Рішення № 10022839, 28.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ

Справа № 13/12428.04.10

За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю „Селект Плюс”

До           Комунального підприємства „Київпастранс”

Про           стягнення 361252,65 грн.

                                                                                           Суддя Курдельчук І. Д.

Представники учасників процесу:

від позивача                     Прокопенко В. М. –дов. № б/н від 01.02.2010 року

від відповідача          Солодовнік О. С. –дов. № 06-5/17 від 04.01.2010 року

Обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю „Селект Плюс” з позовом до Комунального підприємства „Київпастранс” про стягнення 361252,65 грн., з яких 327654 грн. становить сума основного боргу за поставлений за договором про закупівлю товару № 9/1-09 від 15.04.2009 року, але неоплачений товар, 23598,65 грн. –сума пені та 10000 грн. – витрати на юридичні послуги.

Позовні вимоги мотивовані несвоєчасним виконання відповідачем свого обов’язку по оплаті поставленого за умовами договору про закупівлю товару № 9/1-09 від 15.04.2009 року товару.

Відповідачу відзиві на позов проти наявності спірної заборгованості не заперечує, проте зауважує на тому, що враховуючи, що умовами спірного договору визначено, що оплата товару здійснюється протягом 45 календарних днів з моменту поставки товару, а у випадку затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 3 банківських днів з дати отримання відповідачем коштів бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок, а кошти на рахунок відповідача не надійшли –встановити дату оплати товару неможливо.

Крім того, відповідач зазначає, що, враховуючи, що кошти з бюджету на погашення цієї заборгованості виділені не були, відповідач запропонував пролонгувати договір на 2010 рік на дану суму боргу, від чого позивач відмовився.

Також відповідач заперечує проти стягнення з нього пені, посилаючись на те, що з огляду на вищевикладене, строків оплати товару ним порушено не було. Крім того, відповідач зауважує на тому, що позивач розраховує пеню виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ, в той час як умовами спірного договору нарахування пені передбачено виходячи з облікової ставки НБУ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2010 року порушено провадження у справі, позовну заяву прийнято до розгляду та присвоєно їй номер 13/124.

Для витребування додаткових доказів по суті спору ухвалами суду від 25.03.2010 року та 08.04.2010 року розгляд справи відкладався.

За згодою представників позивача та відповідача в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

15.04.2009 року позивач та відповідач уклали договір про закупівлю товару № 9/1-09 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язується здійснити поставку та передати у власність відповідача вузли та деталі рухомого складу (механічне обладнання тролейбусу –комплектуючі заднього мосту) (далі Товар) відповідно до Специфікації (Додаток № 1), а відповідач зобов’язується оплатити та прийняти Товар на умовах Договору.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що ціна Товару, що поставляється за Договором, наведена в Специфікації (Додаток № 1).

Сторонами була підписана Специфікація Додаток № 1 до Договору, якою сторони визначили перелік Товарів, які постачаються за умовами Договору, та його ціну.

Відповідно до п. 2.3 Договору загальна вартість Товару, який постачається за Договором, становить 1329702 грн.

На виконання умов Договору позивач постав відповідачу Товар на загальну суму 327564 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № РН-1408/1 від 14.08.2009 року (у відповідача вказана накладна датована 11.09.2009 року), № РН-2608/1 від 26.08.2009 року (у відповідача вказана накладна датована 11.09.2009 року) та довіреностей на отримання товарно –матеріальних цінностей серія ЯНЦ № 707100 від 14.08.2009 року та серія ЯНЦ № 707707 від 25.08.2009 року.

Факт отримання відповідачем Товару на спірну суму ним не заперечується, проте оплату цього Товару відповідач не здійснив.

Статтями 11, 509 ЦК України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Частиною 1 ст. 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

З умов Договору вбачається, що оплата поставленого позивачем Товару здійснюється за рахунок бюджетних коштів і обумовлена надходженням цих коштів на рахунок відповідача як одержувача бюджетних коштів.

Відповідно ч. 1 до п. 6.1 Договору оплата за поставлений Товар здійснюється відповідачем окремо за кожну поставлену партію Товару протягом 45 календарних днів з моменту поставки Товару.

Частиною 2 п. 6.1 Договору встановлено, що у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений Товар здійснюється протягом 3 банківських днів з дати отримання відповідачем коштів бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

За правилами ч. 1 ст. 528 ЦК України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.

При цьому, статтею 511 ЦК України визначено, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно ч. 2 ст. 528 ЦК України, у разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

В даному випадку боржником є відповідач, і саме він має зобов’язання вчинити на користь позивача (кредитора) дії по оплаті виконаних останнім робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач в січні 2009 року звернувся до відповідача з претензією № 19/01 від 19.01.2010 року щодо оплати спірних коштів.

На вказану претензію відповідач відповів листом № 65, в якому повідомив про те, що, враховуючи, що Договір був укладений за бюджетні кошти, а на 2010 рік бюджет ще не затверджений та відповідно до п. 6.1 Договору він буде продовжений на 2010 рік.

На дату винесення рішення спірні кошти позивачу відповідачем не перераховані, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 327564 грн. визнаються судом обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.

При цьому, при прийняття рішення про задоволення позовних вимог суд приймає до уваги лист Головного управління Державного казначейства України у м. Києві № 05-06/427-3904 від 02.04.2010 року (відповідь на запит суду № 13/124-1 від 29.03.2010 року), згідно якого 31.12.2009 року юридичні зобов’язання відповідача, в тому числі і за Договором, були зняті загальною сумою на підставі п.п. 4 п. 2 розділу ІІ Порядку складання місячної та квартальної фінансової звітності у 2009 році установами та організаціями, які отримують кошти державного або місцевого бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 25.03.2009 року № 123, а саме: одержувачі бюджетних коштів суми дебіторської та кредиторської заборгованості на кінець року не відображають.

Отже, як слідує зі змісту вказаного листа, спірна заборгованість на початок 2010 року за відповідачем не рахується.

Щодо вимог про стягнення пені в сумі 23598,65 грн. слід зазначити наступне.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 8.4 Договору визначено, що за порушення термінів оплати Товару, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми неоплаченого в термін Товару за кожний день прострочення оплати, за умови наявності бюджетних коштів.

Як слідує з матеріалів справи позивач нараховує пеню виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що, враховуючи погоджений в п. 8.4 Договору її розмір, є невірним.

Проте, слід зазначити наступне.

Факт неоплати поставленого позивачем Товару має місце, проте ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Враховуючи, що невиконання відповідачем свого обов’язку по оплати Товару зумовлено ненадходженням на його рахунок бюджетних коштів, в чому відсутня його вина, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 23598,65 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги в сумі 10000 грн., які складаються з суми, яку відповідач сплатив Фізичній особі –підприємцю Прокопенко Володимиру Миколайовичу за отримання від останнього юридичної допомоги у стягненні спірної заборгованості, слід зазначити наступне.

В позовній заяві та письмових поясненнях позивач кваліфікує вказану суму як збитки з посиланням на ст. 224 ГК України та ст. 22 ЦК України.

Вказані витрати позивач підтверджує залученими до матеріалів справи та належним чином засвідченими копіями:

- договору про надання юридичних послуг від 28.01.2010 року, укладеного між позивачем та Фізичною особою –підприємцем Прокопенко Володимиром Миколайовичем;

- рахунку № 28-01-10 від 28.01.2010 року на суму 4040 грн.;

- рахунку № 08.02-10 від 08.02.2010 року на суму 5960 грн.;

- квитанції № 31 від 28.01.2010 року які свідчить про перерахування 4040 грн. за послуги згідно рахунку (без зазначення його номеру та дати);

- квитанції № 15 від 06.04.2010 року, які свідчить про перерахування 5960 грн. за послуги згідно рахунку № 8-02-10 від 08.02.2010 року;

- актів приймання передачі наданих послуг до договору від 28.01.2010 року № 1 від 28.01.2010 року на суму 4040 грн. та № 2 від 06.03.2010 року на суму 5960 грн.;

та оригіналом додаткової угоди від 29.01.2010 року до договору про надання юридичних послуг від 28.01.2010 року.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

          Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

          Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, в тому числі, є:

1)          втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2)          доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

          Виходячи з вищевикладеного, збитки –це об’єктивне зменшення будь –яких майнових благ кредитора, які він поніс внаслідок невиконання боржником свого зобов’язання та які знаходяться у причинно –наслідковому зв’язку з неправомірною поведінкою боржника.

Віднесення до складу збитків витрат на юридичне обслуговування суперечить вимогам закону, оскільки такі витрати не мають обов’язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходять у необхідному зв’язку з оспорюванню сумою за Договором.

Крім того, в письмових поясненнях позивач посилається і на ст.44, 49 ГПК України як на підставу для стягнення витрат на юридичні послуги.

Слід зазначити, що статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати, за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Таким чином, стаття 44 ГПК України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг лише адвокатам, а не будь-яким представникам, тому заявлена сума не може бути віднесена до складу судових витрат .

Як свідчать матеріали справи, а саме копія договору про надання юридичних послуг від 28.01.2010 року, її укладено Фізичною особою –підприємцем Прокопенко Володимиром Миколайовичем, якому і було перераховано кошти.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України “Про адвокатуру” адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Відповідно до п. 5 ст.4 Закону України “Про адвокатуру” адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України “Про адвокатуру” оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

За таких обставин, витрати в сумі 10000 грн. не можливо кваліфікувати як витрати на послуги адвоката

Зазначені юридичні послуги не можуть бути віднесені і до інших послуг, пов’язаних з розглядом справи, з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 Роз’яснення ВАСУ №02-5/78 від 04.03.1998р. до інших витрат у розумінні ст. 44 ГПК України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги в сумі 10000 грн. задоволенню не підлягають, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

За таких обставин, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідач на користь позивача підлягає основний борг в сумі 327654 грн., в задоволенні решти вимог підмовляється.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства „Київпастранс” (04070, м. Київ, Набережне шосе, 2, ідентифікаційний код 31725604, б/р 35443026001742 КФК 240900 в ГУ ДКУ м. Києва, МФО 820019, або з будь –якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Селект Плюс” (49000, м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 119-А, ідентифікаційний код 24610890, р/р 2600430031601 в ПАТ „Банк Кредит –Дніпро”, МФО 305749) основний борг в сумі 327654 (триста двадцять сім тисяч шістсот п’ятдесят чотири) грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 3276 (три тисячі двісті сімдесят шість) грн. 54 коп. та 214 (двісті чотирнадцять) грн. 05 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

.

Суддя                                                                                 І. Д. Курдельчук

дата підписання 17.06.10