Рішення № 100246683, 11.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2021 року м. Київ № 640/19335/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , у якому просить суд стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 22215,00 грн. та пеню у розмірі 298,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що у поданому за формою 10-ПОІ (річна) звіті, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників облікового складу у 2020 році становила 10 осіб, відповідно до 4% нормативу, на підприємстві повинно бути працевлаштована 1 особа з інвалідністю, але відповідачем не було працевлаштовано жодної особи з інвалідністю, що є підставою для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).

11.08.2021 до суду від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, акцентує увагу на тому, що дійсно, згідно вимог діючого законодавства, мав у 2020 році працевлаштувати 1 особу з інвалідністю, однак, у поданому до позивача звіті, було допущено технічну помилку, яка полягає у незазначенні працевлаштованої особи з інвалідністю, що, на переконання позивача, підтверджується наданими до суду документами про працевлаштування вказаної особи та виключає стягнення будь-яких адміністративно-господарських санкцій, оскільки відсутнє саме порушення вимог законодавства.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 надав до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів «Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2020 рік за формою 10-ПОІ (Річна), затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 № 591.

Згідно змісту вказаного звіту, відповідач зазначив, шо середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2020 році становила 10 осіб, відповідно до 4% нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштована 1 особу з інвалідністю, але відповідачем не було працевлаштовано жодної особи з інвалідністю, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій у та пені.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ).

Згідно зі статтею 4 Закону № 875-ХІІ, соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Стаття 17 Закону № 875-ХІІ, встановлює, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до положень статті 19 Закону №875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (ч. 5 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).

Таким чином, з наведеного вбачається, що законодавцем встановлений норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, в розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, і кожне підприємство, яке використовує найману працю, повинно дотримуватись такого нормативу.

При цьому, роботодавці самостійно здійснюють розрахунок кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу і забезпечують їх працевлаштування. Для забезпечення виконання нормативу роботодавці можуть здійснювати пошук осіб з інвалідністю на вакантні місця самостійно або звернутися за допомогою до територіального центру зайнятості. Норматив вважається виконаним, якщо у звітному році у роботодавця працює відповідна кількість осіб з інвалідністю за основним місцем роботи.

27 серпня 2020 року наказом № 591 Міністерством соціальної політики України було затверджено оновлену форму 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідальність за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю встановлена ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», частиною 1 якої встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів»).

Згідно із частинами 3, 4 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку (ч. 9 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів»).

Відповідно до норм частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті, передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій, слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

При цьому, елементами правопорушення, є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Позивач наголошує на тому, що згідно ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», відповідач повинен був працевлаштувати 1 особу з інвалідністю, але не працевлаштував жодної особи з інвалідністю, тобто, свій обов`язок не виконав, що вбачається з самостійно поданого фізичною особою-підприємцем звіту за 2020 рік за формою 10-ПОІ (річна), де вказано, що відповідно до 4% нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштована 1 особу з інвалідністю, але відповідачем не було працевлаштовано жодної особи з інвалідністю.

Дійсно, позивач правильно вказує на нормативно-правові підстави позову, а також констатує, що відповідач самостійно заповнив та подав до Фонду звіт, у якому правильно обрахував, що на підприємстві у 2020 році мала бути працевлаштована 1 особа з інвалідністю.

Водночас, суд враховує, що відповідач заперечує проти невиконання ним нормативу 4% на підприємстві із працевлаштування особи з інвалідністю, оскільки подаючи вищезазначений звіт, відповідач припустився технічної помилки, неправильно зазначивши інформацію у відповідних графах звіту.

При цьому, наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, наданими разом із відзивом на позовну заяву підтверджується, що 18 лютого 2019 року на підставі наказу № 2/к від 15 лютого 2019 року, було прийнято на роботу охоронцем до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - особу ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) - інваліда третьої групи за загальним захворюванням, який, за доводами відповідача, і на сьогоднішній день також працює у нього, що, у свою чергу, підтверджується відповідними записами у трудовій книжці працівника, а також, поданими звітами до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДПС у м. Києві у відповідних періодах.

Так, у звіті «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» (форма 1-ДФ) за IV квартал 2020 року, відображено нарахування та виплата доходу працівників.

У звіті «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску» за II квартал 2021 року, також відображено нарахування доходу та єдиного соціального внеску всіх працівників, включаючи особу з інвалідністю.

У звіті «Звіті про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне» за лютий 2019 року, відображено нарахування доходу та єдиного соціального внеску всіх працівників, включаючи особу з інвалідністю.

Слід врахувати, що група інвалідності ОСОБА_2 підтверджується: пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Пенсійним Фондом України від 09.02.2010 року із терміном дії: довічно; довідкою серії КА-1 № 032067 від 22.03.2006 року, виданою Центром медико-соціальної експертизи м. Києва до акта огляду МСЕК2 № 484 від 22.03.2006.

Таким чином, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що відповідач довів виконання приписів чинного законодавства щодо працевлаштовання у 2020 році 1 особи з інвалідністю з урахуванням 4-х відсоткового нормативу на підприємстві, а відтак, відсутні і підстави для застосування до нього фінансових санкцій та нарахування пені, оскільки відсутній факт самого порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

При цьому, питання подання/неподання відповідачем уточнюючої звітності чи питання про допущення помилки у поданій звітності, не є предметом даного спору, позаяк, у даній справі, суд вирішує питання про наявність/відсутність підстав для стягнення з суб`єкта господарювання на користь відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарських санкцій та пені.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат, у даному випадку, відсутні.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ЄДРПОУ 22869098, 03150, м. Київ, вул. В.Васильківська, 104)

Відповідач: ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 )

Суддя В.І. Келеберда