Рішення № 100241122, 29.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2021 р. Справа№200/6413/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Голуб В.А., за участі секретаря судового засідання Гуменної В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на день звільнення з 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України йому не було виплачене у повному обсязі належне грошове забезпечення, а остаточний розрахунок з ним проведений лише 22.04.2021 року, тобто через 9 місяців після звільнення з військової служби, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/9123/20-а.

Позивач вважає, що відповідач, всупереч статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України не провів з ним усіх необхідних розрахунків при звільненні, що зумовило виникнення підстав для стягнення на його користь середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на вищевикладене, ОСОБА_1 просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу його середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 вересня 2020 року по 22 квітня 2021 року включно;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 вересня 2020 року по 22 квітня 2021 року включно.

Представник відповідача надав письмовий відзив, зі змісту якого вбачається, що представник 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечує, серед іншого зазначає, що КЗпП України регулює трудові відносини працівників, а у даному випадку предметом спору є правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінятись нормами Кодексу законів про працю України, тому як позивач був військовослужбовцем, а не працівником. На переконання відповідача, військовослужбовці не мають правового статусу «працівник», проходження ними військової служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність КЗпП України на них не поширюється, через це його норми, зокрема статті 116, 117 Кодексу, не можуть поширюватись на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби.

Крім того, відповідач вказує, що середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, як складова грошового забезпечення, не передбачена вимогами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 та статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Представник 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) вважає, що враховуючи природу та суть компенсацій, які не охоплюються поняттям грошового забезпечення військовослужбовців (оплати праці) та не є формою оплати за виконану роботу, стягнення з відповідача середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки виплати компенсації законодавством не передбачено.

Також відповідач просить суд не обмежуватися лише формальним застосуванням норм КЗпП України з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У встановлений судом строк позивач надав відповідь на відзив, у якій підтримав свою позицію щодо задоволення позовних вимог.

31 травня 2021 року Донецький окружний адміністративний суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху через наявність в ній недоліків, про що виніс відповідну ухвалу.

Ухвалою від 10 червня 2021 року суд відкрив провадження в адміністративній справі № 200/6413/21 за позовом ОСОБА_1 до 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою від 27.07.2021 суд витребував у відповідача довідку про розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці, що передували виключенню зі списків із зазначенням його середньоденного грошового забезпечення, а також довідку про всі суми, які були виплачені ОСОБА_1 на момент та після виключення зі списків із зазначенням дати та суми зарахування. Розгляд адміністративної справи визначив проводити за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 14-00 год. 01.09.2021. Продовжив строк підготовчого провадження по адміністративній справі, - на тридцять днів з ініціативи суду.

На підготовчому засіданні, яке було призначено на 01.09.2021, суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 12-00 год. 29.09.2021.

На судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з`явились, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 4-5).

Згідно з відомостями програмного забезпечення "Діловодства спеціалізованого суду" та з матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року по справі № 200/9123/20-а, яке набрало законної сили 06 квітня 2021 року, відповідно до постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини 2382 (11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність військової частини 2382 (11 прикордонного загону Східного регіонального управління державної прикордонної служби України) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення із списків особового складу військової частини. Зобов`язано військову частину 2382 (11 прикордонного загону Східного регіонального управління державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до п.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (а.с.8-13).

23 квітня 2021 року, на виконання вищезазначеного рішення, відповідачем було здійснено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 22 833, 28 грн., що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» з карткового рахунку позивача (а.с. 20) та не заперечується відповідачем.

Крім того, судом встановлено, що на картковий рахунок позивача була нарахована заробітна палата у наступних розмірах:

16.09.2020 у сумі 44 993, 78 грн;

17.09.2020 у розмірі 4 341, 58 грн;

22.09.2020 у розмірі 921, 63 грн;

25.09.2021 у розмірі 9 330, 35 грн;

23.11.2020 у розмірі 20 950, 02 грн;

15.12.2020 у розмірі 693, 44 грн (а.с.14-19).

З довідки військової частини 2382 (11 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) вбачається, що середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 складає - 362, 99 грн. (а.с. 65).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

За приписами ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Щодо наявності у позивача права на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та поширення на спірні правовідносини приписів статей 116,117 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу відповідача на те, що під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.

За загальним правилом у правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства (на які посилається відповідач), що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцем, проте, порядок виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок не врегульовано, суд доходить висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

За правилами статті 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Вказані доводи, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положення КЗпП України узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 в справі № 806/1899/17, від 29.03.2018 в справі № 815/1767/17 та від 19.04.2018 в справі № 803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.

В силу норм статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, Конституційний Суд України в рішенні N 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237- цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів ст. 116, 117 КЗпП України суд приходить до висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 805/977/16-а.

Проте, відповідачем вказаних вимог КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку не дотримано.

Суд зазначає про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача саме з 02 вересня 2020 року та про зобов`язання відповідача виплатити суму середнього заробітку, за період саме з 02 вересня 2020 року.

Враховуючи те, що 02 вересня 2020 року вважається днем звільнення позивача, цей день був останнім днем виконання відповідачем обов`язку провести розрахунок з позивачем, отже у цей день відповідач ще не може вважатися таким, що прострочив виконання цього обов`язку.

Таким, що прострочив виконання вказаного обов`язку відповідач є лише з наступного дня після звільнення позивача, тобто, з 03 вересня 2020 року.

Щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, який має нарахувати та виплатити відповідач.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

При цьому, пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, встановлено, що при виплаті військовослужбовцям грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку про те, що нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.

Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок та не виплачено йому належну суму одноразової грошової допомоги.

Позивачем у позовній заяві не було визначено конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, які б він просив суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому та не надано суду жодного розрахунку таких сум.

Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою відповідача, грошове забезпечення позивача за останні два відпрацьовані місяці (липень-серпень 2020 року), що передували звільненню, склало 10 688, 79 грн. + 11 816, 79 грн. = 22 505, 58 грн.

Середньоденний розмір грошового забезпечення становить 362, 99 грн. (22 505, 58 грн. / 62 (календарні дні).

Днем виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, на виконання рішення суду у справі № 200/9123/20-а (день фактичного розрахунку) - є 23.04.2021.

Кількість днів затримки остаточного розрахунку становить 231 день (03 вересня 2020 року (наступний день за днем звільнення) - 22 квітня 2021 року - (день, що передує проведенню остаточного розрахунку).

Таким чином, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача складає: 362, 99 грн. х 231 дні = 83 850, 69 грн.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити про те, що з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 року по справі № 711/4010/13-ц, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв`язку з несвоєчасними виплатами працівникам.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, cуд зазначив, що необхідно враховувати наступне: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд дійшов висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Судом під час вирішення даної справи враховані вказані критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18, де у постанові від 30.10.2019 року cуд прийшов до наступних висновків.

Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): виплачена індексація грошового забезпечення або інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.

Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: середньоденний розмір грошового забезпечення * коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.

Суд враховує зазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом, та здійснює розрахунок наступним чином: коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується так:

- середньоденне грошове забезпечення позивача складає 362,99 грн., отже, розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 03 вересня 2020 року (дата, наступна за днем звільнення) по 22 квітня 2021 року (день, що передує виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, на виконання рішення суду у справі № 200/9123/20-а, затримка розрахунку у 231 дні) становить - 83 850, 69 грн.;

- 22 833, 28 грн. (невиплачена позивачу грошова допомога при звільненні) / 83 850, 69 грн. (розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку) х 100 = 27 % (з урахуванням округлення до цілого числа).

Отже сума, яка підлягає стягненню на користь позивача, з урахуванням істотності частки 27 %, становить: 362, 99 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 27 % = 98, 00 грн.

98, 00 грн. х 231 (днів затримки розрахунку) = 22 639, 69 грн.

Враховуючи викладене, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні (що фактично складає суму 83 850, 69грн.), про що просив позивач у позовній заяві, буде неспівмірним та непропорційним до розміру невиплаченої йому відповідачем суми одноразової грошової допомоги при звільненні (22 639, 69 грн.) та до істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача його середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 вересня 2020 року по 22 квітня 2021 року включно слід задовольнити частково, шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 03 вересня 2020 року та до 22 квітня 2021 року в розмірі 22 639, 68 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 700, 00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 118, 139, 159-165, 199, 244-247, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) (код ЄДРПОУ 14321883, місцезнаходження: вул. Марата, буд. 16, м. Краматорськ, Донецька область, 84301) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 його середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 вересня 2020 року по 22 квітня 2021 року включно.

Зобов`язати 11 прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 03 вересня 2020 року по 22 квітня 2021 року у розмірі 22 639,68 грн (двадцять дві тисячі шістсот тридцять дев`ять гривень шістдесят вісім копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 700, 00 (сімсот) гривень за рахунок бюджетних асигнувань 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382).

В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 11.10.2021.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб