Рішення № 100234292, 27.09.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/5646/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2021 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Чех Н.А.

за участю секретаря судових засідань - Нерода В.В.,

учасники справи:

представник позивача - ОСОБА_2.,

представник відповідача - Тімкова Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо», третя особа: Національний Банк України про визнання договору недійсним шляхом введення в оману, -

у с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що між нею та ТОВ «Укрпромбанк» було укладено кредитний договір №425/ПВ-05 від 07.12.2005 року, відповідно до якого їй було відкрито відновлювальну кредитну лінію в сумі 40 000 доларів США, строк кредитної лінії п`ять років - до 07.12.2010 року зі сплатою 15% річних за його користування; плата за надання та управління кредиту - 1% від суми кредиту. Мета кредитування - споживчі цілі. Забезпеченням кредиту виступає трикімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Банк порушив валютне законодавство так як повинен був мати індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти як засобу платежу. Укладений договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища позивача, що в свою чергу є підставою для визнання такого договору недійсним. Несправедливими є: п.3.3, який передбачає забезпечення зобов`язань за цим договором також всім належним позичальнику майном та коштами, на які може бути звернуто стягнення; розділ 4 містить умови, що призводять до дисбалансу інтересів сторін; банк має право, а позичальник - зобов`язаний; п.п. 4.33, 6.1 та 6.2 договору передбачають зміни процентної ставки. Всі зазначені пункти мають несправедливі умови, які мають суттєве значення для висновку про несправедливість умов договору в цілому. Договором встановлені жорсткі обов`язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом банку, чим порушено п.2.3 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Тобто, для споживача існує ризик помилково чина віть унаслідок уведення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги, що в її випадку і трапилося. Несправедливо та недобросовісно було зі сторони банку, не маючи індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції для використання іноземної валюти як засобу платежу та письмової інформації, щодо курсу долара на період користування кредитом, пропонувати на надавати кредити у доларах громадянам України, які отримували дохід у гривні. Тобто, банк ввів її (позивача) в оману відносно законності операції - надання кредиту і відповідно до ст.230 ЦК України такий правочин визнається недійсним. Банк подавав до неї позов і рішенням суду від 18.02.2013 року з неї стягнуто заборгованість за кредитним договором та відкрито виконавче провадження. Враховуючи викладене, вважає її права порушені та просила суд визнати недійсним кредитний договір, іпотечний договір, вважати її зобов`язання перед банком виконаними, зобов`язати банк відмінити обмеження обтяження на предмет іпотеки. В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, обгрунтування позову, просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову, врахувати надані ними пояснення, відзив первісного відповідача, заяву про застосування строків позовної давності.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася у відповідності до вимог ЦПК України.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Позовна заява ОСОБА_1 до уповноваженого Фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» про визнання договору недійсним шляхом введення в оману зареєстрована в суді 04.04.2019 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2019 року визначено головуючого по справі.

Відповідно до ухвали від 19.04.2019 року у справі відкрито провадження, призначено справу до підготовчого засідання.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Відповідно до ухвали від 04.09.2019 року позивачу відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову. Вказана ухвала залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.01.2020 року.

Ухвалою суду від 25.09.2019 року задоволено клопотання відповідача, залучено до участі у справі в якості третьої особи Національний банк України.

Позивачем подано заперечення на відзив.

Третя особа подала до справи письмові пояснення, позивач надав відповідь на пояснення третьої особи.

Ухвалою суду від 04.12.2019 року задоволено клопотання сторони позивача, витребувано у відповідача документи.

Відповідно до ухвали суду від 10.02.2020 року підготовче провадження закрито, справа призначена до судового розгляду.

Відповідно до ухвали суду від 30.11.2020 року у справі залучено правонаступника відповідача - ТОВ «Фінансова компанія Інвест-кредо».

Відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Укрпромбанк» 07.12.2005 року було укладено кредитний договір №425/ПВ-05, згідно умов якого банк відкрив позичальнику ОСОБА_1 відновлювальну кредитну лінію, ліміт кредитування 40 000 доларів США; строк - п`ять років, до 07.12.2010 року; процентна ставка за користування кредитом - 15% річних; плата за надання та управління кредитом 1% від суми кредиту; мета кредитування - споживчі цілі.

07.12.2005 року між ОСОБА_1 ТОВ «Укрпромбанк» було укладено Іпотечний договір №425/ФКВ-05, згідно умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 і дана іпотека забезпечує вимоги банку за кредитним договором №425/ПВ-05 від 07.12.2005 року щодо повернення кредиту, процентів, штрафних санкцій та інших витрат, збитків.

Стороною відповідача надано до справи заяву ОСОБА_1 від 22.11.2005 року, яка стала в подальшому підставою для укладення оспорюваних кредитного та іпотечного договорів, адресовану Керівнику ТОВ «Укрпромбанк», в якій ОСОБА_1 просить надати їй кредит в сумі 50 000 доларів США на строк 60 місяців на споживчі цілі, готівкою, в якості забезпечення пропонує трикімнатну квартиру. В даній заяві зазначено, що зі змістом ст.ст.190, 222 КК України ознайомлена (а.с.58 т.1). Підпис та текст заяви стороною позивача не спростовувався.

Між Національний банком України, ТОВ «Укрпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено нотаріально посвідчений 30.06.2010 року тристоронній договір про передачу Активів та Кредитних зобов`язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку, права вимоги ТОВ «Укрпромбанк» за кредитним договором та іпотечним договором були відступлені на користь АТ «Дельта Банк». На час подачі позову до суду майнові права за кредитами, в тому числі майнові права за кредитним договором та іпотечним договором, укладені з ОСОБА_1 , передані в заставу Національному банку України.

Відповідно до рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 18.02.2013 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 07.12.2005 року, яка виникла станом на 21.08.2012 року, у розмірі 484 299,23 грн. Зі змісту вказаного рішення слідує, що відповідач була обізнана про наявність судової справи, при її розгляді приймав участь уповноважений ОСОБА_1 представник.

У відповідності зі статтею 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.ст. 13, 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Твердження сторони позивача про те, що банк не мав права видавати кредит в іноземній валюті спростоване наданими стороною відповідача документами - банківська Ліцензія №67, видана ТОВ «Український промисловий банк» 13.12.2001 року (а.с.60 т.1).

Безпідставним та бездоказовим є і посилання сторони позивача на невідповідність умов кредитного договору вимогам законодавства, діючого на час укладення спірного кредитного договору.

Безпідставним є і посилання на недотримання банком при укладенні кредитного договору вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, позивач посилається на вимоги вказаного Закону, які на час укладання спірного кредитного договору не існували.

Посилання позивача на те, що банк ввів її в оману є безпідставним. Жодного доказу того, що під час укладання спірного кредитного договору банк навмисно ввів позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, як це визначено статтею 230 ЦК України, суду не було надано.

Викладене вище свідчить про те, що позовні вимоги позивача є безпідставні, бездоказові, і як наслідок - є такими, що не підлягають задоволенню.

Стороною відповідача подано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду.

Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Згідно вимог ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На підставі ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З розрахунку заборгованості, змісту рішення Дніпровського районного суду м.Києва про стягнення заборгованості від 18.02.2013 року, кредитного договору встановлено, що позивач отримала кредитні грошові кошти в грудні 2005 року, певний період виконувала взяті на себе зобов`язання по поверненню грошових коштів, в подальшому умови кредитного договору почала порушувати і станом на серпень 2012 року мала заборгованість в розмірі 484 299, 23 грн. З позовом про визнання кредитного договору недійсним звернулася до суду в квітні 2019 року. Тобто, підписавши кредитний договір та договір іпотеки, погодилася з умовами вказаних договорів, отримала на власні потреби від банку грошові кошти, певний час повертала їх згідно умов кредитного договору, і через майже 15 років після укладення, підписання спірних кредитного та іпотечного договорів, просить суд визнати їх недійсними.

Викладене свідчить про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, жодних доказів чи обгрунтувань щодо наявності поважних причин пропуску строку суду не було надано.

Враховуючи те, що за результатами розгляду справи встановлено наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог і по суті спору, і за спливом строку позовної давності, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог по суті спору.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо», третя особа: Національний Банк України про визнання договору недійсним шляхом введення в оману - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного судового рішення - 07.10.2021 року.

Суддя: