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. Прострочена сума заборгованості становить 27008,12 грн. Оскільки, з Відповідача було стягнуто заборгованість за кредитним договором за період з дати укладення договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні суду від 15.09.2009, тобто за період з 04.05.2006 по 05.09.2008, то за період після подання позовної заяви з 10.09.2008 по 10.02.2021 відповідач має заборгованість у розмірі - 26015.75 грн. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість за кредитним договором та 2270 грн. судових витрат.

Ухвалою судді від 21.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження.

10.06.2021 від представника відповідача адвоката Клименко І.Ф. надійшов відзив на позовну заяву та заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності. У відзиві зазначає, що, позивач вказує, що рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 15 вересня 2009 року у справі №2-100/2009р. з відповідача ОСОБА_1 вже стягувалась заборгованість за кредитним договором №VIUPGA00000950 від 04.05.2006. Зокрема, зазначеним судовим рішенням з ОСОБА_1 на користь позивача було стягнуто загальну заборгованість за кредитним договором у розмірі 29 925,18 грн. До даної суми заборгованості, крім інших платежів, було враховано заборгованість за кредитом у розмірі 26 773,64 грн. Відповідно до розрахунку заборгованості, яка надасться позивачем до позовної заяви, вбачається, що позивач визначив суму боргу (основну суму заборгованості за договором) за 3 (три) періоди: з 10.09.2008 р. до 14.04.2009 р. - борг в розмірі 26 773,64 грн.; з 30.04.2009 р. до 05.05.2010 р. - борг в розмірі 27 230,34 грн.; з 16.01.2016 р. до 10.02.2021 р. - борг в розмірі 27 008,12 грн. Остаточна заборгованість (залишок боргу), визначена позивачем, складає 27008,12 грн. Саме на ці суми заборгованості, визначені окремо за три періоди, позивач і нараховував інфляційні витрати та 3% річних. Але, таке нарахування заборгованості є неправомірним та таким, що порушує права відповідача. Так, згідно наданих позивачем доказів (копії судового рішення від 15.09.2009 року), позивач вже стягнув з відповідача суму заборгованості за 1-й період в розмірі 26773,64 грн. Тому дана заборгованість повторно стягненню не підлягає та на неї не можуть нараховуватись інфляційні витрати та 3% річних. Разом з тим, в позовній заяві позивач зазначає недостовірні відомості про розмір нарахованої заборгованості по кредиту. Зокрема, позивач вказує в позові, що «прострочена сума заборгованості становить 27008,12 грн. Оскільки, з Відповідача було стягнуто заборгованість за кредитним договором за період з дати укладення кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні Тростянецького районного суду Вінницької області від 15.09.2009 р., тобто за період з 04.05.2006 по 10.09.2008, то за період після подання позовної заяви від 09.09.2008, з 10.09.2008 по 10.02.2021 Відповідач має заборгованість у розмірі - 26015,75 грн., яка складається з наступного: - 20 599,55 грн. - індекс інфляції за прострочення виконання зобов`язання; - 5 416,20 грн. -3% річних від простроченої суми». Отже, недостовірність зазначених позивачем в позовній заяві відомостей полягає в тому, що під розміром заборгованості в сумі 26015.75 грн. за період з 10.09.2008 р. по 10.02.2021 р. (яка є предметом спору) позивачем насправді зазначається загальна сума інфляції за прострочення виконання зобов`язання та 3% річних від простроченої суми, які нараховані за період з 10.09.2008 року по 10.02.2021 рік на загальну суму заборгованості за кредитом, розбиту на три періоди, в тому числі і на стягнуту за рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 15.09.2009 р суму боргу по кредиту в розмірі 26773,64 грн. Крім того, представник відповідача зазначає, що оскільки рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 15 вересня 2009 року у справі №2-100/2009 з відповідача ОСОБА_1 вже стягнуто на користь позивача основну заборгованість за кредитом в розмірі 26773,64 грн., строк дії кредитного договору закінчився 02.05.2010, а позивач звернувся з позовом в даній справі в лютому 2021 року, вважає що позивачем пропущено визначений законом строк позовної давності. Враховуючи викладене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог, стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь відповідача понесені судові витрати з надання правової допомоги та розглядати справу за відсутності відповідачки та її представника.

09.09.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому зазначає, що заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву стосовно суми заборгованості є таким що не відповідають дійсності, ґрунтуються лише на власних домислах відповідача та не можуть прийматися судом до уваги. Є лише намагання уникнути відповідальності за допущення прострочення кредитного зобов`язання шляхом отримання неправомірної вигоди за рахунок отримання на свою користь рішення суду, після введення суду у оману обставинами, викладеними у відзиві. В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази погашення кредитної заборгованості за договором. У зв`язку з цим, обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду. Також вказують, що визначена відповідачем сума понесених судових витрат у розмірі 3000 грн. не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості. Враховуючи викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином. В позовній заяві представник позивача зазначив, що в разі неявки в судове засідання відповідача не заперечує проти розгляду справи за відсутності їх представника та винесення заочного рішення судом.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, враховуючи, що останній скористався своїми процесуальними правами.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Клименко І.Ф. в судове засідання не з`явились, у своєму відзиві просили розглядати справу за відсутності відповідачки та її представника.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Згідно з ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Судом встановлено, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 04.05.2006 було укладено кредитний договір №VIUPGA00000950. Згідно договору АТ КБ «Приватбанк» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 39427,00 гри. на термін до 02.05.2010, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором (а.с. 7-8).

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 15.09.2009 було задоволено позов ЗАТ КБ «Приватбанк» та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 29925,18 грн. та судові витрати в розмірі 329,25 грн .(а.с.4).

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З розрахунку заборгованості наданого банком, вбачається, що загальна заборгованість до стягнення, за період простроченого грошового зобов`язання з 10.09.2008 по 10.02.2021 (2441 день), складає 26015,75 грн, та складається з: 20599,55 грн. - індекс інфляції за прострочення виконання зобов`язання та 5416,20 грн. - 3% річних від простроченої суми (а.с.5-6).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту ст. 1054 ЦК України вбачається, що позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Відповідно до положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.

Оскільки, фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, виходячи із ч.2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої якщо строк виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Тому рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 15.09.2009 по справі №2-100/2009р. було стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором №VIUPGA00000950 від 04.05.2006 в розмірі 29925,18грн., що складається з суми заборгованості за кредитом в розмірі 26773,64грн., заборгованості по процентам в розмірі 2743,41грн., комісія в розмірі 180,48грн., пеня - 227,65грн. В рішенні суду зокрема зазначено, що кінцевий термін повернення кредитних коштів 02.05.2010. Також зазначено, що відповідач зобов`язувалась сплачувати з 6 по 11 число кожного місяця щомісячний платіж в розмірі 1230,38грн. Даний факт закріплено в п.1.1 Кредитного договору №VIUPGA00000950 від 04.05.2006.(а.с.7).

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи..

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 76 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові, електронні докази і висновки експертів.

Відповідно до ст. ст 77-78 ЦПК України суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Факт виникнення та існування кредитних зобов`язань сторонами не заперечується та не спростовується.

У відзиві на позов представником відповідача було заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт перший статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частиною 5 ст. 261 ЦК України визначено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року в справі № 6-14цс14, за договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України).

Законодавством передбачено застосування строку позовної давності як до основного зобов`язання так і до всіх його складових, зокрема при стягненні за кредитним договором самого тіла кредиту так і нарахування штрафних санкцій.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Згідно з ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Положеннями ч.3, ч.4 ст. 267 ЦК Українипередбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено: установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Як вбачається з самого кредитного договору №VIUPGA00000950 від 04.05.2006 кінцевий термін повернення кредитних коштів 02.05.2010. (а.с.7).

Рішенням суду від 15.09.2009 достроково стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором, оскільки ОСОБА_1 не виконувала належним чином умови договору.

Оскільки позивач довідався про існування заборгованості в період з 2009 року (наявність самої заборгованості та вирішення даного спору в судовому порядку), а токож достовірно знав по строк дії договору, а саме 02.05.2010, тобто з даного періоду у позивача виникло право на звернення до суду з позовом про стягнення індексу інфляції за весь час прострочення а також три проценти річних від простроченої суми.

Натомість позивач звернувся до суду з даним позовом 17 березня 2021 року, тобто понад строки звернення до суду в межах встановленої загальної позовної давності.

Наявність передбачених ст. 264 ЦК України підстав для переривання перебігу позовної давності щодо пред`явлення вказаного позову, які б дозволяли зробити висновок про дотримання при поданні позову встановленого законом строку позовної давності, не встановлено.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

За таких обставин, суд дійшов висновку, що АТ КБ "ПриватБанк" пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом щодо усіх заявлених вимог, що згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід відмовити в повному обсязі за пропуском позивачем строку позовної давності.

Інші аргументи сторін не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків суду.

Згідно із ч.1, ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовано статтею 141 ЦПК України, відповідно до частини восьмої якої розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Порядок та умови розподілу судових витрат на правничу допомогу регулює стаття 137 ЦПК України, відповідно до положень якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Представником відповідача на підтвердження витрат на правничу допомогу надано ордер серії ВН №116938 від 02.06.2021(а.с.37), квитанцію до прибуткового касового ордеру на суму 3000,00 грн.(а.с.37а), та акт виконаних робіт від 02.066.2021(а.с.38).

Згідно з ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Нормами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Однак відповідачем не надано суду договору про надання правничої допомоги, укладеного з адвокатом Клименко І.Ф. Надані докази надання професійної правничої допомоги у даній справі, не дають суду достатніх підстав для покладення витрат відповідача на отримання правничої допомоги на позивача.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2270.00 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень, залишити за позивачем АТ КБ "ПРИВАТБАНК".

Керуючись ст. ст. 247, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне ім`я сторін:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д;

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складено 08 жовтня 2021 року.

Суддя А.М. Мудрак