Рішення № 100219047, 28.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2021 р. Справа№200/9299/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І.С., за участю секретаря судового засідання – Загнібеда Е. О.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Ковальової А. Г.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську про стягнення недоплаченої заробітної плати,

встановив:

26.07.2021 ОСОБА_1 , позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, з вимогами:

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату за період з січня 2019 року по грудень 2019 року в сумі 46 988 (сорок шість тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім) грн. 44 коп. на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2019 складає 1921,00 грн.;

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату за період з січня 2021 року по березень 2021 року у сумі 8 516 (вісім тисяч п`ятсот шістнадцять) грн. 95 коп. на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 складає 2270,00 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 17.08.2021.

11.08.2021 відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву та витребувані судом докази по справі.

17.08.2021 позивач надав до суду відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 17.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 27.08.2021.

27.08.2021 протокольною ухвалою оголошено перерву до 09.09.2021.

03.09.2021 Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, надано додаткові докази по справі.

09.09.2021 представник відповідача у судове засідання з`явився, позивач у судове засідання не прибув. Разом з тим, 06.09.2021 позивач надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

09.09.2021 протокольною ухвалою оголошено перерву до 28.09.2021.

Судом закінчено з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами.

28.09.2021 позивач та відповідач виступили в судових дебатах.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) в судовому засіданні 28.09.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що за період роботи з січня 2019 року по грудень 2019 року відповідачем всупереч статті 20 Закону України «Про державне бюро розслідувань» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» посадовий оклад позивачу встановлено у меншому розмірі, ніж визначено у наведених законодавчих положеннях та розрахунок складових заробітної плати здійснено виходячи із меншого розміру посадового окладу. Аналогічно за період з 01.01.2021 по 01.03.2021 всупереч статті 20 Закону України «Про державне бюро розслідувань» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» посадовий оклад встановлено у меншому розмірі, ніж визначено у наведених законодавчих положеннях та розрахунок складових заробітної плати здійснено виходячи із меншого розміру посадового окладу.

Позивач вважає, що у відповідача виникла заборгованість із виплати частини заробітної плати перед ним, чим порушено право позивача на оплату праці. Позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про безпідставність викладених в ній доводів. Відповідач вказує, що згідно штатного розпису ТУ ДБР у м. Краматорську на 2019 рік, затвердженому наказом директора Державного бюро розслідувань №4ДСК від 31.01.2019, посадовий оклад позивача складав 35240,00 грн., що повністю узгоджується із Законом України «Про Державне бюро розслідувань» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», оскільки пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018 – 1762,00 грн.

Також відповідач зазначає, що згідно штатного розпису ТУ ДБР у м. Краматорську на 2021 рік, затвердженому наказом директора Державного бюро розслідувань №47ДСК від 25.01.2021, посадовий оклад слідчих, як осіб рядового та начальницького складу складає 42040,00 грн., що повністю узгоджується із Законом України «Про Державне бюро розслідувань» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», оскільки статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня становить 2102,00 грн.

При цьому, зауважує, що заробітна плата позивачу виплачувалась регулярно, в повному обсязі відповідно до вимог законодавства. У зв`язку з цим відповідач просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій заперечує проти доводів відповідача, та просить задовольнити позов в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , позивач, проходила службу в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Краматорську, з 27.11.2018 по 01.03.2021 на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську.

Наказом в.о. Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 23.11.2018 №39-ос «Про призначення слідчих» призначено ОСОБА_1 на посаду слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, як обраного за конкурсом, з 27.11.2018, з випробувальним строком шість місяців. Встановлено посадовий оклад згідно з штатним розписом, доплату за вислугу років (стаж роботи на державній службі на 23.11.2018 становить 06 років 03 місяці 01 день) у розмірі 15 відсотків посадового окладу.

Відповідно до наказу Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 22.04.2019 №21-ос «Про внесення змін до наказу від 23.11.2018 №39-ос «Про призначення слідчих» з метою приведення у відповідність до вимог діючого законодавства стажу державної служби, що дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, викласти пункти 3, 10, 24 та 25 наказу директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 23.11.2018 №39-ос «Про призначення слідчих» в наступній редакції:

«10. Призначити ОСОБА_1 на посаду слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, як обраного за конкурсом, з 27.11.2018, з випробувальним строком шість місяців.

Встановити посадовий оклад згідно з штатним розписом, доплату за вислугу років (стаж роботи на державній службі на 23.11.2018 становить 07 років 02 місяці 03 дні) у розмірі 15 відсотків посадового окладу».

Наказом Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 07.06.2019 №42-ос «Про переведення» переведено ОСОБА_1 , слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, на посаду слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, з 05.06.2019.

Наказом Директора Державного бюро розслідувань від 31.01.2019 №4ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, на 2019 рік» затверджено та введено в дію штатний розпис Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, на 2019 рік.

Відповідно до зазначеного наказу посадовий оклад слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, складав 35240,00 грн.

Наказом Директора Державного бюро розслідувань від 06.02.2020 №13ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, на 2020 рік» затверджено та введено в дію штатний розпис Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, на 2020 рік. Визнано таким, що втратив чинність наказ Державного бюро розслідувань від 04.03.2019 №28ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську»

Відповідно до зазначеного наказу посадовий оклад слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, складав 42040,00 гривен.

Наказом в. о. Директора Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №199ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську»:

1. Затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік №2 Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, та введено в дію з 01.12.2020.

2. Затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік №3 Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, та введено в дію з 23.12.2020.

3. Затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік №4 Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, та введено в дію з 04.01.2021.

4. Затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік №5 Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, та введено в дію з 01.02.2021.

5. Контроль за виконанням цього наказу залишає за собою.

Відповідно до затверджених змін до штатного розпису на 2020 рік №5 Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, посадовий оклад слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, складав 42040,00 грн.

Наказом в. о. Директора Державного бюро розслідувань від 30.12.2020 №303ДСК «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» у пункті 4 наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №199ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» словосполучення «з 01.02.2021» замінити на словосполучення «з 01.03.2021».

Наказом в. о. Директора Державного бюро розслідувань від 25.01.2021 №47ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, на 2021 рік» затверджено та введено в дію штатний розпис Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, на 2021 рік.

Відповідно до зазначеного наказу посадовий оклад слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, складав 42040,00 грн.

Наказом Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 26.02.2021 №35-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, 01.03.2021 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби.

Відповідно до довідки від 30.08.2021 №31 Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, заробітна плата позивача у січні 2021 року складала 56118,84 грн., у лютому 2021 року – 52064,95 грн. Середньоденна заробітна плата становить 2871,58 грн., середньомісячна заробітна плата – 50252,74 грн.

Не погоджуючись з розміром виплаченої заробітної плати, позивач звернувся до суду з розглядаємим позовом.

Вирішуючи справу по суті, суд керується наступним.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною сьомою статті 43 Конституції України встановлено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Закон України від 12.11.2015 №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі – Закон №794-VIII, у редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.

Відповідно до статті 1 Закону №794-VIII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

В подальшому, вказана норма зазнала законодавчих змін, з урахуванням яких, Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції (згідно із Законом України № 305-IX від 03.12.2019 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань»).

Нормами статті 20 Закону №794-VIII врегульовано питання грошового забезпечення та оплати праці працівників Державного бюро розслідувань.

Відповідно до частини третьої статті 20 Закону №794-VIII заробітна плата працівників Державного бюро розслідувань складається з:

1) посадового окладу;

2) доплати за вислугу років;

3) доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці;

4) доплати за спеціальне звання або ранг державного службовця;

5) доплати за науковий ступінь.

Розмір премії не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу працівника Державного бюро розслідувань.

Пунктом 6 частини четвертої статті 20 Закону №794-VIII установлюються такі посадові оклади працівників Державного бюро розслідувань відповідно до розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року: слідчий, дізнавач, оперуповноважений органу Державного бюро розслідувань – 20.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року - 1853 гривні, з 1 липня - 1936 гривень, з 1 грудня - 2027 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 1 січня 2019 року - 1626 гривень, з 1 липня - 1699 гривень, з 1 грудня - 1779 гривень;

дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень;

працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1921 гривня, з 1 липня - 2007 гривень, з 1 грудня - 2102 гривні;

осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2019 року - 1497 гривень, з 1 липня - 1564 гривні, з 1 грудня - 1638 гривень.

Разом з тим, згідно з пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

Так, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2018 року - 1700 гривень, з 1 липня - 1777 гривень, з 1 грудня - 1853 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установити у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень;

дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень;

працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Суд зазначає, що спеціальним Законом №794-VIII визначено складові заробітної плати працівників Державного бюро розслідувань, яка, серед іншого, в даному випадку складається з посадового окладу у розмірі 20 прожиткових мінімумів встановлених для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач нараховував та виплачував заробітну плату позивачу відповідно до Закону №794-VIII у період з 01.01.20219 по 31.12.2019 виходячи з посадового окладу 35240,00 грн. (1762,00 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року) * 20), який обраховував з урахуванням положень пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», а у період з 01.01.2021 по 01.03.2021 – 42040,00 грн. (2102,00 грн. * 20), який обраховував з урахуванням положень пункту п`ятого частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», що не оскаржується відповідачем.

Частиною першою статті 8 Конституції України гарантовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У постанові Верховного Суду від 29.01.2019 по справі №807/257/14 викладено правову позицію, згідно якої у разі, якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Наявність у Законі №794-VIII вказаної вище норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин (заробітної плати працівників Державного бюро розслідувань) Закон №794-VIII є спеціальним законом. Відповідно, він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами (у тому числі щодо Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік») не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний.

Судом враховано, що Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону, указав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. "Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, в контексті таких основоположних його складових: принцип законності, [...] принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат" (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019).

Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до державної влади.

Конституційний Суд України виходить з того, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм (абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 06.06.2019 № 3-р/2019).

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019).

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 1-2/2016).

При цьому, як зазначено у пункті 46 Доповіді щодо верховенства права від 04.04.2011 №512/2009 Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) (норми «м`якого права» (soft law)), що юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними.

Також, у постанові від 13.02.2019 Великою Палати Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18, із посиланням на пункти 52, 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначено, що на думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

Чітке визначення структури заробітної плати працівників Державного бюро розслідувань слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин подібно до тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону.

Оскільки Законом №794-VIII не встановлено, що посадові оклади працівників Державного бюро розслідувань можуть визначатись іншими нормативно-правовими актами, позивач мав право на отримання заробітної плати виходячи з посадового окладу – 20 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, відповідно за період з 01.01.20219 по 31.12.2019 посадовий оклад позивача повинен складати 38420,00 грн. (1921,00 грн. * 20), та за період з 01.01.2021 по 01.03.2021 – 45400,00 грн. (2270,00 грн. * 20).

Вказане свідчить, що нараховуючи та виплачуючи позивачу заробітну плату, відповідач діяв з порушенням вимог статті 43 Конституції України та статті 20 Закону №794-VIII, що призвело до порушення прав позивача та недоотримання заробітної плати.

Разом з тим, суд зазначає, що розрахунок заробітної плати є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач працював і який виплачував йому заробітну плату. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу конкретну суму недоплаченої заробітної плати.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, Суд зазначив, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача недоплаченої заробітної плати за період з січня 2019 року по грудень 2019 року в сумі 46 988 (сорок шість тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім) грн. 44 коп. на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2019 складає 1921,00 грн., та стягнення з відповідача недоплаченої заробітної плати за період з січня 2021 року по березень 2021 року у сумі 8 516 (вісім тисяч п`ятсот шістнадцять) грн. 95 коп. на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2019 складає 2270,00 гривень, є передчасними, а тому наданий позивачем розрахунок недоплаченої суми заробітної плати не може бути прийнятий до уваги.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Так, враховуючи висновок суду, що нараховуючи та виплачуючи позивачу заробітну плату, відповідач діяв з порушенням вимог статті 43 Конституції України та статті 20 Закону №794-VIII, що призвело до порушення прав позивача щодо оплати праці, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом:

- визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати за період з 01.01.20219 по 31.12.2019 з урахуванням положень пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»;

- визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати за період з 01.01.2021 по 01.03.2021 з урахуванням положень пункту п`ятого частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»;

- зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу заробітної плати за період з 01.01.20219 по 31.12.2019 з урахуванням положень статті 20 Закону №794-VIII та пункту третього 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу заробітної плати за період з 01.01.2021 по 01.03.2021 з урахуванням положень статті 20 Закону №794-VIII та пункту третього частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Оскільки позивач в даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, виходячи з положень статті 139 КАС України судові витраті розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (місцезнаходження: вул. Героїв України, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333, код ЄДРПОУ 42331094) про стягнення недоплаченої заробітної плати – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 з урахуванням положень пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік».

Визнати протиправними дії Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01.01.2021 по 01.03.2021 з урахуванням положень пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 з урахуванням положень статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01.01.2021 по 01.03.2021 з урахуванням положень статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 28.09.2021.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 08.10.2021.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».

У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна