Рішення № 100238632, 07.10.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 жовтня 2021 р. Справа № 120/6710/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Комара П.А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Зданевич Н.Ю.

представника позивача: Герасимчука С.П.

представника відповідача: Порхун Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Управління державної міграційної служби у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Управління державної міграційної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішень.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначив, що позивачу видана посвідка на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 терміном дії до 01.08.2023, у зв`язку з проходженням навчання у Вінницькому національному медичному університеті імені М. І. Пирогова. Однак відповідач прийняв рішення про заборону в`їзду в Україну та рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання на підставі пп. 5 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322. З цими рішеннями позивач не погоджується, вважає його протиправними та таким, що підлягає скасуванню, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Ухвалою суду від 30.06.2021 позовну заяву залишено без руху.

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 06.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

20.07.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позову. Зокрема зазначає, що підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання стало вмотивоване рішення про заборону в`їзду від 31.05.2021 за матеріалами обґрунтованого звернення від 31.05.2021 за № 22562/41/21/01-2021, які надійшли від Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції національної поліції України про заборону в`їзду в Україну на термін до 3-х років громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 .

Оскільки, як слідує із змісту зазначеного обґрунтованого звернення від 31.05.2020 посадовою особою Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України 14.06.2020 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАМ 2683975, згідно з нею до громадянина Ізраїлю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 застосовано адміністративне стягнення у виді сплати штрафу у розмірі 255 гривень. У визначений термін, а саме відповідно до ст. 289 КУпАП у 10-ти денний термін, позивач, постанови про накладення адміністративних стягнень по справах про адміністративне правопорушення не оскаржив, та добровільно не сплатив винесений штраф у зв`язку із чим відповідні постанови набули законної сили та підлягали до примусового виконання.

Відповідно з постановами про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАМ №2683975 від 14.06.2020 скоїв адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Відповідач вказує, що позивач не вжив необхідних заходів з метою виконання постанови про адміністративне порушення серії ЕАМ №2683975, у з`вязку з чим прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю, оскільки між сторонами виникли майнові невиконанні зобов`язання. Тому, з метою унеможливлення і припинення зловживань - правовим статусом іноземця, який прибув на тимчасове проживання (навчання), а також враховуючи, що діяльність позивача є однією з потенційних загроз життю і безпеці громадянам України, прийнято законне та обґрунтоване рішення про заборону в`їзду та про скасування посвідки на тимчасове проживання від 02.06.2021 номер НОМЕР_2 .

Відповідач вважає, що вказані рішення прийняті у відповідності до норм чинного законодавства та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а відтак підстави для скасування останніх відсутні.

22.07.2021 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій останній, спростовуючи аргументи наведені у відзиві, просив задовольнити заявлений позов у повному обсязі. Крім того, представником позивача подано до суду докази понесених позивачем витрат на правову допомогу у даній справі.

Ухвалою суду від 02.09.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

07.10.2021 відповідачем подано пояснення, у яких просить відмовити у задоволенні позову та у задоволенні заяви щодо стягнення правничої допомоги.

У судовому засіданні, представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, посилаючись на обставини наведені у позовній заяві, просив суд задовольнити позов повністю.

Представник Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо задоволення позовних вимог заперечувала та просила відмовити у задоволенні позову, з підстав, що наведені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, громадянин Ізраїлю ОСОБА_1 , прибув в Україну з метою навчання у Вінницькому національному медичному університеті ім. М. І. Пирогова.

26.04.2019 позивачу видано посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 . Термін дії посвідки - до 01.08.2023.

До Управління ДМС України у Вінницькій області за вихідним № 22562/41/21/01-2021 від 31.05.2021 надійшло обґрунтоване звернення Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про заборону в`їзду в Україну на термін 3 (три) роки громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 . У вказаному зверненні повідомлено наступне.

14.06.2020 під час виконання покладених завдань по запобіганню загрозам публічній безпеці і порядку в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, працівниками батальйону управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції у м. Вінниці виявлений громадянин Ізраїлю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказаний іноземний громадянин порушив правила дорожнього руху передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн.

За вчинення адміністративного правопорушення, на іноземного громадянина винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕАМ №2683975 від 14.06.2020.

Позивач не виконав зазначену постанову та не оскаржив її у встановленому порядку та у визначений термін. Таким чином не вжив необхідних заходів з метою виконання постанови про адміністративне правопорушення серії ЕАМ №2683975 від 14.06.2020. Тому, відповідно до ст. 307, 308 КУпАП вказану постанову направлено для примусового виконання до Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Вінниця Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за вих. №2944041/21/2020 від 11.08.2020.

31.05.2021 заступником начальника УДМС України у Вінницькій області прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 строком на 3 роки на підставі абз. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Оскільки, 01.06.2021 на адресу відділу у справах іноземців та ОБГ УДМС України у Вінницькій області від відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення УДМС України у Вінницькій області надійшли відомості, що стосовно громадянина Ізраїлю ОСОБА_1 , на підставі обґрунтованого звернення УПП у Вінницькій області, та 31.05.2021 прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки, відповідачем 02.06.2021 затверджено висновок про скасування та вилучення посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянина Ізраїлю ОСОБА_1 .

У вказаному висновку вказано, що враховуючи факт прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну та керуючись пп. 5 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 322 від 25.04.2018, постановлено скасувати та вилучити посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 .

02.06.2021 заступником начальника УДМС України у Вінницькій області прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 виданої громадянину Ізраїлю ОСОБА_1.

Водночас, судом з Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що інформації щодо виконавчих проваджень по ОСОБА_1 немає.

Крім того, згідно квитанції про сплату штрафу, відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕАМ №2683975, від 24.06.2020 позивачем сплачено штраф у розмірі 510 грн.

Тому, не погоджуючись із вказаними рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті даної спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Згідно із статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон №3773-VI).

За приписами пунктів 6, 8, 17 частини 1 статті 1 Закону №3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом; посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Частиною 2 статті 3 Закону №3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №3773-VI в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону №3773-VI рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №360 (далі - Положення №360) Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

За правилами п. 2 Положення №360 Державна міграційна служба України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється, визначає Інструкція про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 грудня 2013 року №1235 (далі - Інструкція №1235).

Пунктом 3 Інструкції №1235 передбачено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою, зокрема, підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку (підпункт "г" пункту 4 Інструкції №1235).

Пунктом 5 Інструкції №1235 визначено, що після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

Згідно із пунктом 6 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

Відповідно до пунктів 1, 3, 10 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII основними повноваженнями поліції, відповідно до покладених на неї завдань є, зокрема, здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень, вжиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення, вжиття заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях.

Отже, Національна поліція України належить до числа суб`єктів, які мають право звертатися до органів ДМС щодо заборони в`їзду в Україну окремим особам за наявності для того відповідних підстав. При цьому таке звернення, окрім того, що має відповідати встановленим формальним вимогам, має ґрунтуватися на об`єктивних відомостях про особу, стосовно якої пропонується встановити заборону в`їзду в Україну.

В ході судового розгляду встановлено, що при прийнятті рішення про заборону в`їзду в Україну відповідач керувався абзацом 7 частини 1 статті 13 Закону №3773-VI, відповідно до якої в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

Із системного аналізу вказаної норми слідує, що передумовами для прийняття рішення про заборону в`їзду на територію України за вказаною підставою є невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або наявність іншого невиконаного майнового зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, однак, лише за умови, що такі мали місце під час попереднього перебування такої особи на території України.

Отже, для того, аби абзац 7 частини 1 статті 13 Закону №3773-VI був застосовний, не достатньо лише наявності таких передумов, як невиконання рішення суду або органів державної влади, що уповноважені накладати адміністративні стягнення, чи наявності іншого невиконаного майнового зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, але й обов`язковою умовою його застосування є те, що такі обставини виникли під час попереднього перебування іноземця чи особи без громадянства на території України.

Відтак, прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну на підставі абзацу 7 частини 1 статті 13 Закону №3773-VI можливе, окрім інших передумов, ще й у разі, якщо такі мали місце під час попереднього перебування такої особи на території України і виявлені під час намагання перетнути кордон України в напрямку «в`їзд». Саме тому й приймається рішення про заборону в`їзду в Україну.

Проте, суд встановив, що позивач на момент виникнення спірних правовідносин перебував на території України та не перетинав кордон, що виключає можливість застосування до нього такої санкції, як заборону в`їзду в Україну.

Більше того, під час перебування в Україні на законних підставах іноземці та особи без громадянства користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, що й громадяни України (за деякими винятками), а тому позивач вправі виконати постанову Управління патрульної поліції у Вінницькій області та сплатити накладений штраф у період його перебування в Україні. При цьому, рішення про заборону в`їзду його в Україну на підставі абзацу 7 частини 1 статті 13 Закону №3773-VI може бути прийняте лише у разі несплати штрафу (якщо таке рішення не буде скасовано у встановленому порядку) до моменту виїзду позивача з України та встановлення такої обставини під час наступного перетину позивачем кордону України в напрямку «в`їзд».

Суд зауважує, що з огляду на положення чинного законодавства наявність подання органу поліції про заборону в`їзду в Україну не є безумовною підставою для прийняття відповідачем рішення про заборону в`їзду в Україну, а отримана у такий спосіб інформація є приводом для проведення міграційним органом відповідної перевірки з метою прийняття рішення, яке б відповідало критеріям, визначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України.

Такими критеріями є, зокрема, обґрунтованість, тобто прийняття рішення з урахуванням всіх обставин, що мають значення; добросовісність; розсудливість; пропорційність, що означає дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Водночас, відповідно до статті 1 Закону України "Про національну безпеку України" №2469-VІІІ від 21.06.2018 громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Враховуючи встановлені під час судового розгляду справи обставини суд зазначає, що хоча допущене позивачем адміністративне правопорушення і пов`язане із порушенням правил дорожнього руху, проте не може бути кваліфіковане як дія, що загрожує національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні в розумінні норм діючого законодавства. Більше того відповідач вважаючи позивача суспільно небезпечною особою навіть не з`ясував його характеризуючих даних за місцем проживання, навчання, які в сукупності з обставинами скоєного правопорушення могли б свідчити про якусь суспільну небезпеку цієї особи. З поміж іншого суду не надано жодного доказу який би підтверджував спричинення позивачем будь-якої шкоди (майнових та/чи грошових збитків), а також того, що склад адміністративного правопорушення скоєного позивачем (ч. 1 ст. 122 КУпАП) виходить за рамки безпосереднього об`єкта посягання чи спричинення будь-яких наслідків внаслідок вчинення вищезгаданого правопорушення.

Отже твердження відповідача про загрозу посягань з боку позивача на основи національної безпеки, громадського порядку, на здоров`я громадян не відповідає фактичним обставинам справи та не може базуватись на припущеннях, що ґрунтується на ймовірності існування певних фактів, не підтверджених жодними доказами.

Крім того, при вирішенні даного спору, суд зважає на мету перебування позивача в Україні, а саме навчання у Вінницькому національному університеті ім. М.І. Пирогова. Так, згідно витягу з наказу від 22.08.2017 №483/1 ОСОБА_1 зараховано на навчання на 1 курс медичного факультету з англомовною формою навчання. Термін навчання до 01.08.2023.

Судом взято до уваги позитивну особисту характеристику позивача, надану проректором з міжнародних зв`язків доктором медичних наук С. Заїка (а.с. 39).

Матеріали справи також містять лист-відповідь Центрального відділу ДВС у м. Вінниці Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 07.06.2021 №67612/15.16-25/15 на адвокатський запит представника позивача, зі змісту якого вбачається, що виконавчі провадження відносно громадянина Ізраїлю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у відділі на виконанні не перебувають.

Крім того, на противагу доводів відповідача щодо наявності виконавчих проваджень відносно позивача варто зауважити, що матеріали справи містять докази сплати штрафу, відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕАМ №2683975 (квитанція від 24.06.2020). Також, з інформації, яка міститься в Автоматизованій системі виконавчих проваджень встановлено, що виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 не знайдено.

За наведених обставин суд доходить висновку, що рішення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про заборону в`їзду в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Також слід визнати протиправним та скасувати рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання позивача в Україні, що прийняте Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області 02.06.2021, адже підстави його прийняття обумовлені приписами підпункту 5 пункту 63 Порядку №322, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року.

Відповідно до вказаного пункту посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну.

Отже, оскільки суд дійшов висновку про протиправність рішення міграційного органу про заборону в`їзду в Україну від 31.05.2021, а посвідка на тимчасове проживання в Україні скасована на підставі такого рішення, тому позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 також підлягає задоволенню.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" суд вказав, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Тобто, з метою дотримання принципу верховенства права суб`єкти владних повноважень, у тому числі колегіальні, приймаючи рішення владно-управлінського характеру, мають належним чином його мотивувати. Мотивація прийняття рішення суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій має оцінюватися судом при здійсненні контролю за виконанням судових рішень.

Відповідно до пунктів 3, 6, 8 частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на посягання яких спрямоване це рішення (дія).

Приймаючи оскаржувані рішення відповідач не вказав тих фактичних обставин та доказів на підтвердження вчинення громадянином Ізраїлю ОСОБА_1 , які могли б бути підставою для заборони в`їзду в Україну та скасування посвідки на тимчасове проживання.

Суд також зазначає, що відповідачем при прийнятті спірних рішень не дотримано одного з елементів критерію "необхідності у демократичному суспільстві", а саме - принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності вини останнього.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у справі №820/2262/17 (провадження №К/9901/1650/18), який викладено в постанові від 18.04.2018.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані представником позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 1816,00 грн. судових витрат, пов`язаних із оплатою судового збору.

Крім того, позивачем заявлено про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 гривень суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року в справі № 816/2096/17.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, пунктом 4.1 договору про надання правової допомоги №120/21-а від 04.06.2021 передбаено, що укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Герасимчуком Сергієм Петровичем, гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатком до цього договору, який є його невід`ємною частиною.

Додатком №1 до договору №120/21 від 04.06.2021 встановлено, що винагорода за надання правової допомоги складає 20000 гривень.

Квитанцією до прибуткового касового ордера №70 від 04.06.2021 підтверджується сплата ОСОБА_1 адвокату коштів в сумі 20000 гривень.

З детального опису робіт (наданих послуг) за договором № 120/21-а від 04.06.2021 слідує, що адвокат надавав клієнту такі послуги:

попереднє вивчення матеріалів, формування правової позиції, консультування (витрачено 3 год.) - вартість робіт складає 3000 грн.;

опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, вивчення судової практики (витрачено 4 год.) - вартість робіт складає 4000 грн.;

підготовка та подання позовної заяви (витрачено 10 год.) - вартість роботи складає 10000 грн.;

підготовка та подання відповіді на відзив (витрачено 1 год.) - вартість роботи складає 1000 грн.;

участь у судовому засіданні (витрачено 2 год.) - вартість робіт складає 2000 грн.

Загальний розмір наданих послуг становить 20000 гривень.

Суд, оцінюючи належність наданих доказів на підтвердження понесених судових витрат, вказує таке.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного Відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Суд враховує, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений представником позивача розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 640/15803/19.

Представник відповідача у поясненнях заперечив щодо стягнення витрат на правову допомогу, а також вказав на їх неспівмірність.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

У той же час, суд дійшов висновку, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Суд не ставить під сумнів вартість однієї години часу, витраченої адвокатом на надання позивачу правових послуг, однак, надані адвокатом послуги, що пов`язані із попереднім вивченням матеріалів, формуванням правової позиції, консультуванням, опрацюванням законодавчої бази, вивченням судової практики охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної роботи є неспівмірним із складністю такої роботи.

Більшість послуг, що надавалися на виконання умов згаданого договору, були пов`язані із підготовкою до складання позовної заяви, а тому деталізація (поділ на окремі частини) таких не свідчить про надання послуг у більшому обсязі.

На думку суду, сумнівними є твердження представника позивача про витрату ним 10 годин часу для підготовки та подання позовної заяви до суду, адже обставини справи не свідчать про її складність; також витрата представником позивача однієї години часу для підготовки відповіді на відзив на позов є малоймовірною, оскільки зміст такої в більшій частині дублює зміст позовної заяви.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на викладене, суд вважає, що понесені позивачем витрати в сумі 20000 грн. є неспівмірними зі складністю справи.

Відтак, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити до 2000 грн., що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення заступника начальника Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області від 31.05.2021 про заборону в`їзду в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_1.

Визнати протиправним та скасувати рішення заступника начальника Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області від 02.06.2021 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 .

Стягнути на користь громадянина Ізраїлю ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 1816,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Пирогова, 4, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 37836770)

Суддя Комар Павло Анатолійович