Рішення № 100241173, 20.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2021 р. Справа№200/6510/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А.,

за участі:

секретаря судового засідання Перерви Д.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачів Сельської О.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури, Черкаської обласної прокуратури, про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування недоотриманої частини заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Донецької обласної прокуратури, Черкаської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування матеріальної шкоди у вигляді не отриманої частини заробітної плати в сумі 1 194 607 грн.

Протягом розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, в частині обґрунтування заявлених вимог, зазначивши, що він працював в органах прокуратури України на прокурорсько-слідчих посадах з 22.04.2008 по 04.05.2020 року, у т.ч. із березня 2016 року до моменту звільнення прокурором регіональної прокуратури (прокуратури Донецької області). В період з 26.10.2014 року до 31.12.2016 року частина 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлювала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

З 01.01.2017 до 24.09.2019 частина 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 01.01.2017 становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 25.09.2019 абзац 1 частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» мав зміст: «Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року». Отже, починаючи з 01 липня 2015 року заробітна плата прокурорів повинна регулюватися виключно статтею 81 Закону України «Про прокуратуру». Проте, з липня 2015 року по дату звільнення позивача заробітна плата прокурорів регулювалася постановами Кабінету Міністрів України, тобто підзаконними нормативно-правовими актами, що суперечить нормам Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та нормам міжнародного права.

Окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14.10.2014 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням КСУ № 6-р/2020 від 26.03.2020 року.

Позивач звертав увагу, що в Україні відсутні норми, які напряму регулювали б порядок відшкодування шкоди, завданої неконституційними актами. Тому у даному випадку норми Конституції України повинні застосовуватись як норми прямої дії, послався на частину 3 статті 152 Конституції України, яка визначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

На думку позивача, з липня 2015 року по травень разом з вереснем 2020 року різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен бути нарахований позивачу відповідно до вимог закону становить 1 194 607 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на приклади наукових думок про те, що не можна вважати закон неконституційним з певного моменту, встановленого судом, якщо цей нормативний акт є неконституційним з моменту прийняття. Позивачі мають отримати захист з дня звернення до суду, а не з дня визнання закону неконституційним. Тобто, фактично для позивачів застосовується ретроспективна дія рішення КСУ. Виправлення помилок, допущених при ухваленні законів, передбачено саме статтею 152 Конституції України, а захист прав та інтересів осіб, яким внаслідок дії законів, що не відповідали Конституції України, завдано матеріальної чи моральної шкоди, визначений саме прямою нормою частини 3 статті 152 Конституції України.

За викладених обставин позивач вважає, що належним способом захисту його прав у наведених правовідносинах є застосування норми прямої дії зазначеної норми Конституції України та стягнення на його користь неотриманої частини заробітної плати.

З наведених підстав позивач просив (за текстом позовної заяви):

«Визнати бездіяльність Донецької обласної прокуратури та Черкаської обласної прокуратури, яка відповідно до ст. 52 КАСУ з 11.09.2020, є правонаступником прокуратури Донецької області та прокуратури Черкаської області, щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 01.07.2015 по 30.04.2020 а також за вересень 2020 року протиправною та зобов`язати відповідачів сплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману частину заробітної плати - посадового окладу у розмірі 1 194 607, 00 (один мільйон сто дев`яносто чотири тисячі шістсот сім) грн.».

Ухвалою від 01 червня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження.

20 липня 2021 року позивачем надіслано уточнену позовну заяву.

Ухвалою суду від 30 липня 2021 року продовжений строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Ухвалою суду, проголошеною в судовому засіданні 05 вересня 2021 року, закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, де зазначив, що Черкаська обласна прокуратура не наділена правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату йому заробітної плати у розмірі, встановленому Законом України «Про прокуратуру».

Законом України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» внесено зміни до Бюджетного кодексу України, розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» якого доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури. Аналогічні положення закріплені й у Законі України «Про Державний бюджет України на 2016 рік».

Постановою «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505 надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати.

Оскільки Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 505 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників, не внесені, а Законами про Державний бюджет України на відповідні роки видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачалися, Черкаська обласна прокуратура не мала правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Черкаською обласною прокуратурою у спірний період заробітна плата позивачу нараховувалась, виходячи з розміру посадового окладу визначеного саме постановою № 505.

Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, норма, яка визнана неконституційною, втратила чинність 26.03.2020.

Натомість спірні правовідносини між сторонами виникли щодо заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за липень 2015 - квітень 2020 років та вересень 2020.

За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/20 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

З огляду на викладене, відповідач-1 вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Черкаську обласну прокуратуру відшкодувати шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідач-2 - Донецька обласна прокуратура надав відзив на позовну заяву, де зазначив, що правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру». З липня 2015 року статтею 81 Закону № 1697-VІІ визначено прокурорам посадові оклади у кратному розмірі до мінімальних заробітних плат.

Згідно зі статтею 90 Закону № 1697-VІІ в редакції до внесених 25.09.2019 змін, фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Донецька обласна прокуратура фінансувалася в період з 2015 по 2020 роки включно головним розпорядником коштів відповідно до чинного законодавства. Оскільки з часу набрання чинності Законом № 1697-VІІ розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, і видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VІІ не передбачалися, Донецька обласна прокуратура не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України

Також відповідач зауважив, що Рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення. Воно не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення

Відтак відповідач-2 вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні позивач просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, зауважив, що відповідно до уточненої позовної заяви він просить не відшкодування шкоди, а саме зобов`язати відповідачів сплатити на його користь недоотриману частину заробітної плати.

Представник відповідачів в судовому засіданні проти заявлених вимог заперечила з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі фактичні обставини.

Позивач - ОСОБА_1 працював в прокуратурі Черкаської області з 08.10.2014 року до 06.09.2017 року. Наказом прокурора Черкаської області від 06.09.2017 року № 259к позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області з 06.09.2017 в порядку переведення на роботу до органів прокуратури Донецької області

В органах прокуратури Донецької області з вересня 2017 року по травень 2020 року та з 03.09.2020 по 28.09.2020 ОСОБА_1 займав такі посади:

з 08.09.2017 по 23.06.2018 - прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури;

з червня по грудень 2018 - прокурор другого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області;

з 12.12.2018 по 14.02.2020 - прокурор відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, що поширює своє діяльність на Донецьку область;

з лютого по травень 2020 - прокурор першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань прокуратури області;

з 03.09.2020 по 28.09.2020 - прокурор першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань прокуратури області.

Посадовий оклад позивача у вказані періоди складав 5730 грн.

Як зазначено відповідачем-2 Кадровою комісією №2 складено Рішення №54 від 02 квітня 2020 року про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної програми з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, відповідно до якого позивач за результатом складення іспиту набрав менше прохідного балу для успішного складання іспиту, у зв`язку з чим його не допущено до наступних етапів атестації. Зазначено, що позивач неуспішно пройшов атестацію. Вказані обставини не заперечувалися позивачем.

Наказом Прокуратури Донецької області від 04.05.2020 року №369-к позивача звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань прокуратури Донецької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

На підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.08.2020 у справі №200/5038/20-а наказом прокуратури Донецької області № 866-к від 03.09.2020 року скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань прокуратури Донецької області та з органів прокуратури області та поновлено на посаді з 05.05.2020 року.

Наказом виконувача обов`язків керівника Донецької обласної прокуратури № 1259-к від 25.09.2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань прокуратури Донецької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури.

Сторонами не заперечується, що у зазначені позивачем періоди розмір його посадового окладу за займаними посадами визначався постановою КМ України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505.

Зі змісту позову випливає, що позивач вважає встановлений йому в період роботи в органах прокуратури розмір посадового окладу таким, що суперечить нормам Закону України «Про прокуратуру», посилаюсь на Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020. Через вказані обставини позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідачів та зобов`язати їх сплатити на його користь недоотриману частину заробітної плати, розраховану, як різниця між сплаченим за період проходження публічної служби посадовим окладом, та окладом, що передбачений Законом України «Про прокуратуру».

З урахуванням встановлених у справі обставин, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 123 Конституції України, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом

Правові засади організації і діяльності органів прокуратури України, соціальне та матеріально-побутове забезпечення прокурора врегульовані Законом України від 14.10.2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VІІ).

Вказаний Закон № 1697-VІІ, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, набрав чинності 15.07.2015 року.

Відповідно до статті 81 Закону № 1697-VІІ заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок.

Згідно з частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VІІ посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Отже, з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури.

Разом із цим, відповідно до положень статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частиною дев`ятою статті 81 Закону № 1697-VІІ визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно зі статтями 89 та 90 Закону № 1697-VІІ фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року № 763; надалі - Постанова № 505) надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури (пункти 2, 6).

Підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень Закону № 1697-VІІ доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Однак, Кабінет Міністрів України вказаного не здійснив, тоді як реалізація положень Закону № 1697-VІІ є неможливою без унесення відповідних змін до Постанови № 505 та Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» щодо заробітної плати працівників органів прокуратури.

При цьому Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» внесено зміни до Бюджетного кодексу України, розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» якого доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідачі не наділені правом самостійно, без правового врегулювання збільшувати видатки Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом № 1697-VІІ, через що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення відповідних позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №805/4085/18-а.

Крім того, в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020. Цим Рішенням визнано таким, що не відповідає Конституції України, (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яке передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказаним Рішенням Конституційний Суд України чітко визначив, що наділення Кабінету Міністрів України повноваженнями визначати розмір заробітної плати прокурорів суперечить Конституції України.

Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Окрім цього у статті 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Зі змісту наведених норми випливає, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ) змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Також у Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 КСУ вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їхнього виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність.

Таким чином, дія положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (які наділяли КМУ повноваженнями встановлювати порядок та розміри виплати заробітної плати прокурорам) втратила чинність 26 березня 2020 року. Спірні правовідносини між сторонами виникли до зазначеної дати.

За таких обставин Рішення КСУ від 26 березня 2020 року № 2-р/2020 не може впливати на спірні відносини, які виникли до його прийняття, оскільки вказане Рішення КСУ не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Подібний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19, за яким: рішення КСУ має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено КСУ безпосередньо у тексті ухваленого рішення).

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 808/1491/16.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, вирішуючи цю адміністративну справу, суд зазначає про відсутність підстав для застосування Рішення КСУ від 26 березня 2020 року № 2-р/2020 на спірні правовідносини, які виникли до його прийняття.

Щодо періоду роботи позивача в Прокуратурі Донецької області після прийняття Рішення КСУ від 26 березня 2020 року № 2-р/2020 суд також вказує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ), який набрав чинності 25.09.2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова КМ України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»).

Пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-ІХ передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Таким чином, з 25.09.2019 року Закон №113-ІХ передбачав оплату праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»), яка на час існування спірних відносин та на час розгляду справи є чинною.

При розгляді справи судом встановлено і не заперечується сторонами, що 02 квітня 2020 року Кадровою комісією №2 складено Рішення №54 про неуспішне проходження позивачем атестації.

Отже, відповідно до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ відсутні правові підстави для нарахування посадового окладу позивачу в більшому розмірі за спірні періоди після прийняття Рішення КСУ від 26 березня 2020 року.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо заподіяння йому шкоди відповідачами, суд також зауважує на таке.

Заявлена відповідачем сума, яку він просить зобов`язати відповідачів сплатити на його користь не була нарахована позивачеві до виплати в якості заробітної плати.

Незважаючи на те, що у судовому засіданні позивач наполягав на тому, що він просить не відшкодування шкоди, а саме зобов`язати відповідачів сплатити на його користь недоотриману частину заробітної плати, зі змісту позовної заяви випливає, що заявлені вимоги обґрунтовуються застосуванням відповідачами норми закону, яка в подальшому була визнана неконституційною, посилаючись на приписи частини 3 статті 152 Конституції України.

Зазначена норма Конституції України визначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Тому суд зауважує, що загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, які особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Крім того, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо)

Для настання деліктної відповідальності за статтями 1166, 1167 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина заподіювача.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, проте саме позивач повинен довести, що протиправні дії вчинено певною особою, до якої пред`явлено позов.

Відповідачі не уповноважені приймати закони, оскільки такими повноваженнями наділена Верховна Рада України. З обставин справи випливає, що відповідачі не приймали іншого нормативного акту, який суперечив би Конституції України, а керувалися у спірних відносинах законодавством, яким були врегульовані питання оплати праці працівників прокуратури. За таких обставин судом не встановлено, що саме відповідачі є заподіювачами шкоди правам чи інтересам позивача.

Крім того, за приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

В розумінні вказаних конституційних норм, проходячи публічну службу в органах прокуратури та будучи обізнаним з умовами оплати праці за займаною посадою, позивач вільно та свідомо погоджувався на вказані умови, через що відповідачі також не мають нести відповідальність, оскільки при розгляді справи не встановлено ознак протиправних дій чи бездіяльності з боку останніх.

З наведених підстав суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають через відмову у задоволенні позову, та враховуючи, що вони не були понесені позивачем.

Керуючись статтями 2, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька області, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6, код ЄДРПОУ 25707002), Черкаської обласної прокуратури (18001, м. Черкаси, б. Шевченка, 286, код ЄДРПОУ 02911119) про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування не отриманої частини заробітної плати - відмовити повністю.

Вступна та резолютивна частина рішення виготовлена та проголошена 20 вересня 2021 року. Рішення складено у повному обсязі 30 вересня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г.А. Чекменьов