Рішення № 10024990, 12.05.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 45/28712.05.10 За позовом                    Закритого акціонерного товариства «Інформаційні комп’ютерні системи»

До           Закритого акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій»

Про           стягнення 1811544,41 грн.

За зустрічним

позовом                     Закритого акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій»

До           Закритого акціонерного товариства «Інформаційні комп’ютерні системи»

Про           визнання кредитора таким, що прострочив виконання зобов’язання та

           зобов’язання вчинити дії

          Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

Від позивача за первісним позовом                     Борійчук О.П. (за дов.)

Від відповідача за первісним позовом                     Чередніченко І.М. (за дов)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до закритого акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій»про стягнення заборгованості в сумі 1811544,41 грн. за договором № СГк-121 від 10.09.2008 р., з яких 1636351,20 грн. –основний борг, 31194,30 грн. –три проценти річних, 143998,91 грн. –інфляційних збитків.

До Господарського суду міста Києва надійшов зустрічний позов закритого акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій»до закритого акціонерного товариства «Інформаційні комп’ютерні системи»про визнання відповідача за зустрічним позовом (позивача за первісним позовом) таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором № СГк-121 від 10.09.2008 р. на 74 дні, а також про зобов'язання позивача за первісним позовом перерахувати нараховані ним проценти та штрафні санкції в сторону зменшення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2009 р. № 05-6-45/733 (суддя Балац С.В.) в прийнятті зустрічного позову закритого акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій»відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2009 р. № 05-6-45/733 ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2009 р. у справі № 05-6-45/733 (45/287) залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2010 р. № 45/287 (05-6-45/733) постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2009 р. та ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2009 р. у справі № 45/287 ( 05-6-45/733) скасовано.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 15.03.2010 р. справа № 45/287 передана на розгляд судді Удаловій О.Г.

          Ухвалою від 31.03.2010 р. справу № 45/287 було прийнято до провадження, призначено її розгляд на 12.04.2010 р., прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву.

          У вказане засідання представник закритого акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій»не з’явився, вимоги ухвали суду не виконав, оригінали матеріалів зустрічної позовної заяви не надав. Розгляд справи було відкладено на 21.04.2010 р..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2010 р. розгляд справи відкладався на 12.05.2010 р., у зв’язку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

Представник закритого акціонерне товариство «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій»надав оригінал зустрічної позовної заяви та підтримав викладені у ньому вимоги.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

10.09.2008 р. між закритим акціонерним товариством «Інформаційні комп’ютерні системи»(виконавцем) та закритим акціонерним товариством «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій (замовником) укладено договір № СГк-121 (далі –Договір).

За умовами вказаного Договору позивач зобов’язався продати відповідачеві обладнання (далі - обладнання), номенклатура, асортимент, комплектність та кількість якого передбачена в додатку № 1 до цього Договору, що є невід’ємною частиною цього Договору, а відповідач зобов’язався прийняти у власність та своєчасно оплатити вартість обладнання на умовах цього Договору (пункт 1.1, 1.2. Договору).

Згідно з пунктом 2.1. Договору загальна вартість обладнання згідно з цінами, зазначеними в додатку № 1, складає 1363626,00 грн., крім того ПДВ - 272725,20 грн., разом з ПДВ - 1636351, 20 грн.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що відповідач здійснює оплату наступним чином: оплата в розмірі 100% вартості обладнання ( пункт 2.1.) протягом п’яти банківських днів з моменту передачі обладнання.

Розрахунки за обладнання здійснюються замовником на підставі рахунку-фактури та видаткової накладної у безготівковій формі шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок виконавця (пункт 2.3. Договору).

Судом встановлено, що до вказаного Договору сторони уклали додаток № 1 «Найменування та кількість обладнання», додаток № 2 до Договору.

Відповідно до умов вказаного Договору позивач передав, а відповідач прийняв обладнання на загальну суму 1636351,20 грн., що підтверджується видатковою накладною № СГк-2224-Опп від 01.12.2008 р. та довіреністю серії ЯПД № 969314/134 від 01.12.2008 р., на підставі якої відповідач отримав вказане обладнання, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно зі ст.ст. 14, 526 Цивільного кодексу України між сторонами у справі виникли цивільні права і обов’язки (зобов’язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов’язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, виконавець свої зобов’язання за Договором виконав та поставив замовнику обладнання, а відповідач розрахунок за поставлене обладнання у встановлені Договором строки не здійснив.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки позивачем доведено, що відповідач своїх зобов’язань щодо оплати поставленого обладнання за Договором не виконав, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 1636351,20 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому посилання відповідача на те, що позивачем порушено порядок досудового врегулювання спорів, судом до уваги не береться.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Окрім того, мотивуючи прийняття такого рішення Конституційний Суд указав, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Отже, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне зобов’язання), згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи умови Договору, відповідач повинен був здійснити оплату в розмірі 100% вартості обладнання (пункт 2.1.) протягом п’яти банківських днів з моменту передачі обладнання, тобто в строк до 08.12.2008 р..

Враховуючи те, що відповідач припустився прострочення платежу, тому, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, він зобов’язаний сплатити позивачу збитки від інфляції за весь час прострочення (з грудня 2009 р. по червень 2009 р.), що за розрахунком позивача, перевіреним судом, становить 142998,91 грн., а також три проценти річних, розмір яких за період (232 днів) становить 31194,30 грн.

Таким чином, позовні вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню в повному обсязі (1636351,20 грн. основного боргу, 142998,91 грн. збитків від інфляції, 31194,30 грн. трьох процентів річних).

Стосується вимог, пред’явлених у зустрічному позові, слід зазначити наступне.

Вимога позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) про визнання позивача за первісним позовом таким, що прострочив виконання зобов’язання за договором № СГк-121 від 10.09.2008 р. на 74 календарні дні, не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно п. 1. ч. 1. ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Разом з тим, відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 ГК України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Слід зазначити, що вимога позивача за зустрічним позовом про визнання відповідача за зустрічним позовом таким, що прострочив виконання зобов'язання, не відповідає визначеним ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України способам захисту прав та інтересів, не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Вимога про визнання відповідача за зустрічним позовом (позивача за первісним позовом) таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором № СГк-121 від 10.09.2008 р. на 74 дні, є нічим іншим, як встановленням факту, що має юридичне значення. Юридичні факти можуть встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеного в постанові від 14.01.2002 р..

Однак, вимога про встановлення факту, що має юридичне значення, не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення факту, що має юридичне значення може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Крім того, позивач за зустрічним позовом просить зобов’язати позивача за первісним позовом перерахувати нараховані ним проценти та штрафні санкції з урахуванням відняття сум, нарахованих за 74 календарних дні прострочення виконання зобов’язання за Договором № СГк-121 від 10.09.2008 р. (в сторону зменшення).

Вказана вимога мотивована тим, що відповідач за зустрічним позовом прострочив виконання зобов’язання з поставки обладнання на 74 дні, що стало причиною неотримання відповідачем коштів від третьої особи, а саме: причиною несвоєчасного виконання зобов’язань, а тому є підставою для перерахування нарахованих позивачем за первісним позовом штрафних санкцій з урахуванням відняття сум, нарахованих за 74 календарних дні прострочення виконання зобов’язання за Договором № СГк-121 від 10.09.2008 р. (в сторону зменшення).

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне зобов’язання), згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до умов Договору відповідач здійснює оплату наступним чином: оплата в розмірі 100% вартості обладнання (пункт 2.1. Договору) протягом п’яти банківських днів з моменту передачі обладнання.

Як встановлено судом, відповідач розрахунок за поставлене обладнання у встановлені Договором строки не здійснив, чим прострочив виконання зобов’язання з оплати поставленого обладнання, у зв’язку з чим позивач за первісним позовом нарахував позивачеві за зустрічним позовом штрафні санкції у вигляді збитків від інфляції та трьох процентів річних.

Штрафні санкції у вигляді збитків від інфляції та три проценти річних нараховані позивачеві за первісним позовом за прострочення виконання договірних зобов’язань по оплаті товару (протягом п’яти банківських днів з моменту передачі обладнання).

Разом з тим, ані чинним законодавством, ані Договором не передбачений обов’язок позивача за первісним позовом перераховувати нарахованих процентів та штрафні санкції в сторону зменшення у випадку прострочення виконання ним своїх зобов’язань по передачі товару. Більш того, суд бере до уваги, що вказана вимога фактично направлена на зміну умов Договору в односторонньому порядку.

При цьому слід зазначити, що позивач за зустрічним позовом не позбавлений можливості звернутися до господарського суду з позовом про стягнення штрафних санкцій, збитків тощо за прострочення позивачем за первісним позовом строку передачі обладнання за Договором.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони наступним чином: за первісним позовом –на відповідача за первісним позовом, за зустрічним позовом - на позивача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити повністю.

Стягнути з закритого акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій»( 03151, м. Київ, вул. Смілянська, 4, рахунок 2600201302137 у ТОВ «Укрпромбанк»м. Київ, МФО 321228, код 30674051) на користь закритого акціонерного товариства «Інформаційні комп’ютерні системи»(03005, м. Київ, вул. Смоленська, 31-33, рахунок 260083010178 в АБ «Національні інвестиції», м. Київ, МФО 300498, код 26170779) 1636351,20 грн. основного боргу, 142998,91 грн. збитків від інфляції, 31194,30 грн. трьох процентів річних, 18115,44 грн. витрат по оплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Суддя О.Г. Удалова

          Рішення підписано 22.06.2010 р.