Рішення № 100219692, 07.10.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2021 року м. Київ № 320/11723/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Солом`янського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Солом`янського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі – відповідач), в якому позивачка просила суд визнати незаконною (протиправною) та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 66739725 від 07.09.2021 старшого державного виконавця Солом`янського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пилипишина Павла Богдановича.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства, безпідставно винесено постанову від 07.09.2021 про відкриття виконавчого провадження ВП № 66739725. З урахуванням викладеного вважає, що постанова відповідача суперечить вимогам закону та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 27.09.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Копії вищевказаної ухвали отримані, зокрема, відповідачем засобами електронної пошти 29.09.2021, а також засобами поштового зв`язку 04.10.2021, представником позивачки – 01.10.2021, про що свідчать наявні письмові докази.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, вимоги ухвали суду від 27.09.2021 в частині подання витребуваних матеріалів спірного виконавчого провадження не виконав та про причини їх неподання суд не повідомив.

В силу приписів частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд визнав за можливе вирішити справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 ; з 24.05.2016 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи слідує, що на примусовому виконанні у Солом`янському відділі Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавчий документ – вимога про сплату боргу (недоїмки), виданий 11.05.2019 Головним управлінням ДПС у м. Києві про стягнення з позивачки (далі також – боржник) на користь держави боргу в розмірі 21 030, 90 грн.

Постановою старшого державного виконавця Солом`янського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пилипишина Павла Богдановича (далі – державний виконавець) від 07.09.2021 відкрито виконавче провадження ВП № 66739725 з виконання вищевказаного виконавчого документа.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивачка звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив з такого.

Частиною першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404-VІІІ, у редакції, чинній на момент винесення спірної постанови від 07.09.2021), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 3 Закону № 1404-VІІІ визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, рішень інших державних органів.

В силу вимог статті 25 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464-VI), рішення, прийняті податковими органами з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.

Вимога податкового органу про сплату недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

Отже, з урахуванням положень Законів № 1404-VІІІ та № 2464-VI, вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Разом з тим, вимоги до виконавчого документа регламентовані положеннями статті 4 Закону № 1404-VІІІ, відповідно до якої у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов`язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов`язаний мати таку печатку (частина третя статті 4 Закону № 1404-VІІІ).

З автоматизованої системи виконавчих проваджень по ВП № 66739725 з використанням наявного у матеріалах справи ідентифікатора доступу встановлено, що на примусове виконання до відповідача від Головного управління ДПС у м. Києві надійшла вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-53951-17У (далі – виконавчий документ) про сплату позивачкою (далі також – боржник) заборгованості по єдиному внеску в сумі 21 030, 90 грн.

Дослідивши вищевказаний виконавчий документ на предмет відповідності його вимогам статті 4 Закону № 1404-VІІІ суд констатує наступне.

У виконавчому документі містяться такі дані, зокрема: назва – вимога про сплату боргу (недоїмки) і дата видачі документа – 11.05.2019; найменування органу – ГУ ДПС у м. Києві; прізвище, ім`я (по батькові не зазначено) та посада посадової особи, яка його видала – керівник (його заступник або уповноважена особа) – ОСОБА_2 ; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ – не зазначено; прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) боржника – ОСОБА_1 , адреса місця проживання – АДРЕСА_2 , дата народження боржника - фізичної особи – ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків боржника – НОМЕР_2 ; резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень – ГУ ДПС у м. Києві вимагає сплатити заборгованість (недоїмку, штрафи, пеню) в сумі 21 030, 90 грн.; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню) – 13.08.2021; строк пред`явлення рішення до виконання – не зазначено.

Суд констатує, що в порушення імперативної вимоги частини третьої статті 4 Закону № 1404-VІІІ, виконавчий документ не скріплений печаткою контролюючого органу із зображенням Державного Герба України.

Інформації про те, що виконавчий документ виданий у формі електронного документа відповідно до законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги», зазначена вимога про сплату боргу не містить.

Крім того, у виконавчому документі, на підставі якого державним виконавцем винесено спірну постанову про відкриття виконавчого провадження, не міститься жодної інформації про отримання вимоги позивачкою або про надіслання виконавчого документа листом з повідомленням про вручення з проставленням дати про вручення, вказаної в повідомленні про вручення, або дати, наведеної в поштовому повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення, що унеможливлює встановити достовірність даних, зазначених у виконавчому документі щодо набрання ним законної сили саме 13.08.2021.

У той же час, в силу вимог статті 12 Закону № 1404-VІІІ, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Таким чином, в розумінні вищенаведених вимог спеціального Закону, виконавчий документ у спірних правовідносинах мав бути пред`явлений податковим органом до примусового виконання протягом трьох місяців.

Проте, установити факт набрання виконавчим документом законної сили саме 13.08.2021 не видається можливим за відсутності як у вимозі про сплату боргу (недоїмки), так і в матеріалах справи доказів отримання чи надсилання вказаної вимоги на адресу позивачки.

Таким чином, зазначена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019, пред`явлена до виконання з порушенням встановленого статтею 12 Закону № 1404-VІІІ тримісячного строку.

Крім того, з наявних у матеріалах справи письмових доказів, а саме паспорта позивачки серії СО911144 установлено, що ОСОБА_1 з 24.05.2016 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у той час як вимога про сплату боргу (недоїмки) винесена 11.05.2019 та містить іншу адресу боржника.

Жодних документально підтверджуючих доказів місця проживання позивачки за адресою, зазначеною як у виконавчому документі, так і у спірній постанові державного виконавця, а саме: м. Київ, пр. Червонозоряний, буд. 88, матеріали справи взагалі не містять.

В силу вимог частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VІІІ, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема: пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею; виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

Отже, відповідачем протиправно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа – вимоги про сплату боргу, з підстав того, що виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим статтею 4 Закону № 1404-VІІІ з мотивів, наведених вище.

У подальшому, 07.09.2021 державним виконавцем в межах спірного виконавчого провадження винесено постанови: про стягнення виконавчого збору у розмірі 2103, 09 грн.; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в загальній сумі 195, 30 грн.; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 23 329, 29 грн.; про арешт коштів боржника.

Разом з тим, державним виконавцем прийнято до виконання виконавчий документ, який не відповідає вимогам, передбаченим статтею 4 Закону № 1404-VІІІ, про що зазначалося вище.

У зв`язку з цим державний виконавець мав вчинити дії, передбачені частиною четвертою статті 4 Закону № 1404-VІІІ та повернути вказаний виконавчий документ без виконання з підстав, зокрема, але не виключно, не відповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 4 Закону № 1404-VІІІ.

В силу приписів статті 19 Закону № 1404-VІІІ, сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Статтею 24 Закону № 1404-VІІІ регламентовано, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

В силу вимог статті 28 Закону № 1404-VІІІ, копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

З оспорюваної постанови та супровідних листів, які містяться в автоматизованій системі виконавчих проваджень вбачається, що документи надсилалися саме на адресу АДРЕСА_2 , яка зазначена у виконавчому документі, проте не є адресою місця проживання позивачки, оскільки матеріали справи не містять доказів зворотного. Разом з тим судом установлено, що адресою місця проживання позивача є: АДРЕСА_3 .

Крім того, з 2010 року місцем роботи позивачки є Комунальна організація «Вишнівська міська лікарня» (з 01.11.2018 перетворена на Комунальне комерційне підприємство «Вишнівська міська лікарня», що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Вишневе, вул. Машинобудівників, буд. 7).

Наявність певного майна за місцем відкриття виконавчого провадження стосується юридичних осіб.

Ураховуючи наведене, доводи позивачки знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.

При цьому, відповідачем не надано суду доказів правомірності прийняття ним оскаржуваної постанови.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Так, в силу приписів статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивачки суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати спірну постанову про відкриття виконавчого провадження.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України доходить висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Як установлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірність своїх рішень.

Натомість, позивачкою було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені нею доводи в зазначеній частині не спростовані відповідачем.

У підсумку з урахування вищезазначеного у сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.

Згідно з вимогами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачкою було сплачено судовий збір в розмірі 908, 00 відповідно до квитанції № 34647336 від 22.09.2021.

Суд, керуючись частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачці 908, 00 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Солом`янського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 157, 159, 162, 242-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 66739725 від 07.09.2021 старшого державного виконавця Солом`янського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пилипишина Павла Богдановича.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 908, 00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 0 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Солом`янського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ: 35008087; місцезнаходження: 03036, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 76-Б).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.