Рішення № 100242607, 11.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/12747/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Франківського відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львова Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) щодо незняття арештів та заборон відчужень з нерухомого майна ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № 43439859;

- зобов`язати відповідну посадову особу Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львова Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) скасувати арешти майна та коштів боржника ОСОБА_1 , накладені в межах виконавчого провадження № 43439859.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно постанови Франківського відділу ДВС Львівського міського управління юстиції у виконавчому провадженні № 43439859 виконавчий документ повернуто стягувачу. Відтак, виконавче провадження є закінченим. Проте, органом виконавчої служби не знято арешти та заборони відчуження з нерухомого майна ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № 43439859.

Ухвалою від 04.10.2021 відкрито провадження у справі та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача відзиву на позовну заяву не подав, хоча про відкриття провадження у справі повідомлений належним чином.

За приписами ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Оскільки представник відповідача не подав відзиву, не повідомив причин не подання відзиву, суд, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов кваліфікує як визнання позову.

Позивач та представник відповідача у судове засідання не прибули, про причини неприбуття суд не повідомили, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується звітом про надсилання електронного повідомлення.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 205 КАС України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у випадку першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За приписами ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 КАС України, всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, за відсутності потреби заслухати свідка та експерта, суд перейшов до розгляду справи у письмове провадження

Суд, з`ясувавши обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини.

На підставі постанови Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2014 № 813/1129/14 Франківським відділом ДВС Львівського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження № 43439859.

05.06.2014 в межах виконавчого провадження № 43439859 Франківським відділом ДВС Львівського міського управління юстиції винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, відповідно до якої накладено арешт на все майно боржника СПД ФО ОСОБА_1 .

Згідно постанови, Франківського відділу ДВС Львівського міського управління юстиції від 27.06.2014 про арешт коштів боржника, винесеної в межах виконавчого провадження № 43439859, на підставі рішення суду накладено арешт на кошти, що містяться на рахунку (ах) СПД ФО ОСОБА_1 у ПАТ «Універсал Банк».

Постановою Франківського відділу ДВС Львівського міського управління юстиції від 23.09.2014 в межах виконавчого провадження № 43439859, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» про повернення виконавчого документу стягувачу, виконавчий документ на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2014 № 813/1129/14 повернуто стягнувачу.

Проте, Франківським відділом ДВС Львівського міського управління юстиції не знято арешт з майна та коштів боржника ОСОБА_1 , відтак позивач звернулась із заявою щодо зняття арешту майна та коштів, що були накладені в межах виконавчого провадження № 43439859.

Листом від 05.07.2021 Франківський відділ ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) повідомив позивача про те, що згідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підястави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника. Згідно ч. 5 ст. 59 Законом України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках арешт коштів (майна) може бути знятий за рішенням суду.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо незняття арештів та заборон відчужень з нерухомого майна в межах виконавчого провадження № 43439859, позивач звернулась із даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Частиною першою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з положеннями статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виходячи зі змісту статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Положеннями статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець виносить постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення, якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження, та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Відповідно до частин третьої, четвертої і п`ятої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

До підстав зняття арешту також належать закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (частина перша статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу, зокрема, у разі, якщо є письмова відповідна заява стягувача.

Частиною першою статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, зокрема, повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 47 цього Закону.

Аналіз наведених правових норм в попередньому розділі свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Крім того, наслідки завершення виконавчого провадження, зокрема, у разі повернення виконавчого документа стягувачу встановлені пунктом 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 2 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року №489/20802, яким передбачено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Згідно наведеної норми, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець повинен, зокрема, зазначити наслідки завершення відповідного виконавчого провадження, яким в даному випадку є зняття арешту з майна і коштів позивача.

Судом встановлено, що 05.06.2014 в межах виконавчого провадження № 43439859 Франківським відділом ДВС Львівського міського управління юстиції винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, відповідно до якої накладено арешт на все майно боржника СПД ФО ОСОБА_1 .

Згідно постанови Франківськго відділу ДВС Львівського міського управління юстиції від 27.06.2014 про арешт коштів боржника, винесеної в межах виконавчого провадження № 43439859, на підставі рішення суду накладено арешт на кошти, що містяться на рахунку (ах) СПД ФО ОСОБА_1 у ПАТ «Універсал Банк».

Постановою Франківського відділу ДВС Львівського міського управління юстиції від 23.09.2014 в межах виконавчого провадження № 43439859, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» про повернення виконавчого документу стягувачу, виконавчий документ на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2014 № 813/1129/14 повернуто стягнувачу.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:

закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;

повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;

повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Відтак, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Відповідно до зазначених обставин справи і норм чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин Франківський відділ ДВС Львівського міського управління юстиції у виконавчому провадженні № 43439859 повинен був зняти арешт з майна і коштів позивача (боржника) при поверненні виконавчого документа стягувачу, але не зробив цього.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05. 2020 у справі № 815/7269/15.

На підставі викладеного, бездіяльність Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львова Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) щодо незняття арешту майна, коштів та заборон відчужень ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № 43439859 є протиправною. Відтак, для належного способу захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Франківський відділу державної виконавчої служби у місті Львова Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) скасувати арешт майна та коштів боржника ОСОБА_1 , накладені в межах виконавчого провадження № 43439859.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України, принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши дії відповідно до критерій визначених ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 132, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львова Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) щодо незняття арешту майна, коштів та заборон відчужень ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № 43439859.

3. Зобов`язати Франківський відділу державної виконавчої служби у місті Львова Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) скасувати арешт майна та коштів боржника ОСОБА_1 , накладені в межах виконавчого провадження № 43439859.

4. Судовий збір в розмірі 908,00 грн стягнути з Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львова Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст судового рішення складено 11.10.2021.

Суддя Костецький Н.В.