Рішення № 100240777, 30.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року Справа № 160/2916/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

25.02.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дніпропетровської обласної прокуратури, з урахуванням заяви про зміну предмету позову шляхом уточнення формулювання позовних вимог та про зменшення розміру позовних вимог (а.с.148-152), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Дніпропетровської обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02909938), які полягають у застосуванні до відносин оплати праці (заробітної плати) ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) у зв`язку із його публічною службою у період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року - на посаді прокурора Дніпровського району м. Дніпродзержинська; у період з 15.12.2015 року по 30.12.2020 року - на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури) пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI та Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" в частині визначення посадового окладу ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 );

- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02909938), яка полягає у незастосуванні до відносин оплати праці (заробітної плати) ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) у зв`язку із його публічною службою у період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року - на посаді прокурора Дніпровського району м. Дніпродзержинська; у період з 15.12.2015 року по 30.12.2020 року - на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури) статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-УІІ в частині визначення посадового окладу ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 );

- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02909938), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) за час його публічної служби у період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року - на посаді прокурора Дніпровського району м. Дніпродзержинська; у період з 15.12.2015 року по 30.12.2020 року - на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури) заробітної плати прокурора в загальному розмірі 2064677,87 грн. (два мільйони шістдесят чотири тисячі шістсот сімдесят сім гривень, 87 копійок), в тому числі: посадового окладу - 1 000 248,66 грн. (один мільйон двісті сорок вісім гривень, 66 копійок); надбавки за вислугу років - 177 415,79 грн. (сто сімдесят сім тисяч чотириста п`ятнадцять гривень, 79 копійок); надбавки за виконання особливо важливої роботи - 824366,98 грн. (вісімсот двадцять чотири тисячі триста шістдесят шість гривень, 98 копійок); надбавки за роботу в умовах режимних обмежень - 62 646,44 грн. (шістдесят дві тисячі шістсот сорок шість гривень, 44 копійки);

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02909938) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) протиправно ненараховану та невиплачену заробітну плату за час його публічної служби у період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року - на посаді прокурора Дніпровського району м. Дніпродзержинська; у період з 15.12.2015 року по 30.12.2020 року - на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури), в загальному розмірі 2064677,87 грн. (два мільйони шістдесят чотири тисячі шістсот сімдесят сім гривень, 87 копійок), в тому числі: посадового окладу - 1 000 248,66 грн. (один мільйон двісті сорок вісім гривень, 66 копійок); надбавки за вислугу років - 177 415,79 грн. (сто сімдесят сім тисяч чотириста п`ятнадцять гривень, 79 копійок); надбавки за виконання особливо важливої роботи - 824 366,98 грн. (вісімсот двадцять чотири тисячі триста шістдесят шість гривень ); надбавки за роботу в умовах режимних обмежень - 62 646,44 грн. (шістдесят дві тисячі шістсот сорок шість гривень, 44 копійки);

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02909938) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем була допущена бездіяльність, яка виразилась у вигляді неотриманої ним частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", положеннями пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року. Вказує, що діями Держави України було порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України Про прокуратуру, ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Однак, навіть після 26.03.2020 року посадовий оклад прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури не нараховувався у відповідності до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру". Таким чином, позивач позбавлений його законних очікувань щодо оплати його праці у встановленому спеціальним Законом розмірі, що спричинило звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 02.03.2021 року відкрито провадження за вищезазначеним позовом та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с.54-55).

31.03.2021 року відповідач звернувся до суду з письмовим відзивом на позов, в якому заперечує проти задоволення позову, зазначає, що відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та п.11 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" норми і положення, зокрема, ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. У бюджетних призначеннях органам прокуратури України на заробітну плату, встановлених Законами України про Державний бюджет України на кожен рік з 2015 року, відповідні кошти для реалізації вимог ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" не передбачені. За таких обставин, оскільки з часу набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, і видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" не передбачались, прокуратура Дніпропетровської області не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Вказують, що дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати, розраховуючи оклад прокурора відповідно до положень ст.81 Закону України "Про прокуратуру" у період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року, не можуть бути визнані протиправними, оскільки вони відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними у зазначений період. Крім того, вказують, що дія п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України у частині, що стосується норм і положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VІІ, втратила чинність з 26.03.2020 року. За таких обставин Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення. Що стосується особливостей нарахування та виплати заробітної плати прокурорам у період з 26.03.2020 року до 30.12.2020 року відповідачем зазначено, що саме Закон № 1697, а не Бюджетний кодекс України передбачає оплату працівників Генеральної прокуратури, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур, відповідно до постанови КМУ від 31.05.2012 року № 5050 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", яка на сьогодні є чинною. Отже, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, просить суд відмовити у позові (а.с.73-84).

08.04.2021 року представник позивача звернулась до суду з письмовою відповіддю на відзив, згідно якої представник позивача заперечувала щодо доводів відповідача, посилаючись на доводи викладенні у позовній заяві (а.с.91-108).

15.04.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у клопотанні представника відповідача про закриття провадження у справі №160/2916/21 (а.с.143-144).

15.04.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було зупинено провадження у справі №160/2916/21 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у справі №160/6949/20 (а.с.145-146).

16.06.2021 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 року про зупинення провадження було задоволено, а ухвалу суду скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с.192-193).

27.07.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було призначено підготовче засідання на 10 годину 12.08.2021 року (а.с.196-197).

07.09.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні клопотання представника Дніпропетровської обласної прокуратури про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, в частині стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати з 01.07.2015 по 26.03.2020 року (234-236).

07.09.2021 року усною ухвалою суду, із занесенням до протоколу засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14:00 годину 30 вересня 2021 року (а.с.232).

Представник позивача в судовому засіданні підтвердила обставини наведені у позові та просила суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримала позицію, викладену у відзиві на позов, просила суд відмовити у позові повністю.

Дослідивши матеріали справи, оголосивши зміст позовної заяви, заслухавши заперечення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , в період з 10.10.2014 року по 14.12.2015 року працював на посаді прокурора прокуратури Дніпровського району м. Дніпродзержинська та з 15.12.2015 року по 30.12.2020 року працював на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури.(а.с.25-30).

Як вбачається з матеріалів справи, на запит представника позивача Дніпропетровською обласною прокуратурою листом від 04.02.2021 року за № 21-129 вих.21 надано відповідь, в якій зазначено, що посадовий оклад на займаних позивачем посадах прокуратури Дніпропетровської області, відповідно до постанови КМУ від 31.05.2012 року №505 зі змінами, за період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року, складав 1379,00 грн., з 13.10.2015 року - 1444,00грн., з 15.12.2015 року по 30.12.2020 року - 2048,00 грн., з 15.12.2015 року - 2048,00 грн., з 06.09.2017 - по 30.12.2020 року - 5660 грн. (а.с.31-35). Дані обставини підтверджуються розрахунковими листами за період 2015 - 2020 років (а.36-41).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу при нарахуванні та виплаті заробітної плати відповідачем не було враховано положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, що не є спірним між сторонами.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати прокурора за період його служби в органах прокуратури з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року згідно положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру» №1697-VII, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 №505 (далі - Постанова № 505) затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури

Згідно із пунктом 6 Постанови № 505, видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці.

Абзацом третім пункту 9 «;Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 № 80-VIII, установлено, що норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 № 928-VII установлено, що норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України.

Окремими положеннями пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, чинними з 01.01.2015 згідно із змінами, внесеними Законом від 28.12.2014 № 79-VІІІ, було установлено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14.10.2014 «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Окреме положення пункту 26 розділу VI у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р/2020 від 26.03.2020.

Статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), який набрав чинності з 15.07.2015, встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством (частина друга статті 81 Закону № 1697-VII).

Частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII у первісній редакції визначено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Прокурорам виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу (частина шоста статті 81 Закону № 1697-VII).

З 16.07.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень» від 02.07.2015 № 578-VIII, згідно із внесеними змінами частиною другою статті 81 Закону №1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

З 01.01.2017 частина третя статті 81 Закону № 1697-VII викладена в редакції Закону №1774-VIII від 06.12.2016, згідно із якою посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пунктом 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX, який набрав чинності 25.09.2019, визначено:

-абзац перший: до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури;

-абзац другий: після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором;

-абзац третій: за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Отже, надаючи оцінку доводам сторін щодо нарахування заробітної плати за спірні періоди, суд виходить із того, що згідно із частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно зі статтею 89 Закону № 1697-VII, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України (Офісом Генерального прокурора).

Статтею 90 Закону № 1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Окремими положеннями пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, чинними з 01.01.2015 згідно із змінами, внесеними Законом від 28.12.2014 № 79-VІІІ, було установлено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14.10.2014 «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII, а розмір заробітної плати визначався із урахуванням Постанови № 505, яка застосовувалась із урахуванням пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

В подальшому, розміри посадового окладу працівників прокуратури, у тому числі позивача, обчислювались на підставі пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України та Постанови № 505.

З 26.03.2020 окреме положення пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р/2020 від 26.03.2020.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача, вказує на рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) та зазначає, що заподіяна позивачу шкода виникла до виявлення факту неконституційності акту, у період коли він діяв та не був визнаний неконституційним. Посилається на положення ст. 152 Основного Закону та зазначає про право на відшкодування шкоди, завданої в результаті прийняття органом влади нормативно-правового акту, який визнаний неконституційним.

Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Аналогічне положення міститься у ст. 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».

Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Тобто, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Встановлена Конституційного Суду України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового суду від 28.01.2021 у справі № 560/703/20.

Таким чином, до 26.03.2020 відповідач не мав підстав не враховувати як межі бюджетних призначень, кошториси та штатні розписи, так правила пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України та Постанови № 505.

Тому, відповідно, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачу в розмірах передбачених ч.ч.2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 01.07.2015 по 26.03.2020 року.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати на користь позивача заробітної плати за період з 27.03.2020 по 29.12.2020 з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та стягнення із Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача недоотриману частину заробітної плати, визначеної за ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 27.03.2020 по 30.12.2020, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 81 Закону України 1697-VII посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом:

1) прокурора обласної прокуратури - 1,2.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 розділі ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" до Закону № 113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Як вбачається з матеріалів справи, заробітна плата позивача складається з посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливої робота, надбавки за роботу в у мовах режимних обмежень.

З урахуванням коефіцієнту прокурора обласної прокуратури - 1,2 та розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2020 року, розмір посадового окладу позивача становить: 2 102 грн х 15 х 1,2 = 37 836 гривень.

Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26.03.2020 року, тому право на отримання заробітної плати у розмірі передбаченому ст. 81 Закону України 1697-VII виникає саме з 26.03.2020 року.

Таким чином, Дніпропетровською обласною прокуратурою було допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не нарахуванні та не виплаті заробітної плати позивачу за період з 26.03.2020 року по 30.12.2020 року виходячи з розміру посадового окладу визначеного ч.3 ст. 81 Закону України 1697-VII.

Таким чином, з урахуванням вищезазначених висновків суду, грошові кошти, які були недоотримані позивачем, підлягають перерахунку та виплаті з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 року та з урахуванням розміру посадового окладу, який обраховано судом у цьому рішенні.

У позовних вимогах, позивач просить провести нарахування та виплату саме неотриманої заробітної плати, з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 року №1-223/2018 (2840/18).

При цьому, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить нарахувати та виплатити йому не тільки неотриману заробітну плату, а також всі інші види грошового забезпечення, які підлягали перерахунку та сплаті на його користь.

Доводи відповідача щодо правомірності нарахування та виплати позивачу заробітної плати у спірному періоді в порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505, суд визнає необґрунтованими та зазначає, що з 26.03.2020 року, дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, нарахування та виплати заробітної плати має провадитися в розмірах, встановлених статтею 81 Закону №1697-VІІ, не зважаючи на положення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ.

Посилання відповідача на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 18.03.2020 року в справі № 0640/3667/18, від 07.05.2020 року в справі № 802/1179/16-а, є безпідставними, адже у цих справах Верховним Судом досліджувалось питання виплати заробітної плати працівникам прокуратури в періоді до визнання неконституційним окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що перерахунок заробітної плати повинен бути проведений з 26.03.2020 року по 30.12.2020 року включно, у зв`язку із чим, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу неотримані грошові кошти, виходячи з розміру посадового окладу визначеного за ч.3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", який обраховано судом у цьому рішенні та з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 року №1-223/2018 (2840/18), за період з 26.03.2020 року по 30.12.2020 року.

Згідно частини першої ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, з урахуванням встановлених в ході судового розгляду обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Стосовно вимоги про встановлення судового контролю шляхом подання звіту про виконання судового рішення, суд зазначає, що положеннями статті 382 КАС України встановлені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме: суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Судове рішення, яке набрало законної сили згідно ст.370 КАС України, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Даною нормою встановлено, що законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному відновленню на вимогу уповноважених осіб.

Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просить позивач, є правом суду, а не обов`язком, яке не виключає існування принципу обов`язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч.2 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1-7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, в матеріалах справи міститься копії договору про надання правової допомоги від 25.01.2021 року №230, доручення від 25.01.2021 року №230-1, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ДП №3121 від 14.07.2016 року, ордера серія АЕ №1056547 від 19.02.2021 року.

При цьому, жодних інших доказів на підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, позивачем до суду не надано, а також відсутні докази на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

Верховний Суд в постанові від 07.05.2020 року по справі №820/4281/17 та постанові від 27.06.2018 року по справі №826/1216/16 зробив висновок, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Також Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів на підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 заробітної плати з 26.03.2020 року по 30.12.2020 року, в порядку та в розмірах передбачених ч.ч.2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру".

Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати заробітну плату ОСОБА_1 з 26.03.2020 року по 30.12.2020 року, у порядку та у спосіб визначений ч.ч.2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру".

Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру виплатити ОСОБА_1 грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманою з 26.03.2020 року по 30.12.2020 року заробітною платою та належною до виплати заробітною платою, розрахованою у порядку та спосіб, що визначений ч.ч.2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 11 жовтня 2021 року.

Суддя Н.Є. Сліпець