Рішення № 100246725, 11.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2021 року м. Київ № 640/7476/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пєнов Груп» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та акту перевірки, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Пєнов Груп» з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування акта №647/26-15-14-01-03/37035924 від 22 жовтня 2018 року, податкових повідомлень-рішень від 12 листопада 2018 року №1433261514103 та №1434261514103.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджені належними первинними документами, які підтверджують формування показників податкової звітності та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2019 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

18 червня 2019 року до суду від Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказав про ненадання ТОВ «Пєнов Груп» первинних документів, з яких можливо встановити реальність господарських операцій останнього з ТОВ «ВЕТАВІЯ», ТОВ «СИЛІКОНОВА ДОЛИНА» та ТОВ «ТЕХСТАЙЛ ІНК». Крім того, представник відповідача зазначив, що під час перевірки встановлено неможливість здійснення контрагентами позивача господарських операцій з постачання/виконання (реалізації) товарів/послуг на адресу позивача по ланцюгу постачання, у зв`язку з відсутністю у вказаних суб`єктів господарювання необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності трудових ресурсів, виробничих потужностей, власних основних засобів при значних обсягах реалізації послуг та товарів.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі наказу від 04 жовтня 2018 року №14901 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Пєнов Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «ВЕТАВІЯ» (код 39710663) за травень та червень 2015 року, ТОВ «ГОРСАН» (код 39791208) за серпень 2015 року, ТОВ «СИЛІКОНОВА ДОЛИНА» (код 39869829) за вересень та жовтень 2015 року, що міститься у податкових деклараціях з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємства за 2015 рік та по взаємовідносинах з ТОВ «ТЕХСТАЙЛ ІНК» (код 40329806) за грудень 2016 року, що міститься у податкових деклараціях з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства за 2016 рік, за результатами якої складено акт від 22 жовтня 2018 року №647/26-15-14-01-03/37035924.

Проведеною перевіркою встановлення порушення:

пункту 44.1 статті 44, пункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 5, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 48 920,00 грн., у тому числі по періодах: за 2015 рік на суму 40 194,00 грн., за 2016 рік на суму 8 726,00 грн.;

пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 1.2 статті 1, пункту 2.4 статті 2 положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 29 264,00 грн., у точу числі по періодах: за жовтень 2015 року на суму 21 184,00 грн., за грудень 2016 року на суму 8 080,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, 12 листопада 2018 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№1434261514103, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних осіб на загальну суму 53 283,00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 48 920,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 363,00 грн.;

№1433261514103, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 43 896,00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 29 264,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 14 632,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, рішенням Державної фіскальної служби України від 15 січня 2019 року №1973/6/99-99-11-04-01-25 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 12 листопада 2018 року, а скаргу позивача - без задоволення.

Не погоджуючись із вказаними актом перевірки та податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Податковим кодексом України.

Так, пунктом 6.1 статті 6 Податкового кодексу України встановлено, що податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків (підпункт 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України).

Під витратами, відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності (підпункт 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73 (надалі по тексту також - НП(С)БО 1) наведено терміни, що використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають такі значення, зокрема: активи - це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому; баланс (звіт про фінансовий стан) - це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов`язання і власний капітал; бухгалтерська звітність - це звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів; витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками);

доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) - це звіт про доходи, витрати, фінансові результати та сукупний дохід; зобов`язання - це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої е майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

У звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Відповідно до змісту пунктів 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи» (далі - П(С)БО 15), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена, а визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

При цьому, до складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства.

Згідно з пунктом 15 Положення, доходом визнається сума зобов`язання, яке не підлягає погашенню.

Відповідно до норм пункту 21 П(С)БО 15, дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20 (далі - П(С)БО 11) визначено терміни: довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями. забезпечення - зобов`язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу.

Так, пунктом 5 П(С)БО 11 визначено, що зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Статтею 4 Закону України від 16 липня1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами), визначені основні принципи бухгалтерського обліку, зокрема: нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому, доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Приписами пункту 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», визначено, що інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Згідно з нормами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до змісту статті 1 Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

При цьому, порядок формування доходів в бухгалтерському обліку регулюється П(С)БО 15, згідно з яким доходи визнаються одночасно при збільшенні активів або зменшення зобов`язань.

Так, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності складених документів чи сплати грошових коштів.

З акту перевірки вбачається, що позивач відображав у складі витрат що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств суми по господарським операціям з ТОВ «ВЕТАВІЯ», ТОВ «ГОРСАН», ТОВ «СИЛІКОНОВА ДОЛИНА» та ТОВ «ТЕХСТАЙЛ ІНК».

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з цим, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Так, досліджуючи питання пов`язаності придбаних позивачем робіт (послуг) з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.

Згідно з частиною першою статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача є 41.20 будівництва житлових і нежитлових будівель; крім того, позивач має право здійснювати, зокрема монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування (код КВЕД 43.22), покрівельні роботи (код КВЕД 43.91), діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (код КВЕД 46.19), надання в оренду будівельних машин і устаткування (код КВЕД 77.32), інші будівельно-монтажні роботи (код КВЕД 43.99), інші спеціалізовані будівельні роботи (код КВЕД 43.22), оптову торгівлю деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (код КВЕД 46.73), інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (код КВЕД 47.19).

Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення перевірки контролюючим органом встановлена відсутність реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «ВЕТАВІЯ», ТОВ «ГОРСАН», ТОВ «СИЛІКОНОВА ДОЛИНА» та ТОВ «ТЕХСТАЙЛ ІНК».

Позивачем в підтвердження реальності здійснення господарської діяльності по взаємовідносинах із ТОВ «ГОРСАН» долучено до матеріалів справи договір підряду від 05 серпня 2015 року №0508151, відповідно до умов якого, за дорученням ТОВ «Пєнов Груп» (підрядник), ТОВ «ГОРСАН» (субпідрядник) в межах договірної ціни, на свій ризик, власними силами та засобами зобов`язується виконати ремонтно-відновлювальні роботи на даху будівлі (вул. С. Петлюри, буд. 16) у терміни, передбачені даним Договором, а підрядник зобов`язується прийняти від субпідрядника виконані роботи та оплатити їх відповідно до умов даного договору.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано протокол договірної ціни, акт надання послуг від 10 серпня 2015 року №1008/41 та платіжне доручення від 27 серпня 2015 року №1052 на суму 9 552,00 грн.

Також, в матеріалах справи містяться рахунок на оплату від 10 серпня 2015 року №1008/42, виписаний ТОВ «ГОРСАН» та платіжне доручення від 27 серпня 2015 року №1053.

ТОВ «СИЛІКОНОВА ДОЛИНА», виписано ТОВ «Пєнов Груп» рахунки на оплату від 21 вересня 2015 року №2109/111, від 18 вересня 2015 року №1809/90, від 15 жовтня 2015 року №1510/09, від 08 жовтня 2015 року №0810/19, від 12 жовтня 2015 року №1210/15, акти надання послуг від 15 жовтня 2015 року №109/38, від 12 жовтня 2015 року №109/72, від 08 жовтня 2015 року №109/79, від 21 вересня 2015 року №2109/285, від 18 вересня 2015 року №1809/205 та на підтвердження їх сплати позивачем надано платіжні доручення від 22 жовтня 2015 року №1112, від 22 жовтня 2015 року №1113, від 22 жовтня 2015 року №1114.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ВЕТАВІЯ» виписано ТОВ «Пєнов Груп» рахунки на оплату від 07 травня 2015 року №0705/15, від 17 червня 2015 року №1706/27, акти надання послуг від 17 червня 2015 року №1706/27, від 07 травня 2015 року №0705-15, сплата яких підтверджується платіжними дорученнями від 18 червня 2015 року №991 та від 10 липня 2015 року №1006 на сплату послуг за рахунками від 29 травня 2015 року №2905/38.

ТОВ «ТЕХСТАЙЛ ІНК» писано позивачу рахунок-фактуру від 01 грудня 2016 року №01-2/12, надано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №01-2/12,підтверджунням сплати чого позивачем надано платіжне доручення від 19 грудня 2016 року №1431.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд зазначає, що необхідність укладання спірного договору з ТОВ «ГОРСАН» та отримання послуг від ТОВ «ВЕТАВІЯ» та ТОВ «ТЕХСТАЙЛ ІНК» зумовлено зобов`язаннями перед третіми особами, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії первинних документів.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що послуги/товари, придбані в межах господарських операцій використовувались позивачем у власній господарській діяльності, а тому останній правомірно формував дані податкового обліку за перевірений період по взаємовідносинам зі вказаними контрагентами.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування, не надано жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві та акті перевірки обставин щодо не підтвердженням факту здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВЕТАВІЯ», ТОВ «ГОРСАН» та ТОВ «ТЕХСТАЙЛ ІНК».

При вирішені даного спору суд враховує позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №814/788/14, від 30 листопада 2018 року у справі №820/4698/17, від 14 лютого 2018 року у справі №804/15887/14, згідно з якою інформація про ознаки фіктивної діяльності контрагента (як-то: податковий стан платника податків, відсутність необхідних та достатніх матеріально-технічних ресурсів та персоналу тощо), одержана контролюючим органом з його власних інформаційних систем, що не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації.

Слід також наголосити, що платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року по справі №826/16272/13-а, в якій суд зазначив, що: «Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента...».

Також, у постанові від 16 квітня 2019 у справі №804/6909/17 Верховний Суд вкотре підтвердив позицію, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Висновок Верховного Суду, викладений, зокрема в постановах від 17 квітня 2018 року у справі №826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі №816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19 категоричний: відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Таким чином, недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах. Аналогічна правова позиція висловлена 10 листопада 2020 року Верховним Судом в рамках справи №440/3779/18, касаційне провадження №К/9901/23882/19.

У будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.

Аналогічні висновки щодо застосування норм викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 у справі №803/2094/15, від 20 грудня 2018 року у справі №815/4992/16.

Щодо посилань контролюючого органу на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 жовтня 2017 року у справі №357/9689/17, яким визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 статті 27 і частиною 1 статті 205 та за частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, вирок Обухівського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року у справі №372/812/16-к, яким визнано ОСОБА_2 винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, суд зазначає наступне.

Так, директорів ТОВ «ВЕТАВІЯ» та ТОВ «ГОРСАН», підписи яких міститься на первинних документах, обвинувачено не в злочині, передбаченому статтею 205 Кримінального кодексу України «Фіктивне підприємництво». Натомість вирок стосується обвинувачення за частиною 5 статті 27 та частини 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України «Підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців». Об`єктивна сторона складу даного злочину обмежується внесенням в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також умисним поданням для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості. Тобто, такий склад злочину аж ніяк не охоплює будь-яку подальшу діяльність юридичної особи і, відповідно, не може свідчити про нездійснення такої діяльності.

У контексті вказано суд зазначає, що відповідно до Постанови Верховного Суду від 18 березня 2020 року (справа № 826/18952/14) податковий орган посилався на вирок Шевченківського районного суду міста Києва у справі 761/22932/13 від 24.09.2013, де фігурував контрагент платника податків по справі. Відповідно до даного вироку Особу_1 було визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною 5 статті 27 та частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України. Колегія Верховного Суду не взяла до уваги згадуваний вище вирок з огляду на наступне: «відповідачем (контролюючим органом) не було надано жодних належних та достатніх доказів наявності вироків суду відносно посадових осіб позивача та посадових осіб контрагентів позивача за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, при цьому договори, укладені позивачем з вказаними контрагентами у судовому порядку недійсними визнані не були». Разом з тим, Верховний Суд вказав, що згадуваний вище вирок не містить жодних відомостей про господарські операції між платником податків та контрагентом, та про будь-які інші господарські операції вказаного контрагента платника податків, як і не містить будь-якого аналізу його господарської діяльності.

Відтак, беручи до уваги позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, про несумісність статусу фіктивного нелегального підприємства з легальною господарською діяльністю саме із наявністю рішення суду стосовно посадових осіб платника податку, засуджених чи звільнених від відповідальності за нереабілітуючими обставинами за статті 205 Кримінального кодексу України «Фіктивне підприємництво», тобто діяльністю зі створення та придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. І навпаки, обвинувачення осіб за іншими, ніж стаття 205 Кримінального кодексу України, статтями кримінального закону, зокрема стаття 205-1 Кримінального кодексу України, не є доказом нереальності операцій.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 травня 2019 року у справі №826/9653/172.

Суд звертає увагу, що вказаними вироками суду директорів ТОВ «ВЕТАВІЯ» та ТОВ «ГОРСАН» обвинувачено не в злочині, передбаченому статтею 205 Кримінального кодексу України» «Фіктивне підприємництво», вироки стосуються обвинувачення за частиною 5 статті 27 та частинами 1 -2 статті 205-1 Кримінального кодексу України «Підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців».

В даній справі, вищезазначені вироки не містять аналізу діяльності ТОВ «ВЕТАВІЯ» та ТОВ «ГОРСАН» та аналізу господарських правочинів/операцій з позивачем. Текст вироку містить опис дій, вчинених директором, направлений на здійснення реєстраційних дій відносно таких товариств.

Також, не береться судом до уваги вирок Солом`янського районного суду міста Києва від 27 червня 2017 року №1-кп/760/759/17, яким визнано ОСОБА_3 винуватим за статтею 205 частини 1 Кримінального кодексу України, оскільки первинні документи при взаємовідносинах з ТОВ «ТЕХСТАЙЛ ІНК» підписувались ОСОБА_4 .

Водночас, судом враховується наявність вироку від 31 травня 2018 року у справі №761/12271/17, яким директора ТОВ «СИЛІКОНОВА ДОЛИНА» ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 205, частини 1 статті 358, частини 4 статті 358 Кримінального кодексу України.

Так, за висновком суду, вироком у кримінальній справі №761/12271/17 встановлено об`єктивну сторону складу злочинів посадової особи контрагента позивача, дії якого не були спрямовані на реальне настання наслідків, а лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій. Господарські операції, за наслідками яких позивачем сформовані витрати та податковий кредит, відбулися на підставі первинних документів, виписаних цією ж особою і у той самий період, в якому встановлено факт вчинення злочину.

Тотожний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №826/17813/18.

Таким чином, висновки контролюючого органу щодо заниження бази оподаткування податком на прибуток підприємства справедливі по відношенню до господарських операцій позивача з ТОВ «СИЛІКОНОВА ДОЛИНА» у 2015 році.

Аналізуючи викладене, оскільки господарські операції позивача з ТОВ «СИЛІКОНОВА ДОЛИНА» не можуть бути визнані реальними, в силу встановленої вироком непричетності її директора до господарської діяльності та фіктивності такого товариства, фактично отримані позивачем товари та послуги є операціями, здійсненими поза межами правового поля, натомість, надані до перевірки та разом з позовом первинні документи не відображають реального змісту договірних відносин.

Разом з цим, суд звертає увагу, що контролюючим органом не надано детального розрахунку суми грошового зобов`язання до спірного податкового повідомлення-рішення №1434261514103 від 12 листопада 2018 року, у зв`язку із чим суд вважає неможливим скасувати зазначене рішення відповідача в частині неправильно зазначених сум, а приймає рішення про їх повне скасування, що не позбавляє можливості відповідача винести нове рішення з зазначенням у ньому правильної суми грошових зобов`язань, штрафних санкцій та пені.

Так, відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року (справа №813/3274/17), повноваження щодо визначення суми грошових зобов`язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є дискреційним повноваженням таких контролюючих органів. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе повноваження щодо застосування штрафу в іншому розмірі.

Таким чином, при неправомірному визначенні контролюючим органом суми грошових зобов`язань, відповідне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в повному обсязі, оскільки суд не уповноважений перебирати на себе дискреційні повноваження контролюючого органу з обчислення грошових зобов`язань.

Оцінюючи правомірність висновків акта перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум податку по відносинах із ТОВ «ВЕТАВІЯ», ТОВ «ГОРСАН», ТОВ «СИЛІКОНОВА ДОЛИНА» та ТОВ «ТЕХСТАЙЛ ІНК», суд керується наступним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

У свою чергу, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг, згідно положень пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд доходить висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв`язку з таким придбанням.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг/товарів.

Суд встановив, що придбання позивачем у ТОВ «ВЕТАВІЯ», ТОВ «ГОРСАН» та ТОВ «ТЕХСТАЙЛ ІНК» послуг/товару безпосередньо пов`язано з його господарською діяльністю, здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а відповідач не довів відсутність сплати позивачем відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

В контексті спірних правовідносин суд вважає за необхідне відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява №803/02),»Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Отже, на думку суду, позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість за перевірений період із контрагентами - ТОВ «ВЕТАВІЯ», ТОВ «ГОРСАН» та ТОВ «ТЕХСТАЙЛ ІНК», тому висновки акта перевірки про заниження податку на додану вартість в частині є помилковими, а збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в частині - протиправним.

Разом з тим, не підтвердженими залишились господарські операції позивача із ТОВ «СИЛІКОНОВА ДОЛИНА», однак, з урахуванням не надання контролюючим органом відповідного детального розрахунку суми грошового зобов`язання, суд вважає за можливе скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 листопада 2018 року №1433261514103 повністю, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 06 листопада 2018 року у справі №813/3274/17.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та норми чинного законодавства, що регулює правовідносини у сфері справляння податків та зборів, суд доходить висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 12 листопада 2018 року №1433261514103 та №1434261514103.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування акта перевірки №647/26-15-14-01-03/37035924 від 22 жовтня 2018 року, суд звертає увагу на наступне

Як передбачено частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Суд зазначає, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючою органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Таким чином, акт перевірки не є рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 2 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, а є виключно службовим документом, який лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій, оскільки наслідком винесення податковим органом зазначеного акту є прийняття податкового повідомлення-рішення, яке може бути оскаржено в судовому порядку.

Таким чином, акт перевірки не породжує для позивача правових наслідків, не є підставою для виникнення у нього будь-яких прав та обов`язків, отже ніяким чином не порушує охоронюваних законом прав та інтересів позивача. Права та обов`язки для суб`єкта господарювання, перевірку якого проведено, породжує саме рішення, прийняте на підставі складеного за результатами перевірки акта.

Враховуючи викладене, правові підстави для визнання протиправним та скасування акта перевірки №647/26-15-14-01-03/37035924 від 22 жовтня 2018 року відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із частинами 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи у сукупності встановлені у даній справі обставини, суд доходить висновку про часткову обґрунтованість доводів та аргументів позивача та їх підтвердження належними та достатніми доказами, які містяться в матеріалах справи. Разом з тим, відповідачем як суб`єктом владних повноважень в ході судового розгляду не доведено обґрунтованості своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Пєнов Груп» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та акту перевірки.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 12 листопада 2018 року №1433261514103 та №1434261514103.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пєнов Груп» (код ЄДРПОУ 37035924, вул. Гната Хоткевича, буд. 34, м. Київ, 02094) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня нуль копійок).

В решті позовних вимог відмовити.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Пєнов Груп» (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 34, код ЄДРПОУ 37035924).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Суддя В.І. Келеберда