Рішення № 100234928, 27.09.2021, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/8450/21 н/п 2/766/10519/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2021р. Херсонський міський суд Херсонської області

у складі: головуючої судді Зуб І.Ю.,

при секретарі Щербань А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, б.1д) про захист прав споживачів, -

встановив:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом в якому просить визнати недійсним пункт 7.1 Кредитного договору №HECFGK00001820 укладеного 15 березня 2007 року між Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 в частині сплати «Позичальником» винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0.20% від суми виданого кредиту. Позов мотивований наступним. позивач вважає, що умови кредитного договору, якими визначений обов`язок позичальника сплачувати, крім відсотків за користування кредитом, ще і щомісячну комісійну винагороду за надання фінансового інструменту суперечать положенням законодавства, оскільки обмежують його права як споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, згідно зі ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції від 18.11.2003 року, чинній на час укладення кредитного договору), що є підставою для визнання цих умов недійсними з моменту укладення договору відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначення Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Щомісячна комісійна винагорода за надання фінансового інструменту, яку позивач сплачував на користь Банку, це фактично компенсація сукупних послуг Банку за його рахунок, що є незаконним. Надання кредиту - є виконанням банком свого зобов`язання. Так, комісійну винагороду за надання фінансового інструменту (п. 7.1 Кредитного договору) не можна вважати витратами позивача за оформлення кредиту, оскільки такі витрати передбачені кредитним договором.

У відзиві представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та застосувати наслідки пропуску строку позовної давності. Зазначено, що строк позовної давності сплив 15.03.2010 року. Підписанням договору без будь-яких застережень ОСОБА_1 підтвердив, що він обізнаний та погодився з усіма умовами.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що позичальник не міг під час підписання кредитного договору і його виконання знати про порушення свого права, як споживача, та про невідповідність дій Банку, і підписаного ним правочину вимогам чинного законодавства, а довідався про це тільки 21.04.2021 року під час юридичної консультації, тому строк позовної давності не пропущений.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся, надав заяву про розгляд справи у його відсутності. Позов підтримує та просить задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, підтримала обставини відзиву, просила відмовити в задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Заслухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Між сторонами 15.03.2007 року укладено кредитний договір №HECFGK00001820, за яким позивач отримав кредит.

Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору від 15.03.2007 року банк зобов`язався надати відповідачу кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 16.03.2007 року по 15.03.2027 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 53100,00 доларів США на наступні цілі: придбання житла 45000,00 тис. доларів США та 8100,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених договором, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту.

Погашення за кредитним договором здійснюється у період з 15 по 23 число кожного місяця щомісячним платежем у сумі 590,73 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року

№ 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої

статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту.

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

З урахуванням правових позицій, висновлених Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, на підставі доказів, поданих сторонами, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що умови пункту 7.1 кредитного договору №HECFGK00001820 є несправедливими, суперечать положенням частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), тому відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вказані умови договору є недійсними з моменту укладення кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Враховуючи, що час недійсності правочину встановлено законом, підстав для визначення даного факту в регулятивній частині рішення - не має.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України.

При цьому, початок перебігу позовної давності пов`язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Суд погоджується з твердженням позивача, що строк позовної давності не пропущений і він дізнався про своє порушене право 21.04.2021 року під час юридичної консультації, оскільки доказів іншого суду представником відповідача - не дано.

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене, су дійшла висновку, що позовні вимоги щодо визнання недійсним пункту 7.1 Кредитного договору укладеного між сторонами в частині сплати «Позичальником» винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0.20% від суми виданого кредиту підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.10, 12, 76, 141, 223, 259, 263-265,268, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, б.1д) про захист прав споживачів - задовольнити.

Визнати недійсним пункт 7.1 Кредитного договору №HECFGK00001820 укладеного 15 березня 2007 року між Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 в частині сплати «Позичальником» винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0.20% від суми виданого кредиту.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення до Херсонського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено (враховуючи кількість робочих та вихідних днів) 08.10.2021 року.

СуддяІ. Ю. Зуб