Рішення № 100221208, 21.09.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

21 вересня 2021 року № 520/13014/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Севастьяненко К.О.

за участю:

секретаря судового засідання - Дяченко Ю.В.,

представника відповідача - Кондратюк А.С.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Головне Управління Державної казначейської служби у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа Головне Управління Державної казначейської служби у Харківській області, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо нарахування та виплати судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 по 28 серпня 2020 із застосуванням обмеження нарахуванням у сумі 47320 грн.;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області провести нарахування та виплату судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 по 28 серпня 2020 на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановленого на 1 січня 2020, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 у загальній сумі 204480,25 грн;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь позивача суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 по 28 серпня 2020 підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановленого на 1 січня 2020, у загальному розмірі 204480,25 грн.

-допустити рішення суду до негайного виконання в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць та зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2020 адміністративний позов - задоволено частково.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо нарахування та виплати судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахуванням у сумі 47320 грн.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області провести нарахування та виплату судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановленого на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у загальній сумі 204480 (двісті чотири тисячі чотириста вісімдесят) 25 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Звернуто до негайного виконання судове рішення у межах виплати суддівської винагороди за один місяць.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021 апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення від 18.11.2020 залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 23.06.2021 касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області - задоволено частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року в частині зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області провести нарахування та виплату судді Комінтернівського районного суду м. Харкова суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановленого на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у загальній сумі 204480 (двісті чотири тисячі чотириста вісімдесят) 25 коп. - скасовано і направлено (в цій частині) на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

У решті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року в цій справі залишено без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Таким чином, справа №520/13014/2020 направлена до Харківського окружного адміністративного суду на новий розгляд в частині вимог про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області провести нарахування та виплату судді Комінтернівського районного суду м. Харкова суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановленого на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у загальній сумі 204480 (двісті чотири тисячі чотириста вісімдесят) 25 коп.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 08.07.2021, головуючим суддею у справі №520/13014/2020 визначено суддю Севастьяненко К.О.

Ухвалою суду від 12.07.2021 прийнято справу до провадження.

Залучено до участі у справі №520/13014/2020 в якості другого відповідача Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26268059).

Через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 26.07.2021 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що нараховуючи та виплачуючи суддівську винагороду із застосуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності суддів.

Позивач у судове засідання не прибув, був повідомлений своєчасно та належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи. Згідно заяви від 08.09.2021, розгляд справи просив здійснювати за його відсутності.

Представник Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області у судовому засідання у задоволенні позову просив суд відмовити.

Представник Державної судової адміністрації України у судове засідання не прибув, був повідомлений своєчасно та належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи. Надав клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника відповідача.

Третя особа - Головне Управління Державної казначейської служби у Харківській області правом надання пояснень, у термін, що встановлений судом, не скористалась.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Указом Президента України “Про призначення суддів” №308/2006 від 14.04.2006 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Комінтернівського районного суду м. Харкова строком на 5 років.

Наказом голови Комінтернівського районного суду м. Харкова № 01-07/32 від 25 травня 2006 року позивача зараховано на посаду судді вказаного суду.

Постановою Верховної Ради України “Про обрання суддів” № 3286-VІ від 21 квітня 2011 року позивача призначено на посаду судді Комінтернівського районного суду м. Харкова безстроково.

Наказом голови Комінтернівського районного суду м. Харкова № 02-07/30 від 18 травня 2011 року позивач приступила до виконання обов`язків судді, яку обрано безстроково з 21.04.2011.

За період з квітня по серпень 2020 року позивачу нараховано суддівську винагороду з урахуванням суми обмеження суддівської винагороди, при цьому сума обмеження суддівської винагороди за вказаний період склала 204480,25 грн, що підтверджується копіями розрахункових листів за квітень-серпень 2020 року, наданих до суду позивачем та відповідачем.

Не погоджуючись з вказаним, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402).

Згідно із ст. 130 Конституції України та ч. 2 ст. 135 Закону №1402, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Водночас, 13 квітня 2020 Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ (далі - Закон №553-ІХ), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, а саме: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)”.

Зазначений Закон №553-ІХ набрав чинності 18 квітня 2020, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 №68.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Конституційним Судом України розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 №1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 №193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 №1798-VIII, у п. 4.1 рішення за результатами розгляду якого Конституційний Суд України зазначив, що неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 № 6-рп/99, від 20 березня 2002 № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 №10-рп/2008, від 3 червня 2013 № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 №6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 №11-р/2018).

Закон України №553-ІХ від 13 квітня 2020 про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 була ратифікована Законом України N475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення ЕСПЛ у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Норми Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” в аспекті з`ясування можливості їх застосування до спірних відносин не відповідають неодноразово описаному ЄСПЛ принципу якості закону.

Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:

- ч.2 ст.135 Закону №1402 (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);

- ст.130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).

Вказані норми права є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому підлягають обов`язковому виконанню.

Окрім того, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) щодо застосування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 №553-IX (п.4) Конституційний Суд України вказав, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.

Одним із складових елементів конституційного принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності.

Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020).

Згідно з ч. 1 ст. 113 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Закону України „Про Кабінет Міністрів України“ Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Таким чином, положення ч. 1, 3 ст. 29 Закону №294 суперечать статтям 1, 6, частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, частинам першій, другій статті 126, статті 130 Конституції України.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Постановою Верховного суду від 20.05.2021 у даній справі визначено, що відповідно до ч. 3, 4 ст. 148 Закону №1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА. Відповідно до ст. 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому БК України. Для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси - і процесуальний) статус ДСА (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди, передбачених ч. 1, 3 ст. 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік). Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 5 ст.22, ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди. У віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких-от цілей. За правилами п. 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів. Вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов`язання нарахувати і виплатити цю заборгованість. Це два різні способи захисту порушеного права і передбачають відмінний механізм виконання судових рішень. У вимірі обставин цієї справи ТУ ДСА, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Комінтернівського районного суду м. Харкова. Водночас, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.

Крім того, Верховним судом констатовано протиправність дій щодо нарахування та виплати судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди із застосуванням обмеження.

Аналізуючи в контексті належної вимоги застереження суду касаційної інстанції судом враховані пояснення представника відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, які надані у судовому засіданні, стосовно того, що рішення суду може бути самостійно виконано Територіальним управлінням за умови підготовки кошторису та його затвердження ДСА України. У разі прийняття судом рішення про стягнення суддівської винагороди Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області буде позбавлене можливості виконати таке рішення з огляду на те, що за програмою КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" розпорядником коштів є саме ДСА України, оскільки така виплата (суддівська винагорода) є карантинною виплатою і не віднесена до заробітної плати, нарахування якої віднесено до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області. До того ж, представником повідомлено, що за програмою КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" не виконано жодного рішення суду щодо виплати суддівської винагороди у подібних правовідносинах.

Нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеження її розміру, суб`єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав та гарантій незалежності судді, а відтак порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, у розмірі, який установлений ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, без застосування обмежень, установлених Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-ІХ, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог позивача нарахувати та сплатити суддівську винагороду по 28 серпня 2020, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі, достатні та достовірні в розумінні приписів ст. 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України докази обмеження позивачу суддівської винагороди після 27.08.2020, а судом під час розгляду справи не добуто, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивачка згідно з п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08 липня 2011 №3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд ,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 26281249), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26268059), третя особа - Головне Управління Державної казначейської служби у Харківській області (вул. Бакуліна, буд. 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37874947) про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 26281249) нарахувати та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, у розмірі, який установлений ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, без застосування обмежень, установлених Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-ІХ, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 06 жовтня 2021 року.

Суддя Севастьяненко К.О.