Ухвала суду № 100231533, 06.10.2021, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/703/21

Провадження № 1-в/135/40/21

УХВАЛА

іменем України

06.10.2021 Ладижинський міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Корнієнка О.М.,

з участю секретаря судових засідань Міронової Ю.М.,

прокурора Чудака Ю.В.,

засудженого ОСОБА_1 , захисника Орець Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Ладижинського міського суду Вінницької області клопотання засудженого ОСОБА_1 про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким,

ВСТАНОВИВ:

До Ладижинського міського суду Вінницької області звернувся засуджений ОСОБА_1 із клопотанням про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, зазначивши, що вироком Київського міського суду від 28.12.2000 його було засуджено за ст.94, п. п. а, е, з ст.93, ч.3 ст.142, ч.1 ст.123, ст.100, ст.42 КК України до довічного позбавлення волі у тюрмі суворого режиму з конфіскацією всього майна, що є його власністю. Початок строку відбування покарання рахувати з 03.11.1999, тобто з моменту його затримання. Вказав, що на час вчинення злочину за тими статтями якими його засуджено, кримінальний закон не передбачав такого виду покарання як довічне позбавлення волі. Відтак йому слід замінити призначене покарання на покарання у виді позбавлення волі, та зарахувати у цей строк відбуте ним покарання, або звільнити за строком давності згідно ст. 80 КК України. При цьому вказує, що його засудили до відбування покарання в установі суворого режиму, такі установи на даний час є установами середнього рівня безпеки. Тому вважає, що з 11.10.2001 року він відбуває покарання більш суворіше, ніж було визначено вироком суду, оскільки покарання призначене цим судом згідно ст. 150 КВК України не існує.

Окрім цього, подав клопотання, згідно якого просив ухвалити рішення про закінчення відбуття покарання, посилаючись на зазначені вище обставини.

Засуджений ОСОБА_1 в судовому засіданні клопотання підтримав. Пояснив, що заборонено призначати покарання ніж те, що існувало на час вчинення злочину. Просить пом?якшити призначене йому покарання, замінивши його з більш сурового покарання довічного позбавлення волі на менш сурове - позбавлення волі на певний строк. Або звільнити від відбування покарання, оскільки він відбував суворіше покарання ніж йому визначено вироком, так, як Ладижинсь ВК є установою максимального рівня безпеки. Захисник Орець Н.І. підтримала заявлене засудженим ОСОБА_1 клопотання.

Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, вказавши, що підстав для його задоволення немає, оскільки законом не передбачено можливості пом`якшення покарання особам, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі. При цьому вказав, що ОСОБА_1 не став на шлях виправлення. Також зазначив, що на даний час у вироках взагалі не вказується рівень безпеки установи відбування покарань, оскільки згідно діючого законодавства це є функцією пенітенціарної системи.

Заслухавши пояснення засудженого, захисника, думку прокурора, дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Судом досліджено матеріали особової справи засудженого ОСОБА_1 , та встановлено, що вироком Колегії суддів судової палати у кримінальних справах Київського міського суду від 28.12.2000 ОСОБА_1 засуджено за ст.94; п. п. а, е, з ст. 93; ч.3 ст.142, ч.1 ст.123, ст.100, ст. 42 КК України до довічного позбавлення волі у тюрмі суворого режиму з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

11.10.2001 ухвалою Верховного Суду України вирок Колегії суддів судової палати у кримінальних справах Київського міського суду від 28.12.2000 залишено без змін.

Згідно розпорядження про виконання вироку, який набрав чинності, Київського міського суду зазначено, що вирок від 28.12.2000 року щодо ОСОБА_1 набрав чинності 11.10.2001 року.

15.04.2020 ухвалою Вінницького апеляційного суду зараховано ОСОБА_1 в строк відбуття покарання за вироком судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 28.12.2000 термін попереднього ув`язнення з 03.11.1999 по 11.10.2001 включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Крім того, засуджений ОСОБА_1 уже звертався до Ладижинського міського суду з аналогічним клопотанням про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, в задоволенні якого 16.07.2020 ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області було відмовлено. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26.11.2020 залишено без змін ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 16.07.2020.

На даний час засуджений відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі «Ладижинська виправна колонія (№39)».

Законом України про кримінальну відповідальність, зокрема ст. ст. 81, 82, 85, 87 КК України, визначені підстави для умовно дострокового звільнення засудженої особи від відбування призначеного судом першої інстанції покарання або ж заміни не відбутої частини покарання більш м`яким, а процедура розгляду таких питань врегульована ст. ст. 537, 539 КПК України.

Так, положеннями ст. 82 КК України передбачено, що особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м`яким покаранням. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

Статтею 51 КК України встановлені види покарань, з яких покарання у виді позбавлення волі на певний строк (п. 11 ч. 1ст. 51 КК України) і довічне позбавлення волі, тобто безстрокове покарання (п. 12 ч. 1ст. 51 КК України) є різними видами покарань.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року (справа №5-16кс11), яка є обов`язковою для всіх судів, покарання у виді довічного позбавлення волі не належить до строкових видів покарання і відповідно до нього не можна застосовувати строкові критерії.

Можливість заміни невідбутої частини покарання більш м`яким передбачена ст. 82 КК України та може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.

Застосування заміни невідбутої частини покарання більш м`яким до засуджених до довічного позбавлення волі законодавством України у сфері кримінальної юстиції не передбачене.

Проте, законодавство України про кримінальну відповідальність передбачає механізм захисту прав осіб, які засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, шляхом помилування.

Частиною першою статті 87 Кримінального кодексу України встановлено право здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи.

Згідно з частиною другою статті 87 Кримінального кодексу України актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років.

Суд вважає за потрібне роз`яснити засудженому, що відповідно до пунктів 2-4, 9 Положення «Про порядок здійснення помилування», затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015, помилування засуджених здійснюється у виді: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років; повного або часткового звільнення від основного і додаткового покарань. Право клопотати про помилування має в тому числі особа, яка засуджена судом України і відбуває покарання в Україні. Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили, а у разі оскарження вироку в касаційному порядку - після прийняття рішення відповідним судом. У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання. Під час розгляду клопотання про помилування враховуються: ступінь тяжкості вчиненого злочину, строк відбутого покарання, особа засудженого, його поведінка, щире каяття, стан відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, сімейні та інші обставини; думка адміністрації установи виконання покарань або іншого органу, який виконує покарання, спостережної комісії, служби у справах дітей, місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, громадських об`єднань та інших суб`єктів про доцільність помилування.

Отже, чинним законодавством передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Такою можливістю вправі скористатися і засуджений ОСОБА_1 за умов, які передбачені Положенням «Про порядок здійснення помилування».

При розгляді справи «Вінтер і інших проти Об`єднаного Королівства» 09.07.2013 в Європейському суді було обговорено питання законності застосування довічного ув`язнення в Договірних країнах, де Україна була згадана в числі 5 країн, в якій хоча законодавством і не передбачено умовно-дострокове звільнення при пожиттєвому ув`язненні, проте довічно засудженим дозволено клопотати перед Президентом про помилування, що не було визнано порушенням міжнародних норм.

Щодо посилання засудженого ОСОБА_1 на те, що на час розгляду його справи та винесення 28.12.2000 року вироку Київським міським судом йому не могли призначати покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки ст. 93 КК України в редакції, що діяла на час інкримінованого йому злочину, передбачала лише позбавлення волі на строк до 15 років або смертну кару при задіянні ст. 24 цього кодексу, та необхідності заміни йому покарання відповідно, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 КК України призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м`який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими частиною першою статті 72 цього Кодексу.

Згідно положень п. 13 ч. 1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про звільнення від покарання і пом`якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Згідно ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Вчинення злочинів, передбачених п. «а», «е», «з» ст. 93 КК України (в редакції 1960 року, що діяла на час винесення вироку) каралось позбавленням волі на строк від 8 до 15 років або довічним позбавленням волі з конфіскацією.

Згідно положень, зокрема, п. 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України умисне вбивство за обтяжуючих обставин карається позбавленням волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі.

Відтак, з прийняттям в 2001 році КК України, новий закон про кримінальну відповідальність, що передбачає покарання за вчинені ОСОБА_1 злочини, не скасовує злочинність діяння і не пом?якшує кримінальну відповідальність.

Крім того, вирок Київського міського суду від 28.12.2000 переглядався Верховним Судом України. Відтак зазначені засудженим обставини неправильного, на його думку, призначення покарання, та невірного застосування кримінального закону оцінювались Верховним Судом України. Оскільки обставини, на які посилається засуджений вже існували на час винесення вироку та його перегляду Верховним Судом України.

З 2001 року редакція санкції ч. 2 ст. 115 КК України не змінювалась. Відтак, немає підстав для пом?якшення призначеного покарання відповідно до ч. 3 ст. 74 КК України.

Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання засудженого ОСОБА_1 про пом`якшення призначеного покарання.

Посилання засудженого на те, що він відбуває більш суворіше покарання, ніж те, що визначене вироком, ґрунтується на невірному тлумаченні ним закону.

Так, згідно ст. 138-140 КВК України, передбачені виправні колонії мінімального, середнього та максимального рівня безпеки.

Згідно положень ст. 150 КВК України передбачено, що чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі, відбувають покарання секторах максимального рівня безпеки виправних колоній середнього рівня безпеки та виправних колоніях максимального рівня безпеки.

При цьому, згідно ст. 86 КВК України, вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Державна установа Ладижинська ВК № 39, в якій відбуває покарання засуджений ОСОБА_1 , є виправною колонією максимального рівня безпеки.

При цьому сама вказівка у вироку, який винесено відповідно до діючого на той час законодавства, на те, що ОСОБА_1 прзначено покарання у виді довічного позбавлення волі у тюрмі суворого режиму, та відсутність в діючому КВК України такого поняття як установа «суворого режиму», жодним чином не може свідчити про те, що засуджений відбуває не те покарання, яке йому призначено вироком суду.

Види покарань визначені ст. 51 КК України. Одним із видів покарань є довічне позбавлення волі. Це покарання і відбуває ОСОБА_1 в ДУ Ладижинська ВК № 39.

При цьому, згідно ст. 86 КВК України, вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Відсутні підстави і для звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Оскільки згідно положень ст. 80 КК України, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в певні строки.

Разом з тим, вирок відносно ОСОБА_1 на даний час виконується. Призначене за вироком покарання у виді довічного позбавлення волі не є строковим., відтак, засуджений не закінчив відбувати призначене йому покарання.

Керуючись ст. 74, 82 КК України, ст.ст. 7, 26, 537, 539 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволені клопотання ОСОБА_1 про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, та про закінчення відбування покарання - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її оголошення до Вінницького апеляційного суду через Ладижинський міський суд.

Суддя