Рішення № 100221191, 07.10.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2021 р. № 520/11373/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шляхової О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А0501 (вул. Горішного, буд. 142, м. Чугуїв, Харківська область, 63505, код ЄДРПОУ 24976272) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд з урахуванням уточнень:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0501 (код ЄДРПОУ 24976272, 63505, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Горішного, буд. 142) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Військову частину А0501 (код ЄДРПОУ 24976272, 63505, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Горішного, буд. 142) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 468 грн. 88 коп. у день за період з 26.06.2020 по 25.05.2021 терміном 333 календарних днів у сумі 156 137 грн. 04 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в останній день проходження ним військової служби відповідач не провів остаточний розрахунок та не виплатив належні грошові кошти. Відповідач остаточно сплатив індексацію грошового забезпечення 26.05.2021. Враховуючи, що відповідач з часу видання наказу про звільнення і до часу виключення із списків військової частини з позивачем повністю не провів повний розрахунок, останній набув право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження в порядку передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що трудові відносини між військовою частиною та позивачем припинені 14.01.2019. Затримка виплат боргу за рішенням суду не має відношення до розрахунків по заробітній платі та не є втратою частини доходу з врахуванням фактичного припинення трудових відносин. Розрахунок з позивачем на виконання рішення суду від 19.03.2021 проведений в повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У період з 20.09.2021 по 05.10.2021 суддя перебувала у відпустці.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині А0501 у період з 02.03.2015 по 14.01.2019.

Згідно витягу з наказу командира військової частини А0501 від 14.01.2019 №11 позивача виключено від зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .

За період проходження служби позивачу не здійснювалась індексація грошового забезпечення за період з 02.03.2015 по 14.01.2019 та не була проведена виплата грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 14.01.2019.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 по справі №160/3669/20 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0501 про визнання дій протиправними, визнано протиправною бездіяльність Військової частини А0501 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2015 по 14.01.2019. Зобов`язано Військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 02.03.2015 по 14.01.2019. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А0501 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби -14.01.2019. Зобов`язано Військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14.01.2019 .

Відповідач виконав вищезазначене рішення суду 22.06.2020.

Також, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 по справі №160/3669/20 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0501 визнано протиправною бездіяльність військової частини А0501 щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 14.01.2019 (дня звільнення) по день фактичного здійснення розрахунку.

Як вбачається із картки грошового забезпечення позивача, 25.06.2020 відповідач виконав рішення суду та виплатив 263016 грн. 00 коп. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.01.2019 по 25.06.2020.

Однак, у зв`язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення, позивач знову звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2021 по справі №160/17089/20 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0501 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, визнано протиправною бездіяльність військової частини А0501 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов`язано стягнути з Військової частини А0501 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року.

Згідно виписки карткового рахунку позивача, відповідач виконав рішення суду та виплатив грошові кошти на виконання рішення суду №160/17089/20 у розмірі 78 172 грн. 97 коп. 26.05.2021. Таким чином, з позивачем проведено остаточний розрахунок при звільненні 26.05.2021.

Вважаючи, що оскільки відповідач остаточний розрахунок з позивачем здійснив 26.05.2021, то відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з 26.06.2020 по 25.05.2021, а тому звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Під час розгляду даної справи встановлено, що позивач просить стягнути на його користь суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня повного розрахунку.

При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас 14.01.2019.

Матеріали справи свідчать, що 26.05.2021 на картковий рахунок позивача було зараховано індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2018 року в розмірі 78172,97 грн.

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що військовою частиною А0501 було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями статті 116 КЗпП.

Відтак, з огляду на обставини того, що не здійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, то позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

З наявних в матеріалах справи доказів, а саме довідки №10/478 від 25.03.2020, вбачається, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два календарні місяці служби перед звільненням (листопад-грудень 2018 року) становить 28 601,66 грн., а відтак середньоденна заробітна плата становить 468,88 грн. (28 601,66:61 день).

Позивач звільнився 14.01.2019, а індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2018 року в розмірі 78 172,97 грн. остаточно йому виплачена 26.05.2021.

Оскільки, 25.06.2020 позивачу виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.01.2019 по 25.06.2020, а остаточний розрахунок проведений 26.05.2021, то кількість днів затримки враховується з 26.06.2020 по 25.05.2021.

Таким чином, з урахуванням середньоденної заробітної плати в сумі 468,88 грн., сума середнього заробітку за час затримки у 333 дні становить 156 137,04 грн. (468,88 грн. х 333 дні).

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А0501 (вул. Горішного, буд. 142, м. Чугуїв, Харківська область, 63505, код ЄДРПОУ 24976272) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0501 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені.

Зобов`язати військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, а саме за період з 26.06.2020 по 25.05.2021 у сумі 156 137,04 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Шляхова