Рішення № 100241154, 11.10.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2021 р. Справа№200/10346/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУ НП, відповідач), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування і невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2016, 2017, 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станови на день звільнення зі служби 30 листопада 2018 року; - зобов`язати нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2016, 2017, 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станови на день звільнення зі служби 30 листопада 2018 року.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на невиплату за спірний період в повному розмірі грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки.

Ухвалою суду від 16 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, витребувані у відповідача докази.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що позивач проходив службу у поліції з 7 листопада 2015 року, перед звільненням обіймав посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, мав спеціальне звання - старший лейтенант поліції, має статус учасника бойових дій. У період проходження служби позивачем частково не використано щорічні основні оплачувані відпустки: у 2015 році - 3 доби, у 2017 році - 30 та у 2018- 29 діб. Зазначає, що у 2016 році позивачу надано і ним використано 30 діб щорічної оплачуваної відпустки з 18 травня до 16 червня 2016 року. Наказом ГУНП в Донецькій області від 29.11.2018 № 503 о/с позивач був звільнений зі служби в поліції за п. 7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 30.11.2018. Компенсація за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки, крім щорічної відпустки за 2018 рік (рік звільнення), позивачу не нараховувалась та не сплачувалась. Також зазначає, що за невикористану в році звільнення (2018 рік) відпустку позивачу було нараховано і сплачено відповідну грошову компенсацію. Головним управлінням не допущено протиправної бездіяльності стосовно позивача щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані відпустки за попередні роки, у зв`язку з відсутністю передбаченого законодавством такого обов`язку. Також вважає, що доводи позивача про те, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися загальні приписи трудового законодавства, визначені КЗпП України, є помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах права.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені обставини, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянину України НОМЕР_1 , виданого 09.10.2009.

Позивач має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 , виданого 20.10.2015.

Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_3 позивач 07.11.2015 прийнятий на службу до Національної поліції України, а з 30.11.2018 звільнений зі служби.

З витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 29.11.2018 № 503 о/с випливає, що відповідно до розділу VІІ Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0123681) - дільничного офіцера поліції сектору превенції Центрального відділу поліції з 30 листопада 2018 року. Наведені відомості про невикористану відпустку за 2018 рік у кількості 29 діб.

Позивач звернувся зі зверненням від 01.06.2021 до Маріупольського районного управління поліції ГУ НП в Донецькій області, яким просив нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки за 2016, 2017 і 2018 роки.

Листом Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 28.07.2021 № К-135/26/01-204 позивачу повідомлено про те, що згідно з інформацією, наданою сектором кадрового забезпечення Маріупольського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області, йому було надано щорічну відпустку за 2016 рік на 30 діб, з 18.05.2016 по 16.06.2016, відповідно до наказу ГУНП в Донецькій області від 19.05.2016 №120 о/с. Інформація, щодо перебування ним у відпустці за 2017 рік відсутня. Наказом ГУНП в Донецькій області від 29.11.2018 № 503 о/с його було звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) з 30 листопада 2018 року. Вислуга років на 30.11.2020 у календарному обчислені складає - 07 роки 03 місяців 21 дні, у пільговому обчислені - 14 років 04 місяців 05 днів. Вважати невикористану відпустку за 2018 рік у кількості 29 діб. Отже, йому при звільненні було нараховано грошову компенсацію за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 29 діб у сумі 8019,78 грн. Зазначено, що після надходження відповідного фінансування з Державного бюджету України, зазначені кошти були перераховані на його особистий картковий рахунок.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 19.05.2016 № 120 о/с позивачу було надано на 30 діб з 18 травня до 16 червня 2016 року оплачувану відпустку за 2016 рік відповідно до ст. 6 Закону України "Про відпустки" та ч. 2 ст. 92 Закону України "Про Національну поліцію".

Згідно з довідкою відповідача від 01.09.2021 № 3256/12/03-2021 установлено, що за даними обліків інформаційно-пошукової системи регіонального рівня чергова щорічна оплачувана відпустка за 2016 рік старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 використана у повному обсязі у період з 18.05.2016 до 16.06.2016 (наказ ГУНП в Донецькій області від 19.05.2016 № 120 о/с). Невикористана частина чергової оплачуваної відпустки станом на день звільнення 30.11.2018 складала: - 3 доби за 2015 рік; - 30 діб за 2017 рік; - 29 діб за 2018 рік (компенсовано при звільненні).

Відповідно до довідки від 01.09.2021 № 1196 Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області ОСОБА_1 при звільненні було нараховано грошову компенсацію за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 29 діб в сумі 8019,78 грн. Із відрахуванням обов`язкових податків та зборів, сума до виплати склала 7899,48 грн. Зазначено, що після надходження відповідного фінансування з Державного бюджету України, зазначені кошти були перераховані на особистий картковий рахунок ОСОБА_1 .

У довідці ГУ НП від 02.09.2021 № 3267/12/03-2021 зазначено, що за даними обліків ВПС УКЗ рапортів старшого лейтенанта поліції Клисака Костянтина Романовича щодо надання відпусток за 2017-2018 роки до управління кадрового забезпечення не надходило.

Також відповідач надав до суду копію відомостей на виплату грошового забезпечення на банк Приватбанк за грудень 2018 року, з якої випливає, що відповідачем перераховано позивачу 7899,48 грн.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Закон України 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами 1-4 статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин 8-11 статті 93 Закону №580-VIII Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.

Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.

При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції.

За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Пунктом 3 розділу І Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок № 260), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач при звільненні зі служби в поліції за 2015 і 2017 рік не використав 3 і 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки відповідно.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за усі дні невикористаної щорічної відпустки за 2015 і 2017 роки.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 320/3843/20.

Позовні вимоги щодо компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2016 і 2018 роки не підлягають задоволенню, оскільки за 2016 рік позивач використав відпустку, а за 2018 рік отримав відповідну компенсацію.

При цьому, ураховуючи приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою забезпечення правової визначеності в спірних правовідносинах, суд вважає за потрібне вийти за межі позовних вимог для захисту прав позивача і прийняти щодо компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2015 рік.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2015 і 2017 роки.

Судовий збір позивачем не сплачувався.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 80, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ідентифікаційний код: 40109058, 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86) про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2015 рік і 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 30 листопада 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2015 рік і 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 листопада 2018 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Повне рішення суду складене 11 жовтня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Куденков