Рішення № 10023351, 07.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/26507.06.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Санмакстрейд»

простягнення 159491,44 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Сідак-Жарова Н.О.

від відповідача:Дикусар М.Л. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд»(надалі –ТОВ «Транс-Буд») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санмакстрейд»(надалі –ТОВ «Санмакстрейд») про стягнення 159491,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору №17/09/09 від 17.09.2009р. про надання послуг з автоперевезення позивач у період з 22.09.2009 р. по 25.01.2010 р. надав послуги з перевезення, а відповідач в порушення своїх зобов’язань не в повному обсязі розрахувався за надані послуги у зв’язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 93454,41 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 46726,21 грн., пені у розмірі 10318,98 грн., індексу інфляції у розмірі 7486,22 грн., 3% річних у розмірі 1505,62 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.04.2010 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 25.05.2010 р.

В судовому засіданні 25.05.2010 р. у зв’язку із необхідністю витребування додаткових доказів оголошено перерву до 07.06.2010 р.

У судове засідання 07.06.2010 р. представник позивача з’явився, вимоги ухвали суду від 30.04.2010 р. виконав, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити їх повністю.

Представник відповідача в судове засідання 07.06.2010 р. з’явився, вимоги ухвали суду від 30.04.2010 р. виконав, позовні вимоги в частині основної заборгованості визнав, проти штрафних санкцій заявлених до стягнення заперечив.

За згодою представників сторін, присутніх у судовому засіданні, судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.09.2009 р. між ТОВ «Санмакстрейд»(замовник) та ТОВ «Транс-Буд»(перевізник) укладено договір про надання послуг з автоперевезення №17/09/09 (надалі –«Договір»).

Згідно із 1.2 Договору перевізник зобов’язується доставляти довірені йому замовником вантажі до пунктів призначень та видавати (передавати) вантажі особам, маючим право на отримання вантажів, а замовник зобов’язується заплатити за перевезення вантажів встановлену плату.

Відповідно до п. 1.3 Договору перевізник надає послуги з перевезення супутніх вантажів: вугілля, щебінь, гравій, пісок та інше.

Відповідно до п. 3.6 Договору первинними документами для визначення об’єму вантажоперевезень (часу надання послуг) є: товарно-транспортні накладні та подорожні листи.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що при здійсненні перевезень на відстань до 19 км., оплата здійснюється із розрахунку 0,47 грн. (0,078 в т.ч. ПДВ) за перевезення однієї тони вантажу на один кілометр. Загальна сума оплати визначається шляхом множення вартості послуг (0,47 грн.) на кількість перевезеного вантажу попередній тонаж 20000 тон, з урахуванням відстані, на яку перевозились вантажі.

Пунктом 3.5 Договору сторони погодили, що вартість послуг за перевезення може бути змінена шляхом підписання відповідної угоди до даного договору, яке буде являтись невід’ємною його частиною. У випадку не досягнення згоди про зміну вартості послуг, даний договір може бути розірваний за ініціативи перевізника, в односторонньому порядку, шляхом письмового повідомлення замовника за п’ять днів.

19.01.2010 р. між ТОВ «Транс-Буд»та ТОВ «Санмакстрейд»було укладено Додаткову угоду №2 відповідно до тексту якої сторони п. 8.1 Договору виклали в наступній редакції: «надання послуг може здійснюватись в дві зміни: - з 7:00 до 19:00 –денна зміна та з 19:00 до 7:00 нічна зміна.».

Пункт 3.1 Договору сторони виклали в наступній редакції: «Вартість послуг, що надаються складає: при перевезенні на відстань 19 км. в денну зміну, оплата здійснюється з розрахунку 0,55грн. (в тому числі ПДВ 20% 0,092 грн.) за перевезення однієї тони вантажу на один кілометр; при перевезенні на відстань 19 км. в нічну зміну, оплата здійснюється з розрахунку 0,47 грн. (в тому числі ПДВ 20% 0,078 грн.) за перевезення однієї тони вантажу на один кілометр.».

Пункт 3.6 Договору сторони виклали в наступній редакції: «Первинними документами для визначення об’єму вантажоперевезень (часу надання послуг) є: товарно-транспортні накладні, талони замовника та подорожні листи».

Згідно п. 8.1 Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими на те представниками сторін та діє до 30.12.2009 р.

30.12.2009 р. сторонами було підписано Додаткову угоду №1 відповідно до тексту якої п. 8.1 Договору було викладено в наступній редакції: «Даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими на те представниками сторін та діє до 31.12.2010 р.».

На виконання умов Договору, позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажів, що підтверджується актами передачі-приймання робіт на загальну суму 303779,03 грн.

Відповідач частково розрахувався за надані послуги по перевезенню вантажу, сплативши 210326,62 грн., що підтверджується банківськими виписками з особового рахунку позивача.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов’язання по оплаті наданих послуг по перевезенню, у зв’язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 93454,41 грн.

Договір є договором перевезення вантажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глави 64 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до п. 2.3 Договору сторони кожний день проводять звірку об’єму перевезених вантажів, про що складаються відповідні акти прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт). Акт прийому-передачі наданих послуг готується перевізником та надається замовнику (в двох примірниках). Замовник зобов’язаний протягом двох днів переглянути, підписати та направити перевізнику акт прийому-передачі наданих послуг або направити мотивоване заперечення.

Матеріалами справи (актами передачі-приймання робіт) підтверджується надання послуг по перевезенню вантажу відповідачу на загальну суму 303779,03 грн., що не заперечується відповідачем.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно п. 3.3 Договору подальша оплата за надані перевізником послуги здійснюється замовником протягом трьох днів з моменту підписання акта прийому-передачі наданих послуг. При здійсненні розрахунків оплата здійснюється замовником за вирахуванням сум, оплачених в якості предоплати.

Відповідачем на виконання умов Договору 21.09.2009 р. було сплачено суму передоплати у розмірі 5000,00 грн., що підтверджується банківською випискою з особового рахунку позивача.

Враховуючи приписи п. 3.3 Договору, грошове зобов’язання по оплаті відповідачем наданих послуг по перевезенню вантажу наступило через 3 банківських дня з моменту підписання актів прийому-передачі наданих послуг.

Із доданих позивачем виписок з банківського рахунку вбачається, що відповідач частково розрахувався за надані послуги у розмірі 210326,62 грн., сплативши 21.09.2009 р. –5 000,00грн., 23.09.2009 р. –7645,00 грн., 30.09.2009 р. –10000,00 грн., 16.10.2009 р. –5 000,00 грн., 21.10.2009 р. –5000,00 грн., 26.10.2009 р. –15000,00 грн., 13.11.2009 р. –12681,62 грн., 17.11.2009 р. –40000,00 грн., 01.12.2009 р. –30000,00 грн., 02.12.2009 р. –30000,00 грн., 25.12.2009 р. –30000,00 грн., 01.05.2010 р. –10000,00 грн. та 02.02.2010 р. –10000,00 грн.

Позивач у зв’язку із невиконанням відповідачем свого зобов’язання з оплати наданих послуг неодноразово звертався до відповідача з листами №15 від 22.10.2009 р., №16 від 10.11.2009 р., №29 від 29.12.2009 р., №37 від 05.02.2010 р. та №87 від 15.03.2010 р. з вимогою погасити існуючу заборгованість.

Відповідач відповіді на листи не надавав та станом на момент звернення позивача до суду заборгованості не погасив.

Таким чином, судом встановлено існування заборгованості відповідача у розмірі 93454,41грн., а зобов’язання по оплаті наданих послуг повинно було виконано у вересні, грудні 2009 р. та січні 2010 р.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача 93454,41 грн. на підставі Договору за надані послуги по перевезенню вантажу. Відповідач позов в цій частині визнав.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Транс-Буд»про стягнення з ТОВ «Санмакстрейд» заборгованості у розмірі 93454,41 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 46726,21 грн. та пеню у розмірі 10318,98 грн. за прострочення по оплаті 93454,41 грн. у період з 10.10.2009 р. по 06.04.2010 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 4.3 Договору сторони визначили, що за порушення строків оплати послуг, на строк до двадцяти днів замовник оплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожний день прострочки. У випадку прострочки оплати на строк більше двадцяти днів замовник сплачує перевізнику додатково наступні штрафні санкції:

- при прострочці оплати послуг до двадцяти п’яти днів замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 25% від суми простроченого платежу;

- при прострочці оплати послуг більш ніж тридцять п’яти днів замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 50% від суми простроченого платежу.

Позивач нараховує пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України за прострочення оплати наданих послуг у період з 10.10.2009 р. по 06.04.2010 р., а штраф з розрахунку 50% від суми простроченого платежу.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов’язання, то вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 10318,98 грн. та штрафу у розмірі 46726,21грн. є правомірними.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Застосовуючи цей припис, слід враховувати вказівку, що міститься в п. 2.4. роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 р. № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань". Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, арбітражний суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Сума правомірно нарахованих пені та штрафу (57045,19 грн.) є надмірною в порівнянні із сумою заборгованості (93454,41 грн.), прострочення з оплати якої допущено відповідачем.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, суд відзначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2008р. №107 затверджено Державну цільову програму підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу мета якої полягає у створенні правових, соціальних, економічних та організаційних умов для успішного проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу. Згідно вказаної Програми для досягнення зазначеної мети слід привести об'єкти, що використовуватимуться для проведення Чемпіонату, у відповідність з вимогами УЄФА.

В той же час, надання послуг за Договором здійснювалося на об’єкті –реконструкція стадіону Національного спортивного комплексу "Олімпійський", який віднесено додатком 2 Програми до переліку основних завдань і заходів з виконання Програми, а фінансування таких робіт (в т.ч. згідно Закону України "Про державний бюджет на 2010 рік", який опубліковано 30.04.2010 р.) здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.

Представник відповідача заборгованість визнає, проте вказує на відсутність державного фінансування вказаного об’єкту у зв’язку із прийняттям Державного бюджету України на 2010р. лише наприкінці квітня 2010 р.

Таким чином, враховуючи вищевказані обставини, керуючись п.6 ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «Транс-Буд»до 5159,49 грн. та розмір штрафу до 23363,10 грн.

Також, позивач просить стягнути індекс інфляції у розмірі 7486,22 грн. у період з 10.10.2009 р. по 09.04.2010 р. та 3% річних у розмірі 1505,62 грн., нараховані за період прострочення з 10.10.2009 р. по 06.04.2010 р.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив та погоджується з наданими позивачем розрахунками 3% річних та індексу інфляції, а тому вимога позивача про стягнення 3% річних у розмірі 1505,62 грн. та індексу інфляції у розмірі 7486,22 грн. підлягає задоволенню.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Санмакстрейд»на користь ТОВ «Транс-Буд»основного боргу у розмірі 93454,41 грн., пені у розмірі 5159,49 грн., штрафу у розмірі 23363,10грн., індексу інфляції у розмірі 7486,22 грн. та 3% річних у розмірі 1505,62 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача. При цьому суд розраховує суму судових витрат, які покладаються на відповідача, без урахування зменшеного судом розміру пені та штрафу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд»задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санмакстрейд»(03055, м. Київ, пр-т. Перемоги, 30, під’їзд №9, 10 літ. А; ідентифікаційний код 35031603) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд»(83030, м. Донецьк, вул. Рогачевська, 1 «В»; ідентифікаційний код 33524504) основний борг у розмірі 93454 (дев’яносто три тисячі чотириста п’ятдесят чотири) грн. 41 коп., пеню у розмірі 5159 (п’ять тисяч сто п’ятдесят дев’ять) грн. 49 коп., штраф у розмірі 23363 (двадцять три тисячі триста шістдесят три) грн. 10коп., 3% річних у розмірі 1505 (одна тисяча п’ятсот п’ять) грн. 62 коп., індекс інфляції у розмірі 7486 (сім тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 22 коп., державне мито у розмірі 1594 (одна тисяча п’ятсот дев’яносто чотири) грн. 91 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                                               Р.В. Бойко

Повний текст рішення підписано 15.06.2010 р.