Рішення № 10024635, 07.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/17907.06.10

За позовом заступника військового прокурора Центрального регіону України в

інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до ТОВ "Будівельна компанія "Міськбудінвест"

про визнання недійсним договору про пайову участь у будівництві.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від прокуратури Хобтюк В.С. (посв. НОМЕР_1)

Від позивача Шамрай О.В. (дов. від 13.11.2009 № 220/419/д)

Від відповідача Бойко Г.В. (дов. від 30.12.2009 № 1306)

В судовому засіданні 07.06.2010 на підставі ст. 85 ГПК України за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" про визнання недійсним з моменту укладення договору № 498 від 09.04.2001 про пайову участь у будівництві житла та застосування наслідків, передбачених ст..48 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.03.2010 порушено провадження у справі № 50/179 та призначено її до розгляду на 07.04.2010.

07.04.2010 у судове засідання зявилися представники сторін та прокуратури і надали пояснення по справі.

У судовому засіданні представником прокуратури було подано уточнення до позовної заяви, відповідно до яких просить визнати недійсними з моменту укладення разом із договором № 498 Про пайову участь у будівництві житла від 09.04.2001 додаткові угоди до нього, які є його невід'ємними частинами, а саме:

- Додаткову угоду № 1/581 від 04.04.2002;

- Угоду № 584 від 19.04.2002 "Про порядок розрахунків за договорами № 364 від 28.03.1998 та № 498 від 09.04.2001";

- Додаткову угоду № 2 від 04.11.2004;

-Додаткову угоду № 3 від 04.02.2005;

-Додаткову угоду № 4 від 15.03.2005;

-Додаткову угоду № 5 від 15.12.2005;

-Додаткову угоду № 6 від 01.02.2006;

-Додаткову угоду № 7 від 24.10.2007.

Суд прийняв до уваги дані уточнення.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.04.2010 подав відзив на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 07.04.2010 було оголошено перерву на 19.04.2010 для подання додаткових доказів.

Представники сторін в судове засідання 19.04.2010 зявилися, надали пояснення по справі та подали спільне клопотання про продовження строку розгляду справи на більш тривалий строк, ніж передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України. Суд задовольнив дане клопотання.

Представник відповідача у судовому засіданні подав відзив на уточнення до позовної заяви, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову.

В звязку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі, розгляд справи було відкладено до 19.05.2010.

У судовому засіданні 19.05.2010 було оголошено перерву на 07.06.2010.

Представники сторін в судове засідання 07.06.2010 зявилися та надали пояснення по суті справи. Представник від прокуратури в повному обсязі підтримав заявлені через відділ Діловодства господарського суду заяви від 18.05.2010 та від 04.06.2010 про часткову відмову від заявлених позовних вимог, відповідно до яких заступник військового прокурора Центрального регіону України відмовився від позовних вимог в частині визнання недійсними додаткових угод до договору № 498 від 09.01.2001 про пайову участь у будівництві житла, а саме: № 1/581 від 04.04.2002, № 584 від 19.04.2002 "Про порядок розрахунків за договорами № 364 від 28.03.1998 та № 498 від 09.04.2001", № 2 від 04.11.2004, № 3 від 04.02.2005, № 4 від 15.03.2005, № 5 від 15.12.2005, № 6 від 01.02.2006, № 7 від 24.10.2007, а також відмовився від вимог в частині застосування наслідків недійсності оспорюваного договору, передбачених ст. 48 Цивільного кодексу УРСР.

Судом задоволені вищезазначені заяви.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно із ст. 121 Конституції України прокуратура покликана захищати інтереси держави і шляхом звернення до суду з позовом реалізує ці повноваження.

Згідно з резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 прокурори вправі звертатись до господарського суду з позовами в інтересах держави в особі органів державної влади.

Відповідно до ст.ст. 75, 85, 113, 117 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який підзвітний Верховній Раді України. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Згідно з розділом 1 Декларації «Про державний суверенітет України»та ст. 17 Конституції України, як незалежна і суверенна держава України для захисту свого суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості будує свої власні Збройні Сили,

Статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" визначено, що майно військових частин Збройних Сил України є державною власністю та належить їм на праві оперативного управління.

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлено, що військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далівійськові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Стаття 3 цього ж Закону зазначає, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

При цьому, згідно ст. 77 Земельного кодексу України та Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно з ст.2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також прийняття рішень щодо його вилучення і передачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади.

Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Судом встановлено, що 09.04.2001 між Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України (замовник за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Агропромсервіс-А" (пайовик за договором) було укладено договір № 498 про пайову участь у будівництві житла (далі - договір), предметом якого було фінансування пайовиком в повному обсязі будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури по вул. Артема, 24 в м. Києві за проектно-кошторисною документацією, що розроблятиметься за архітектурно-планувальним завданням замовника. При цьому замовник зобовязався по закінченні будівництва передати пайовику кінцеву будівельну продукцію від будівництва об'єкту за квотами, визначеними пунктом 2.3 цього договору, а пайовик зобовязався профінансувати проектно-вишукувальні, будівельно-монтажні, опоряджувальні та пуско-налагоджувальні роботи на обєкті в повному обсязі.

Згідно п.1.3. договору, пайовик спільно з замовником вирішує та узгоджує з місцевими органами влади питання, що повязані з будівництвом та своєчасним наданням всіх необхідних дозволів згідно з встановленим законодавством України порядком. Отримане замовником згідно з квотами, визначеними пунктом 2.3 цього договору житло розподіляється між військовослужбовцями Збройних сил України за відповідними рішеннями гарнізонної житлової комісії в установленому порядку.

Пунктами 1.2., 1.3., 2.3.1., 2.3.2., 3.1., 3.2. договору передбачено, що розподіл побудованого за цим договором об'єкту між замовником та пайовиком після введення їх в експлуатацію здійснюється наступним чином: замовнику - квартири, загальною площею житла, що становитиме 25% від загального обсягу площі житла, визначеного проектно-кошторисною документацією об'єкту; пайовику - визначену проектно-кошторисною документацією об'єкту кінцеву будівельну продукцію, за виключенням визначеної в пункті 2.3.1. цього договору.

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 04.11.2004 до договору пайової участі в будівництві житла № 498 від 09.04.2001, укладеної між Міністерством оборони України, Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест», в звязку з реорганізацією системи замовника капітального будівництва у Міністерстві оборони України, сторони домовились про заміну замовника будівництва житлового комплексу з обєктами соціальної сфери по вул. Артема, 24 в м. Києві по договору № 498 від 09.04.2001 з Міністерства оборони України (Головне квартирно-експлуатаційним управління) на управління капітального будівництва Міністерства оборони України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест»є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Агропромсервіс-А»по виконанню умов договору № 498 від 09.04.2001 (з усіма додатковими угодами, додатками, актами), що підтверджується пунктом 1.1 статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест»(дата реєстрації 17.04.2008, номер запису 10691050013001126).

Відповідно до рішення 24.10.2007 по справі № 31/440 Господарського суду м. Києва, вважається укладеною додаткова угода № 7 до договору № 498 про пайову участь у будівництві житла від 09.04.2001. Відповідно до п.п. 1-3 даної додаткової угоди № 7 функції замовника будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної сфери по вул. Артема, 24 в м. Києві (військове містечко № 43) - перейшли до Міністерства оборони України в особі директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши думку представників сторін, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/.111 від 12.03.99 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України “Про Збройні Сили України” Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України як основний орган військового управління; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.

Згідно з ч.1 ст.6 Закону України “Про Збройні Сили України”органи військового управління, об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил України дислокуються на території держави або тимчасово за її межами відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Згідно зі статтею 14 Закону України “Про Збройні Сили України” Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належність їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Задоволення потреб оборони пов'язане з використанням відповідних земель для конкретних цілей, як-то: формування, підготовка і підтримання у необхідній бойовій готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (розміщення військових частин, установ та інших об'єктів, проведення вчень тощо); розробка, виробництво і вдосконалення озброєння і військової техніки (розміщення випробувальних полігонів тощо); створення запасів матеріальних ресурсів мобілізаційного резерву (розміщення складів, сховищ тощо).

Згідно зі ст.1 Закону України “Про використання земель оборони” землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Відповідно до ст.4 Закону України “Про використання земель оборони” військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Згідно з ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, землі оборони серед інших категорій земель мають спеціальний статус та призначені для розміщення і постійної діяльності військовій частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Стаття 84 Земельного Кодексу України встановлює, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. Відповідно до частини 4 статті 84 Земельного кодексу України землі оборони не можуть передаватись у приватну власність.

Спірний договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить в собі елементи договору про сумісну діяльність та інвестиційного договору, які регулюються главою 77, Прикінцевими та перехідними положеннями Цивільного кодексу України, Законом України “Про інвестиційну діяльність”.

Відповідно до ч.1 ст.1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Згідно з ст.1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Відповідно до ч.1 ст.1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Згідно з абз.2 ч.1 ст1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Отже, згідно з приведеними нормами Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність учасники обєднують свої вклади, після чого ці вклади набувають статусу спільного майна (а не майна виключно державної чи комунальної власності) та вже використовуються в інтересах усіх учасників, що об'єднали свої вклади для досягнення спільної мети.

З огляду на викладене, позивачем не може бути надана як внесок у спільну діяльність земельна ділянка, оскільки відповідно до ч.1 ст. 125 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання користувачем документа, що посвідчує це право, яким є державний акт. Приступати до використання земельної ділянки до одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Крім того, нормами ст. 77 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України “Про використання земель оборони” передбачено, що землями оборони визначаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України.

Статтею 4 наведеного Закону визначений вичерпний перелік використання земель оборони в господарських цілях. Надання земель оборони в якості пайового внеску позивача у її житловій забудові цією нормою не передбачено.

Як встановлено судом на час укладення спірного договору та на даний час земельна ділянка площею 0,6 га, яка розташована по вул. Артема, 24 у м. Києві, надана в користування Гарнізонній квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційне управління м. Києва) рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 29 листопада 1948 року № 37-е «О возобновлении отвода и установлений границ земельних участков Гарнизонной Квартирно-Эксплуатационной Части Киевского Воєнного Округа в Молотовском районе г. Києва», знаходиться в межах військового містечка № 43 та належить до земель оборони.

Укладенням договору сторонами фактично змінено цільове призначення земельної ділянки - з земель оборони на землі житлової та громадської забудови. Це суперечить вимогам статті 40 Земельного кодексу України (діяв на момент укладення договору), якою зазначено, що власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання, та статей 2 цього ж кодексу, яка встановлює, що віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За встановлених обставин Господарський суд міста Києва вважає, що спірний договір суперечить вимогам ч.1 ст.6, ст.14 Закону України “Про Збройні Сили України”, ст.1, 4 Закону України “Про використання земель оборони”, ст.77 Земельного кодексу України та ч.1 ст.1130, ст.1132, абз.2 ч.1 ст.1134 Цивільного кодексу України, а тому підлягає визнанню судом недійсним..

Згідно з ч.2 ст.20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

При цьому, Київською міською радою рішення про зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки та відведення її під забудову було прийнято лише 28.11.02.

Суд вважає, що дана земельна ділянка взагалі не може бути передана пайовиком як вклад за спірним договором для спільного здійснення з товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест»будівництва вищевказаного об'єкту з наступних підстав: дана земельна ділянка не може бути спільним майном та може перебувати лише у державній (у певних випадках - комунальній) власності; дана земельна ділянка не може використовуватись в товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест»для діяльності по будівництву вищезгаданого об'єкту, оскільки згідно з законом має використовуватись для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Відповідно до п. б) ст.21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок,, а тому, на думку суду, спірний договір суперечить нормам ст.20 Земельного кодексу України і підлягає визнанню судом недійсним і з цієї підстави.

Як визначено ст. 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності), а також права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.

Згідно із ст. 2 Закону України “Про інвестиційну діяльність” інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Договір, у відповідності з яким пайовик здійснює фінансування всього комплексу заходів, необхідних для проектування та здійснення будівництва, отримання дозволів і узгоджень, за своєю правовою природою, відноситься до договорів інвестиційної діяльності. Відповідно до умов розділу 3 договору зазначено, що пайовик здійснює в повному обсязі фінансування всіх стадій будівництва, тобто є інвестором. За таких умов, позивач і відповідач відповідно до вимог ст. 5 Закону України “Про інвестиційну діяльність” є субєктами інвестиційної діяльності.

Між тим, Указом Президента України “Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей” від 01.07.1993 № 240\93 введено в дію відповідне Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, яким запроваджено спеціальний механізм здійснення такого будівництва.

Цей Указ є актом цивільного законодавства України, регулює питання визначення зобов'язань у договорах, за якими здійснюється інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, визначає частки житла, які передаються після закінчення будівництва інвестору та Міністерства оборони України.

Відповідно до п. 6 зазначеного Указу кошти інвесторів використовуються виключно на спорудження жилих будинків і внутрішньо-квартальних інженерних комунікацій до них.

Комплексною програмою забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.1999р. № 2166 передбачено, що для її фінансового забезпечення передбачено залучення, у т. ч. інвестицій, згідно із Указом Президента України “Про інвестування будівництва та придбання житла Для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей” від 01.07.1993р. № 240. У додатку № 3 до цієї Комплексної програми “Обсяги фінансування та будівництва(придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України” зазначено розрахунок надходження активів на її виконання, у т.ч. за рахунок інвестицій, відповідно до зазначеного Указу Президента України.

Згідно із п. 1 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, введеного в дію вказаним Указом, джерелами інвестування будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей є кошти українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (інвесторів), вкладені у будівництво та придбання жилих будинків, у спорудження інженерних комунікацій, зведення споруд соціально-побутового та торговельного призначення; пайові внески інвесторів у будівництво тощо.

Пунктом 3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 01.07.93р. №240/93, погашення інвестицій інвесторам, зазначеним у підпункті 1 пункту 1 - цього Положення, виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також: збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення.

У разі передачі інвестором у власність місцевих Рад народних депутатів безкоштовно споруд освітніх, дитячих та медичних закладів частка житла, яку він набуває у власність, може бути підвищена до 40 відсотків.

Порядок погашення інвестицій іншим інвесторам обумовлюється угодою (контрактом). Дозволити замовникам будівництва - міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора, до 50 відсотків.

Отже, даною нормою Указу Президента України встановлена: гранична частка житла, яка може бути передана інвестору в рахунок погашення інвестицій - до 50 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення.

Разом з цим, як встановлено судом, у спірному договорі сторони узгодили, що позивач у житловому комплексі отримує квартири у розмірі 25% від загальної площі житла, а відповідач - решту будівельної продукції разом з нежитловими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення.

За цих обставин Господарський суд міста Києва вважає, що положення спірного договору суперечать п.3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 01.07.93р. №240/93, тому є також підставою для визнання вказаного договору недійсним.

Щодо твердження відповідача про пропуск прокурором та позивачем позовної давності при зверненні з позовом, суд зазначає, що відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень прокуратури і позивача, останньому стало відомо про порушення його прав лише після винесення рішення від 24.10.2007 по справі № 31/440, відповідно до якого вважається укладеною додаткова угода № 7 до договору.

Таким чином, в силу статей 257, 261 ЦК України граничний термін для звернення з даним позовом до суду спливає 23.10.2010.

Отже суд вважає, що прокурор в інтересах позивача звернувся з даним позовом до суду в межах строку позовної давності.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені заступником військового прокурора Центрального регіону України вимоги щодо визнання недійсним з моменту укладення договору № 498 від 09.01.2001 про пайову участь у будівництві житла є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, від сплати яких позивач звільнений у встановленому законом порядку, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 6, 14 Закону України “Про Збройні сили України”, ст. ст. 1, 4 Закону України “Про використання земель оборони”, ст. ст. 1, 2 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, ст. ст. 20, 21, 77, 84, 125 Земельний кодекс Україн, Цивільним Кодексом України та ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов заступника військового прокурора Центрального регіону України задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним з моменту укладення договір № 498 від 09.04.2001 про пайову участь у будівництві житла, укладений між Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України та товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Агропромсервіс-А»(правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест»).

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест»(04073, м. Київ, вул. Фрунзе, 160; код ЄДРПОУ 31175387) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в дохід Державного бюджету України витрати по сплаті державного мита в сумі 85 (вісімдесят пять) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д

Дата підписання рішення 21.06.2010