Рішення № 100228046, 08.10.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/9247/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

13 серпня 2021 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач; ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач; ГУ ПФУ у Полтавській області), у якій позивач просить: визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 17.03.2021 №315 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 1.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.03.2021 про перехід з пенсії за вислугу років на пенсію за віком по Списку №1, ГУ ПФУ в Полтавській області прийнято рішення від 17.03.2021 №315 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 згідно підпункту 1 пункту 2 статті 114 Закону №1058 у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу за списком №1, підтвердженого в установленому порядку. Вважає, оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки в період з 01.04.1974 по 09.01.1988 позивач працював диспетчером Кременчуцького льотного училища цивільної авіації. Згідно наданої Кременчуцьким льотним коледжем довідки, ОСОБА_1 як диспетчер виконував управління повітряним рухом в аеровузлі Кременчуцького льотного училища з 01.04.1974 по 09.01.1988 (13 років 9 місяців 8 днів), отже має право на пільгове пенсійне забезпечення за списком №1 розділу XXI п.п. 3 21.3-1 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/9247/21, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази від відповідача та встановлено строк для їх надання до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року відмовлено у прийнятті та повернуто заявнику заяву ОСОБА_1 про доповнення до позову у справі №440/9247/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

24 вересня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 93-94/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що ОСОБА_1 15.03.2021 звернувся до Управління із заявою про перехід з пенсії за вислугою років на пенсію за віком по списку №1 та надав наступні документи: довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №05-46/1616 від 13.10.2020 , видану Кременчуцьким льотним коледжем Національного авіаційного університету про період роботи з 01.04.1974 по 09.01.1988 на посаді диспетчера служби руху; дві довідки про заробітну плату №05-44 та №05-45/1615 від 13.10.2020. Аналіз наданих документів для перерахунку пенсії у зв`язку з переходом на пенсію за віком на пільгових умовах показав, що пільговий стаж роботи за Списком №1 у заявника не підтверджений в установленому законодавством порядку. У наданій довідці №05-46-1616 від 13.10.2020 зазначено, що посада диспетчер служби руху по Списку №1 відсутня в пільгових списках, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР 22.08.1956 №1173. Аналіз електронної пенсійної справи показав, що період роботи з 01.04.1974 по 09.01.1988 на посаді диспетчера служби руху, зазначений у довідці від 13.10.2020, відповідно до пункту “б” частини першої статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” врахований в розрахунок при призначенні позивачу пенсії за вислугу років.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує пенсію за вислугу років з 16.12.2003 та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області, що підтверджується протоколом №385 від 02.04.2004, копія якого наявна в матеріалах справи /а.с. 103, зворот а.с. 133, а с. 134/.

15.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про перехід з пенсії за вислугою років на пенсію за віком по списку №1 згідно статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що зареєстрована за №2118, та із пакетом документів, перелік яких наведено у розписці-повідомленні та копії яких містяться у матеріалах справи /а.с. 146/.

17.03.2021 за результатами розгляду вказаної заяви відділом перерахунків пенсій №3 управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Полтавській області прийнято рішення №315 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 згідно підпункту 1 пункту 2 статті 114 Закону №1058 в зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку /а.с. 147/.

В обґрунтування вказаного рішення зазначено, що аналіз документів, наданих 15.03.2021, ОСОБА_1 , для перерахунку пенсії у зв`язку з переходом на пенсію за віком на пільгових умовах показує, що пільговий стаж роботи за Списком № 1 у заявника не підтверджений в установленому законодавством порядку. У наданій довідці № 05-46/1616 від 13.10.2020 зазначено, що посада диспетчер служби руху по Списку № 1 відсутня в пільгових списках, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР 22.08.1956 року № 1173. Аналіз електронної пенсійної справи ОСОБА_1 показав, що період роботи з 01.04.1974 по 09.01.1988 на посаді диспетчера служби руху, зазначений в довідці № 05-46/1616 від 13.10.2020, відповідно до пункту "б" частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" взятий в розрахунок при призначенні пенсії за вислугу років.

Не погодившись з рішенням відділу перерахунків пенсій №3 управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Полтавській області від 17.03.2021 №315 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню відділу перерахунків пенсій №3 управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Полтавській області від 17.03.2021 №315 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Пунктом 2 цього Рішення передбачено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: „На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;...".

Отже, згідно з пунктом "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: зокрема, чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Водночас, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У справі "Новік проти України" (18 грудня 2008 року) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".

Враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз та стаж роботи має бути встановлений на рівні найменшої величини, встановленої Законом, у даному випадку вік 50 років та стаж роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах, зазначених у пункті "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону”. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Таким чином, перевагу слід віддати саме тому Закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статті 8 Конституції України.

Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Судом встановлено, що на час звернення ОСОБА_1 до відповідача із заявою про перехід на пенсію на пільгових умовах за Списком №1 (15.03.2021) ОСОБА_1 який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , виповнилось 67 років.

Згідно розрахунку стажу позивача, здійсненого пенсійним органом, страховий стаж ОСОБА_1 становить 35 років 10 місяців 24 дні /а.с. 97/.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном (пункт 20 Порядку).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики №383 від 18.11.2005 затверджено Порядок застосування Списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (надалі - Порядок №383).

Згідно з пунктом 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637.

Таким чином, документами, які підтверджують наявність у особи трудового (в тому числі пільгового) стажу, є трудова книжка або інші документи у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників.

Трудовою книжкою ОСОБА_1 підтверджено, що 01.04.1974 року він був призначений на посаду диспетчера служби руху Кременчуцького льотного училища цивільної авіації /а.с. 122/, 21.02.1983 позивач призначений на посаду диспетчера МДП і КДП МВЛ служби руху /зворот а.с. 122/, 09.01.1988 ОСОБА_1 звільнений із займаної посади у зв`язку з невідповідності внаслідок недостатньої кваліфікації згідно п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю УРСР /зворот а.с. 122/.

Головою комісії припинення Кременчуцького льотного коледжу Національного авіаційного університету (КЛК НАУ) Головенським Володимиром та членом комісії з припинення КЛК НАУ Невмивакою Ольгою видано ОСОБА_1 довідку №05-46/1616 від 13.10.2020 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній /а.с. 96/, яку позивач додав до своєї заяви від 15.03.2021 /а.с. 146/. Ця довідка містить відтиск печатки Кременчуцького льотного коледжу Національного авіаційного університету (ідентифікаційний код 01132369).

Судом встановлено, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 24.04.2008 внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи Кременчуцького льотного коледжу Національного авіаційного університету (ідентифікаційний код 01132369) у зв`язку з її реорганізацією та ЄДР містить відомості про правонаступника Кременчуцького льотного коледжу Національного авіаційного університету - Національний авіаційний університет (код ЄДРПОУ 01132330) /а.с. 166/.

Отже, на час видачі довідки №05-46/1616 від 13.10.2020 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній /а.с. 96/ юридична особа Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, від імені голови комісії та члена комісії з припинення якого була вказана довідка, припинена 24.04.2008, а її правонаступником є Національний авіаційний університет.

У вказаній довідці №05-46/1616 від 13.10.2020 зазначено, що ОСОБА_1 працював повний робочий день у Кременчуцькому льотному училищі цивільної авіації і за період з 01.04.1974 (наказ №32/Л від 01.04.1974) по 09.01.1988 (наказ №10/Л від 09.01.1988) виконував роботи, передбачені інструкцією за професією, посадою диспетчера служби руху (безпосереднє управління польотами повітряних суден) на об`єктах: місцевий диспетчерський пункт місцевих повітряних ліній (МДП МВЛ), командний диспетчерський пункт місцевих повітряних ліній (КДП МВЛ) аеровузла аеродрому В.Кохнівка Кременчуцького льотного училища ЦА, за період з 01.04.1974 по 09.01.19888 - 13 років 09 місяців 08 днів. У Списку №1, що затверджений Постановою Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22.08.1956, професія диспетчера служби руху відсутня.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 N 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 р. за N 1451/11731, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.

ОСОБА_1 працював на посадах диспетчера служби руху Кременчуцького льотного училища цивільної авіації та диспетчера МДП і КДП МВЛ служби руху Кременчуцького льотного училища цивільної авіації у період з 01.04.1974 по 09.01.1988, відтак постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах" від 16 січня 2003 р. N 36 не підлягає застосовуванню до спірних правовідносин при визначенні права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки ця постанова не була чинною на період роботи позивача диспетчером та на час прийняття цієї постанови позивач не працював на посадах диспетчера.

Натомість, на період роботи ОСОБА_1 з 01.04.1974 по 09.01.1988 на посадах диспетчера служби руху Кременчуцького льотного училища цивільної авіації та диспетчера МДП і КДП МВЛ служби руху Кременчуцького льотного училища цивільної авіації діяв Список №1 виробництв, цехів, професій та посад на підземних роботах, на роботах із шкідливими умовами праці і в гарячих цехах, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, затверджений постановою Радою Міністрів СРСР от 22 серпня 1956 г. N 1173, у якому посада диспетчера (у тому числі, який здійснює безпосереднє управління повітряним рухом у зонах аеропортів, аеровузлів; у аеродромно-диспетчерських, районних, допоміжних центрах та їх секторах, місцевих диспетчерських пунктах з найбільшою інтенсивністю або складністю руху) відсутня, тому у ОСОБА_1 відсутнє право на пенсію за віком на пільгових умовах через відсутність необхідного пільгового стажу за списком №1 (не менше 10 років на зазначених роботах), підтвердженого в установленому законом порядку.

Підсумовуючи вищевикладене, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що рішення від 17.03.2021 №315 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1 прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та обґрунтовано.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 229, 243-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ідентифікаційний код 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014) про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Сич