Рішення № 100252294, 28.09.2021, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/3752/21

Провадження № 2/756/3722/21

УКРАЇНА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року місто Київ

Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Ткач М.М.,

за участі секретаря судового засідання - Тагієва Р.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7 , ОСОБА_6 як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_8 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими що втратили право користування майном,

УСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернулося до Оболонського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7 , ОСОБА_6 як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_8 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими що втратили право користування майном.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 30.05.2007 року ВАТ «Сведбанк» (правонаступник - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №2706/0507/88-181. Відповідно до умов кредитного договору, банк зобов`язувався надати боржнику кредит у сумі 50 000,00 дол. США, а відповідач зобов`язувався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та умовах, що передбачені кредитним договором. В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором №2706/0507/88-181, ОСОБА_1 як «Іпотекодавець» передав в іпотеку: трикімнатну квартиру, загальною площею 67,10 кв.м., яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 . Оскільки відповідач не належним чином виконував взяті на себе зобов`язання по кредитному договору - ТОВ «Кредитні ініціативи» звернуло стягнення на квартиру іпотекодавця на підставі ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» (п. 12.3.1. Іпотечного договору) та звернувся з відповідною заявою до державного реєстратора. Державний реєстратор Юдіна М.А., прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.10.2020 року. Таким чином, законним власником квартири за адресою : АДРЕСА_1 є ТОВ «Кредитні ініціативи». Зазначає, що є законним власником предмета іпотеки, відтак відповідачі втративши право власності на будинок, одночасно втратили і право на користування ним. Вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» намагалося врегулювати питання в досудовому порядку, надіславши відповідачам вимогу про добровільне виселення, однак відповідачі продовжують користуватися квартирою, відмовляються добровільно виселятися, чим створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном.

З наведених підстав просить: зняти з реєстраційного обліку громадян: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ; визнати громадян: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 такими, що втратили право на користування будинком загальною площею 159,6 кв.м., житловою площею 48,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути солідарно з відповідачів витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою суду від 15.03.2021 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7 , ОСОБА_6 як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_8 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими що втратили право користування майном.

28.04.2021 на адресу суду від третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла заява, в якій зазначається, що позовні вимоги не підтримують, просять проводити розгляд справи у відсутність представника, у зв`язку із великою завантаженістю співробітників.

Ухвалою суду від 17.05.2021 серед іншого було продовжено строк підготовчого провадження у справі №756/3752/21 строком на 30 (тридцять) днів.

17.06.2021 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив (пояснення) на позовну заяву, у яких, зокрема, зазначається, що доводи позивача є необгрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають обставинам справи та суперечать діючому законодавству України, з підстав викладених у відзиві (поясненнях) на позовну заяву.

Ухвалою суду від 26.07.2021 підготовче провадження по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7 , ОСОБА_6 як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_8 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими що втратили право користування майном було закрито, призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак подав на електронну пошту суду заяву про розгляд справи без його участі, просив позовні вимоги задовольнити та проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідачі та третя особа в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про розгляд справи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та перевіривши зібрані по справі докази, оцінивши їх в сукупності, суд встановив наступне.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч.ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Однією з засад судочинства, регламентованої п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 30 травня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2706/0507/88-181, згідно якого банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у кредитної лінії, що не поновлюється в розмірі 50 000,00дол. США на строк з 30.05.2017 року по 30.05.2017 року та на умовах, погоджених у договорі (а.с.8-9).

Цього ж числа, між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №2706/0507/88-181-Z-1 від 30.05.2007 року, яким забезпечується належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору №2706/0507/88-181 від 30.05.2007 укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем.

Відповідно до п.2 іпотечного договору, на забезпечення виконання основного зобов`язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: квартиру під номером АДРЕСА_2 .

В подальшому, у зв`язку з невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором згідно ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» право власності на вищевказане домоволодіння, було зареєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи». Правовою підставою для реєстрації права власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на нерухоме майно є відповідне застереження в договорі іпотеки від 30.05.2007 року (п.12.3.1) із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № інформаційної довідки 245494128 від 23.02.2021 року, власником квартири під номером АДРЕСА_2 є ТОВ "Кредитні ініціативи". Підстава для державної реєстрації - іпотечний договір №2706/0507/88-181-Z-1, серія та номер:з-2353, виданий 30.05.2007 року, видавник: Морозова С.В., приватний нотаріусКиївського міського нотаріального округу, підстава внесення запису- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу) індексний номер:54708681 від 22.10.2020, приватний нотаріус Юдін Максим Анаталійович, Київський міський нотаріальний округ, м.Київ.

19.02.2021 року ТОВ «Кредитні ініціативи» на адресу відповідачів направило вимогу про добровільне виселення, у випадку невиконання ними даної вимоги, ТОВ «Кредитні ініціативи» звернеться до суду та органів державної виконавчої служби для здійснення примусового виселення.

Згідно довідки Відділу реєстрації проживання/ перебування фізичних осіб Оболонської районної у м.Києві державної адміністрації від 11.12.2020 , в квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано вісім фізичних осіб. Як зазначає позивач, цими особами є: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Судом встановлено, що на теперішній час позивач не може вільно розпоряджатися належним йому нерухомим майном у зв`язку з фактичним проживанням там відповідачів, що підтверджено вимогою позивача за вих. №254 від 18.02.2021 року про добровільне звільнення всіма мешканцями приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям всіх мешканців житла з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб відповідного РВ УМВС України.

Позивач зазначає, що відповідачі не виконали вимогу про виселення, продовжують користуватися спірною квартирою та створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Усталена практика Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15). Такий правовий висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року по справі № 643/18788/15-ц, провадження № 14-93цс19. У цій постанові, зокрема зазначено, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню вказані норми. Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку» є передбачуваними.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.

Таким чином, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).

Подібні висновки висловлені Верховний Судом у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 640/15833/16-ц, провадження № 61-44536св18 та у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 335/6482/19.

Докази про те, що передана в іпотеку спірна квартира була придбана відповідачами за кредитні кошти відсутні. Навпаки, згідно даних в іпотечному договорі від 30.05.2007 року, предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого Київською універсальною біржею 04.10.2000 року, тобто задовго до укладення ним іпотечного договору від 30.05.2007, яким згадана квартира була передана в іпотеку з метою забезпечення виконання кредитного договору від 30.05.2007 № 2706/0507/88-181.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. 77-80 ЦПК України.

Відповідно до частини першої ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, у справі, що розглядається, кредитодавець, який набув право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку, заявив про наявність перешкод у користуванні своєю власністю, оскільки в спірній квартирі зареєстровані відповідачі, які відмовляються виселятися з квартири.

Разом з тим, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, зазначені вище норми законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідачів таким, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: АДРЕСА_1 , оскільки при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя позивач ТОВ «Кредитні ініціативи» був обізнаний про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцям відповідачам , зокрема, про наявність відповідних речових прав відповідачів, які були власниками квартири, зареєстровані і проживають у спірному житловому приміщенні.

Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику, тому Банк мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власника спірної квартири обмежуються у зв`язку із наявністю прав осіб, які мають право користування вказаною квартирою.

Позовні вимоги у частині зняття відповідачів з реєстраційного обліку є взаємопов`язаними із вимогами про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, у зв`язку з чим також задоволенню не підлягають. До того ж, за приписами норми ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ТОВ «Кредитні ініціативи» до відповідачів про зняття з реєстраційного обліку та визнання такими, що втратили право користування майном, є необґрунтованим та не підлягає задоволенню у повному обсязі.

У порядку ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з огляду на повну відмову у задоволенні позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7 , ОСОБА_6 як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_8 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими що втратили право користування майном - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Оболонський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 07.10.2021.

Відомості про сторін:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», код ЄДРПОУ - 35326253, юридична адреса: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21;

Відповідач 1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

Відповідач 2: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач 3: ОСОБА_1 , як законний представник, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач 4: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач 5: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач 6: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач 7: ОСОБА_6 , як законний представник, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач 8: ОСОБА_6 , як законний представник, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 2-Д код ЄДРПОУ 37445484.

Суддя М.М. Ткач