Рішення № 100219124, 07.10.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2021 року м. Житомир справа № 240/9650/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Романівської селищної ради про визнання дій незаконними та стягнення компенсації,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просить визнати дії Романівської селищної ради незаконними та стягнути на її користь компенсацію за невикористані дні відпусток у 2018, 2019 та 2020 роках в сумі 21489 (двадцять одна тисяча чотириста вісімдесят дев`ять) грн 60 коп.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що під час трудової діяльності на посаді секретаря Великокозарської сільської ради не використала усі дні передбаченої законодавством відпустки за період з 2018-2020 року, а при звільненні не отримала компенсацію за невикористану відпустку. Вважає, що відповідачем протиправно не нараховано та не здійснено виплату належної їй суми компенсації, оскільки способом отримати грошову компенсацію за невикористану відпустку є звільнення працівника.

Ухвалою суду від 26.05.2021 відкрите провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

02.07.2021 до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача просить позов залишити без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що позивач починаючи з 2002 року неодноразово обиралася секретарем Великокозарської сільської ради та рішенням першої сесії восьмого скликання Романівської селищної ради від 27 листопада 2020 року №-1 останню звільнено з займаної посади у зв`язку із закінченням повноважень.

Великокозарську сільську раду реорганізовано, шляхом приєднання до Романівської сільської ради, яка є правонаступником майна, активів та зобов`язань Великокозарської сільської ради.

Як відмічає позивач, під час звільнення з посади отримала належну заробітну плату та розрахункові виплати при звільненні, однак компенсація про невикористані дні щорічної відпустки відповідачем не нарахована та не виплачена.

24.12.2020 позивач звернулася до відповідача із відповідною заявою, у відповідь на яку отримала відмову у її задоволенні, викладену у листі №448/02-19 від 09.03.2021.

Позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті компенсації щорічної відпустки у зв`язку із відсутністю інформації, яка викладена у передавальному акті комісії з реорганізації Великокозарської сільської ради від 18.02.2021, затвердженого Романівським селищним головою від 18.02.2021

Позивач з такими діями відповідача не погоджується та вважає, що має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні відпусток за 2018, 2019 та 2020 роки, в кількості 30 днів за кожен відпрацьований рік.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує.

Відповідно до Конституції в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).

В свою чергу, Закон №2493-ІІІ регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.

Посадовою особою місцевого самоврядування, згідно статті 2 Закону №2493-ІІІ є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Положеннями Закону №280/97-ВР, Закону №2493-ІІІ та Кодексу законів про працю України визначено механізм звільнення посадових осіб органів місцевого самоврядування зі служби в органах місцевого самоврядування та дотримання при цьому гарантій їх соціального захисту.

Так, згідно ст.50 Закону №280/97-ВР секретар сільської, селищної, міської ради працює в раді на постійній основі. Секретар ради обирається радою з числа її депутатів на строк повноважень ради за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови.

Секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради. Повноваження секретаря сільської, селищної, міської ради можуть бути достроково припинені за рішенням відповідної ради (ч.4, 5 ст.50 вказаного Закону).

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" від 05 лютого 2015 року №157-VIII (далі - Закон №157-VIII) повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів обраних територіальними громадами, що об`єдналися, завершуються в день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об`єднаною територіальною громадою.

Після завершення повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об`єдналися, їхні виконавчі комітети продовжують здійснювати свої повноваження до затвердження сільською, селищною, міською радою, обраною об`єднаною територіальною громадою, персонального складу її виконавчого комітету. Протягом зазначеного строку сільський, селищний, міський голова, обраний об`єднаною територіальною громадою, очолює такі виконавчі комітети та входить до їх персонального складу.

Після завершення повноважень сільського голови, який одноособово виконував функції виконавчого органу сільської ради у територіальній громаді, що увійшла до об`єднаної територіальної громади, відповідні функції одноособово виконує сільський, селищний, міський голова, обраний об`єднаною територіальною громадою, з дня набуття ним повноважень до затвердження відповідною сільською, селищною, міською радою персонального складу її виконавчого комітету.

Так, позивач звільнена з посади секретаря Великокозарської сільської ради у зв`язку із закінченням повноважень, відповідно до ст.50 Закону №280/97-ВР та Закону №157-VIII.

Як свідчать матеріали справи, зокрема архівна довідка №86-01/05-02 від 18.03.2021, Великокозарської сільської ради №494 від 27.11.2020 позивач при звільненні не отримала компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2018 - 2020 роки.

За пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мінюсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993. №58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110) днем звільнення вважається останній день роботи.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КзПП України) встановлено обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником, а саме - власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтями 116, 117 ККзПП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вже зазначалося судом, згідно з рішенням Романівської селищної ради №1 від 27.11.2020 позивача звільнено з посади секретаря Великокозарської сільської ради, правонаступником якої є Романівська селищна рада.

На виконання вимог ухвали суду, представником відповідача додано до матеріалів справи інформацію про те, що у період з 2018-2020 роки, тривалість щорічної основної відпустки позивача складала 30 календарних днів, при цьому інформація про використання останньою відпустки в 2018 році та в 2019 році в матеріалах справи відсутня.

З огляду на вказане, суд не погоджується з твердженнями представника селищної ради про невикористання позивачем лише 30 днів щорічної відпустки, оскільки положеннями ст.21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" №2493-III від 07 червня 2001 року передбачено, що посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Слід відмітити, що невикористання позивачем щорічної відпустки у період з 2018 до 2020 року підтверджується наявними матеріалами справи та становить 30 днів за кожен відпрацьований рік.

Щодо нарахування компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Суд вважає за необхідне зауважити, що до даних спірних правовідносин строк звернення до суду не застосовується, оскільки частиною 41 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі 420/4218/18 зроблено висновок щодо відхилення твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Пунктом 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок №100) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Відтак, середній заробіток за один день позивача:

- за 2018 рік становить 281,86 грн (2969 грн + 4477 грн + 5723 грн + 3723 грн + 6723 + 3723 грн + 3723 грн + 7446 грн + 4723 грн + 4723 грн + 8037 + 14474 грн = 70464 грн/250 робочих днів);

- за 2019 рік становить 354 грн (5500 грн + 7238 грн + 5700 грн + 5700 грн + 4173 грн + 4173 грн + 5700 грн + 13379 грн + 8700 грн + 4750 грн + 13126 грн + 10000 грн = 88139 грн /249 робочих днів);

- за 2020 рік становить 400 грн (2503 грн + 10000 грн+ 12939 грн + 7100 грн + 3000 грн + 3500 грн + 12731 грн + 7000 грн + 7800 грн + 9447 грн + 15000 грн = 91002 грн/227 робочих дні (у період х 01.01.2020 по 26.11.2020).

У свою чергу компенсація за невикористану відпустку за 2018-2020 роки становить 31075,80 грн, зокрема:

- за 2018 рік - 281,86 грн /30 днів відпустки = 8455,80 грн;

- за 2019 рік - 354 грн/30 днів =10620 грн;

- за 2020 рік - 400 грн / 30 днів = 12000 грн.

Розмір отриманої позивачем заробітної плати за 2018-2020 роки підтверджується архівною довідкою №87-01/05-02 від 18.03.2021 та довідкою Великокозарської сільської ради № 496 від 27.11.2020 про отриману заробітну плату.

При цьому, посилання відповідача на те, що відповідно до передавального акту комісії з реорганізації Великокозарської сільської ради від 18.02.2021, затвердженого Романівським селищним головою від 18.02.2021, відсутня заборгованість з оплати праці, про що станом на 01 січня 2021 року бухгалтером сільської ради ОСОБА_2 подано до УДКСУ у Романівському районі супровідний лист про відсутність показників у формі 7м «Звіт про заборгованість за бюджетними коштами», суд відхиляє з урахуванням встановлених обставин справи, які підтверджені матеріалами справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що Романівська селищна рада, як правонаступника усіх прав та обов`язків Великокозарської сільської ради повинна здійснити виплату компенсації невикористаної відпустки за 2018-2020 роки, що належить позивачу при звільненні.

Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Узагальнюючи наведене, суд дійшов висновку, що враховуючи наявність порушеного права та необхідність його судового захисту, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.9, ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку за 2018-2020 роки у сумі, більшій ніж нарахувала позивач, яка становить 31075,80 грн.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки розмір розрахованої суми позивачем та судом різняться.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246 КАС України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Романівської селищної ради (вул. Лялевича, 2, смт.Романів, Житомирська область,13002. РНОКПП/ЄДРПОУ: 04345185) про визнання дій незаконними та стягнення компенсації - задовольнити частково.

Визнати дії Романівської селищної щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2018-2020 роки.

Стягнути з Романівської селищної ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпусток у 2018, 2019 та 2020 роках в сумі 31075 (тридцять одна тисяча сімдесят п`ять) грн 80 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст рішення складено: 07.10.2021.