Рішення № 10023553, 17.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/13617.06.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕРС-СЕРВІС»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрична рушійна сила»

про визнання права власності на майно

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача Полевічок Ю.І.

Від відповідача Книш Я.Ю.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги про визнання права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕРС-СЕРВІС»на Майно - кран баштовий POTAIN F3/21 VA665 виробництва Франції, який було отримано Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕРС-СЕРВІС»на підставі договору №0403/1-09 купівлі-продажу від 03 квітня 2009р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕРС-СЕРВІС»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Електрична рушійна сила», та судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2010р. порушено провадження у справі.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року ”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році ” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представник Позивача у судових засіданнях підтримував викладені у позові обставини, та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник Відповідача письмового відзиву на позов не подав, проте усно заперечував проти позову, оскільки позивачем не проведено з ним належних розрахунків.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 17.06.10р. за попередньою згодою представників сторін було оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення по справі.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами письмові пояснення, заслухавши усні пояснення присутніх представників сторін, оглянувши надані сторонами оригінали документів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд —

ВСТАНОВИВ:

03 квітня 2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕРС-СЕРВІС»(надалі «Позивач») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Електрична рушійна сила»(надалі «Відповідач») було укладено договір №0403/1-09 купівлі-продажу (надалі «Договір»), згідно із умовами якого Відповідачем (Продавцем за Договором) було продано Позивачу (Покупцеві за Договором) товар - кран баштовий POTAIN F3/21 VA665 виробництва Франції (надалі «Майно»), вартістю 277644,25 грн.

Відповідно до Акту №1 приймання-передачі товару за вказаним договором від 03 квітня 2009р. Майно було передано Відповідачем Позивачу.

При цьому разом із Майном Відповідач не передав Позивачу паспорт на Майно, посилаючись що паспорт на Майно буде переданий Позивачу після переходу до Позивача права власності на Майно.

При цьому на думку Відповідача перехід до Позивача права власності на Майно здійсниться тільки після оплати Позивачем вартості Майна (така позиція Відповідача підтверджується Претензією № 005 Позивача до Відповідача від 05 березня 2010р. та відповіддю Відповідача на вказану Претензію від 06 квітня 2010р. за № 022).

Відповідно до ч. 1 ст. 325 та ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України юридичні особи є суб'єктами права приватної власності та право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, до яких, відповідно до ч.2 ст. 202 Цивільного кодексу України відносяться договори.

Відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою для припинення права власності є відчуження власником свого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов не допускається.

Відповідно до п.3.2., 3.3 Договору перехід права власності на Майно відбувається в момент підписання Договору. Факт передачі товару підтверджується двостороннім актом приймання передачі товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.2. Договору термін оплати вартості товару за Договором складає 24 місяці з моменту передачі товару Покупцю (тобто до 03.04.2011).

Таким чином, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 346, ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України та відповідно до умов п. 3.2. Договору перехід права власності на Майно від Відповідача до Позивача відбувся в момент підписання Договору і умовами Договору не передбачено попереднього розрахунку за придбане майно, а передбачено відстрочку оплати на 24 місяці з моменту передачі товару Покупцю.

Згідно із ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України вказано, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Оскільки Відповідач фактично не визнає право власності Позивача на Майно, то відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України Позивач просить суд визнати за ним право власності на Майно.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є нормативно та документально обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача; надлишково сплачені позивачем витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу повертаються позивачу з Державного Бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕРС-СЕРВІС»(м. Київ, вул. Фрунзе, 47-в; ідентифікаційний код 34818586) на Майно - кран баштовий POTAIN F3/21 VA665 виробництва Франції, який було отримано Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕРС-СЕРВІС»(м. Київ, вул. Фрунзе, 47-в; ідентифікаційний код 34818586) на підставі договору №0403/1-09 купівлі-продажу від 03 квітня 2009р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕРС-СЕРВІС»(м. Київ, вул. Фрунзе, 47-в; ідентифікаційний код 34818586) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Електрична рушійна сила»(м. Київ, вул. Мельникова, 12; ідентифікаційний код 32671094).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрична рушійна сила»(м. Київ, вул. Мельникова, 12; ідентифікаційний код 32671094) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕРС-СЕРВІС»(м. Київ, вул. Фрунзе, 47-в; ідентифікаційний код 34818586) 2776 (дві тисячі сімсот сімдесят шість) грн. 45 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повернути на підставі даного рішення Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕРС-СЕРВІС»(м. Київ, вул. Фрунзе, 47-в; ідентифікаційний код 34818586) з Державного Бюджету України 117 (сто сімнадцять) грн. 60 коп. надлишково сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя І.О.Домнічева

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення –18.06.2010р.