Рішення № 100218978, 07.10.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2021 р. Справа№200/4040/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про: визнання протиправним та скасування рішення управління № 682 від 29.10.2017 року та його положення, визнати дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій, а саме: починаючи з 01.10.2020 року з пенсії відраховувати кошти на погашення переплати в розмірі 20%, стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суми коштів, які дорівнюють розміру коштів, що були стягнуті (утримати) з виплат пенсії ОСОБА_1 , стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суми коштів, невиплаченої пенсії за минулі періоди, а саме: за період з липня 2016 року по серпень 2016 року та за період з жовтня 2020 року по 05 січня 2021 року.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення управління № 682 від 29.10.2017 року та його положення, визнати дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій, а саме: починаючи з 01.10.2020 року з пенсії відраховувати кошти на погашення переплати в розмірі 20%, стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суми коштів, які дорівнюють розміру коштів, що були стягнуті (утримати) з виплат пенсії ОСОБА_1 , стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суми коштів, невиплаченої пенсії за минулі періоди, а саме: за період з липня 2016 року по серпень 2016 року та за період з жовтня 2020 року по 05 січня 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона отримує пенсію по інвалідності з дитинства, з квітня 2015 року перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполі Донецької області (правонаступник – Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області). Позивач зазначає, що з 04.08.2006 року по теперішній час вона працює на посаді державного службовця в органах податкової служби. В вересні 2016 року позивач отримала лист від відповідача від 13.09.2016 року № 27675/04, відповідно до якого було зазначено, що з 1 квітня 2015 року набрав чинності Закон України від 2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», а 1 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими виплата пенсії працюючим пенсіонерам була припинена, у зв`язку з тим, що позивачем не було повідомлено про працевлаштування на спецпосаду з 01.04.2015 року по вересень 2016 року їй було зайво нараховано 15672 грн. Позивач вважає дії відповідача щодо стягнення зайво нарахованої суми 15672 грн. протиправними, оскільки припинення виплати пенсії на підставі Законів № 213 та № 911 є незаконним та здійснено з порушенням її конституційних права. Крім того, позивач наголошував, що п. 5 Закону № 213 та п. 6 Закону № 911 на неї не розповсюджуються, оскільки вона не мала права та не має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про державну службу», а отримує пенсію по інвалідності з дитинства призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Також, позивач звертає увагу на те, що після припинення виплати пенсії у вересні 2016 року вона відповідно до вимог Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» скористалась своїм правом на отримання державної соціальної допомоги, у зв`язку з чим почала отримувати з вересня 2016 року державну соціальну допомогу в Департаменті соціального захисту населення центрального захисту населення м. Маріуполь, де перебувала на обліку до 01.11.2020 року. Позивач зазначає, що 03.11.2020 року вона звернувся до УПФУ для того щоб стати на облік та поновити виплату пенсії, однак впродовж двох місяців пенсійні виплати поновлені не були, лише після повторного звернення 22.12.2020 року відповідачем було направлено запит до ДСЗН м. Маріуполя щодо переведення її справи, яку було отримано в УПФУ лише 05.01.2021 року. Позивач вказує, що через недбалість працівників Маріупольського ОУПФУ, які не направили вчасно запит до ДСЗН м. Маріуполя її було взято на облік лише 06.01.2021 року. Позивач зазначає, що з липня 2016 року по серпень 2016 року та з листопада 2020 року по 05 січня 2021 року вона не отримувала пенсію по інвалідності через протиправні дії відповідача, у зв`язку з чим просить суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Пенсійну справу позивача прийнято на облік до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя з 01.04.2015 року. Згідно до супровідного листа від 16.03.2015 року, виплата пенсії позивачу по 31.03.2015 року проводилась управлінням Пенсійного фонду України в м. Броварах та Броварському районі. Позивач була отримувачем соціальної пенсії призначеної відповідно до ст. 93 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідач вказує на те, що з 04.08.2006 року позивач працює на посадах, які надають право на призначення пенсії відповідно до норм Закону України «Про державну службу». Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213 від 02 березня 2015 року внесено зміни до ст.85 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а саме: "Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 24.12.2015 року №911, який набрав чинності з 01.01.2016 року, ст.85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" викладено у новій редакції, зокрема передбачено, що тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. Таким чином, законодавець з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року тимчасово обмежив виплату пенсії особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, позивач, працюючи на посадах державного службовця, не мала право на виплату соціальної пенсії призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». За таких обставин, враховуючи зміни в законодавстві, якими врегульовано відносини в сфері пенсійного забезпечення, з 01 квітня 2015 року виплата пенсії позивачу відповідачем припинена правомірно. Підстави для подальшої виплати позивачу пенсії з квітня 2015 року тимчасово були відсутні з огляду на норму Закону від 2 березня 2015 року № 213, від 24.12.2015 року № 911.

Після отримання даних про місце роботи позивача, управління проведено розрахунок переплати пенсії за період з 01.04.2015 року по 30.06.2016 року, яка становить становить 15672 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю та дітям з інвалідністю», особам з інвалідністю з дитинства, які мають одночасно паво на державну соціальну допомогу відповідно до цього Закону, на пенсію та на державну соціальну допомогу, призначається за вибором осіб з інвалідністю з дитинства державна соціальна допомога відповідно до цього Закону або пенсія чи державна соціальна допомога.

Згідно до Довідки Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 02.11.2020 року №1945, заявник в період з 26.10.2016 року до 01.11.2020 року перебувала на обліку в департаменті, як отримувач державної допомоги.

Заяву про перехід з соціальної пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачем подано 06.01.2021 року. За таких обставин позивачу з 06.01.2021 року було призначено пенсію по інвалідності 3 група.

Діюче законодавство не передбачає можливість при переході з соціальної допомоги, яку заявник отримує в Департаменті соціального захисту населення на пенсію, яку заявник отримує в Пенсійному фонді проводити доплати в розмірі пенсії за дні неотримання допомоги. За таких обставин не має правових підстав для проведення нарахування пенсії за пенсії з липня 2016 року по серпень 2016 року та з листопада 2020 року по 05.01.2021 року.

У відповідності до ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Починаючи з січня 2021 року з пенсії позивача розпочато утримання переплати пенсії. Станом на серпень 2021 року залишок суми переплати пенсії становить 12642,68 грн.

Крім того, відповідач зазначає, що позивачем порушений шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом.

Враховуючи викладені обставини, відповідач вважає, що діяв у межах та у спосіб визначений чинним законодавством, отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Позивач не погодившись з доводами відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву, надав суду відповідь на відзив відповідно до якого просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року про відмову у витребуванні доказів, прийняття заяви про зміну позовних вимог, виправлення описки.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року замінено первинного відповідача у справі Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області на правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання на 07 вересня 2021 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року поновлено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на те, що позивача не заперечував про розгляд справи по суті в порядку письмового провадження, а представник відповідача належним чином повідомлений про розгляд справи у судове засідання не з`явився, суд закриваючи підготовче провадження дійшов висновку про розгляду справи по суті в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 60-64).

ОСОБА_1 була взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Донецька до АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 12.10.2018 року № 21875 (т. 1 а.с. 65).

Згідно довідки Міністерства охорони здоров`я серії ДОН-02 № 062869 ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності безстроково (т. 1 а.с. 66).

З матеріалів справи встановлено, що позивач отримувала соціальну пенсію по інвалідності з дитинства у органах Пенсійного фонду в м. Донецьку до введення на території Донецької області антитерористичної операції (14.04.2021 року) (т.1 а.с. 78).

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що пенсійну справу ОСОБА_1 прийнято на облік до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя з 01.04.2015 року, відповідно по 31.03.2015 року виплату пенсії позивачу проводило Управління Пенсійного фонду України в м. Браворах та Броварському районі (т. а.с. 161).

Згідно копії трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_1 встановлено, що остання з 04.08.2006 року по теперішній час працює в територіальних органах Державній податковій служби за різними посадами як державний службовець (т. 1 а.с. 76-93).

Матеріалами справи підтверджено, що після проведення моніторингу пенсійної справи позивача відповідачем було прийнято рішення про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 липня 2016 року у відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VІІІ від 02 березня 2015 року та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 24.12.2015 року № 911, що підтверджується листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 2826-2095/К-09/8-0500/21 від 26.03.2021 року (т. 1 а.с. 108-110).

Листом від 13.09.2016 року № 27675/04 Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя повідомило позивача про те, що у зв`язку з тим, що вона почала працювати на спецпосаді, яка дає право на призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу» з 01.04.2015 року пенсія тимчасово не виплачується. В результаті неповідомлення про працевлаштування на спецпосаду ОСОБА_1 надмірно нараховано 15672 грн. Відповідно до ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надмірно внаслідок зловживань з боку пенсіонера, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягнуті на підставі рішення територіальних органів Пенсійного фонду чи судовому порядку. З усіх видів стягнень може бути відраховано не більше 20% пенсії. А також, просили сплатити переплату пенсії (т. 1 а.с. 67).

19.10.2017 року Управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя прийнято рішення № 682 про утримання переплати суми пенсії, відповідно до якого вирішено незаконно отриману ОСОБА_1 суму пенсії за період з 01.04.2015 року по 30.06.2016 року у розмірі 15672 грн. утримати по 20% з пенсії за віком (т. 2 а.с. 32).

Доказів направлення (вручення) вказаного рішення позивачу суду не надано.

Позивач у позовній заяві посилається на те, що у зв`язку з припиненням виплати пенсії з 01.07.2016 року вона скористалась своїм правом на отримання соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства, яка передбачена Законом України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», звернувшись до Департаменту соціального захисту населення, та відповідно з вересня 2016 року отримувала соціальну допомогу особам з інвалідністю. Вказані обставини також підтверджуються відповідачем.

21.09.2020 року позивач звернувся до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про допризначення пенсії, у зв`язку з наданням додаткових документів (т. 1 а.с. 140).

Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області прийнято рішення № 367 про відмову у допризначенні у зв`язку з наданими документами від 25.09.2020 року, відповідно до якого вказав, що розглянувши документи ОСОБА_1 , було встановлено, що право на подання заяви на допризначення пенсії з додаванням будь – яких документів відсутнє, так як на момент звернення виплата пенсії призупинена з 01.10.2017 року. Для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до управління з новою заявою на поновлення виплати пенсії. Також рекомендовано після поновлення пенсії звернутися з заявою на переведення з соціальної пенсії на пенсію по інвалідності (т. 2 а.с. 6-7).

06.01.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про переведення з соціальної пенсії по інвалідності обчислену відповідно до Закону № 1788 на пенсію по інвалідності обчислену відповідно до Закону № 1058 (а.с. 141).

Згідно рішення № 91411081370 від 24.03.2021 року позивача з 06.01.2021 року переведено з соціальної пенсії по інвалідності обчислену відповідно до Закону № 1788 на пенсію по інвалідності обчислену відповідно до Закону № 1058 (а.с. 143)

Відповідно до рішення № 91411081370 від 24.03.2021 року встановлено, що позивачу призначено пенсію з 01.10.2020 року по 30.11.2020 року в сумі 1712 грн., з 01.12.2020 року по 31.12.2020 року – 1769 грн., з 01.01.2021 року по 28.02.2021 року – 1769 грн., з 01.03.2021 року по 30.06.2021 року – 1769 грн., з 01.07.2021 року по 30.11.2021 року – 1854 грн., з 01.12.2021 року довічно – 1934 грн. (а.с. 144).

01.03.2021 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зі скаргою на неправомірні дії працівників Маріупольського ОУПФУ Донецької області, відповідно до якої просила повідомити: про причини утримання частини пенсії, про розмір утриманої частини пенсії, про підстави повідомлення органи пенсійного фонду України про працевлаштування на спецпосаду, коли її взято на облік до УПФУ, про причини невиплати пенсії за листопад та грудень 2020 року, повернути утримані суми пенсії, а також надати роздруківку та засвідчену довідку щомісячної виплати пенсії з 2015 року на поточний час (т. 1 а.с. 68-70).

Листом від 15.03.2021 року № 983-825/К-02/8-0580/21 Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повідомило позивача, що у зв`язку з тим, що позивач почала працювати на спецпосаді, яка надає право на призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу», з 01.04.2015 року пенсія не повинна була виплачуватися. В результаті неповідомлення про працевлаштування на спецпосаду позивачу було зайво нараховано 15672 грн. за період з 01.04.2015 року по 03.06.2016 року, про що було повідомлено листом управлінням № 2675/04 від 13.09.2016 року. З липня 2016 року виплата пенсії позивачу була зупинена. 06.01.2021 року позивач звернувся з заявою на поновлення виплати пенсії по інвалідності, яка зареєстрована за № 156. З січня 2021 року позивач отримує пенсію в управлінні, та з розміру нарахованої пенсії почато утримано відшкодування незаконно отриманих сум пенсії по 20% щомісячно до повного погашення (т. 1 а.с. 71-72).

Листом від 26.03.2021 року № 2826-2095/К-09/8-0500/21 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило позивача про те, що у зв`язку з порушенням нею вимог п. 1 додатку 3 постанови № 22-1 утворилась переплата пенсії за період з 01.04.2015 року по 30.06.2016 року у розмірі 15672 грн. Листом № 27675/04 від 13.09.2016 року управлінням позивач був повідомлений про переплату пенсії. 06.01.2021 року ОСОБА_1 звернулась до управління із заявою про поновлення виплати пенсії та переведення з соціальної пенсії по інвалідності ІІІ групи обчисленої відповідно до Закону № 1788 на пенсію по інвалідності ІІІ групи обчислену відповідно до Закону № 1058. В лютому 2021 року виплату пенсії поновлено з 01.10.2020 та з 06.01.2020 року позивача переведено з соціальної пенсії по інвалідності ІІІ групи обчисленої відповідно до Закону № 1788 на пенсію по інвалідності ІІІ групи обчислену. Розмір пенсії з 01.06.2021 року складає 2100 грн. Крім того вказано, що відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону № 1058 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірнимх даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішення територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Враховуючи означене, згідно рішення управління № 682 від 19.10.2017 року починаючи з 01.10.2020 року з пенсії відраховують кошти на погашення переплати пенсії в розмірі 20%. В лютому 2021 року ОСОБА_1 отримала пенсію за період з 06.01.2021 року по 28.02.2021 року в сумі 3089,03 грн. з урахуванням стягнутих відрахувань в загальній сумі 772,26 грн. Пенсію за період з 01.10.2020 року по 05.01.2021 року в розмірі 4382,66 грн. управлінням планується здійснити в травні 2021 року за умови наявності додаткового фінансування (т. 1 а.с. 73-75).

Позивач не погоджуюсь з діями та рішенням відповідача щодо утримання з неї надмірно сплаченої пенсії за період з 01.04.2015 року по 30.06.2016 року в сумі 15672 грн., а також не виплати пенсії по інвалідності за період 01.07.2016 року по 31.08.2016 року та з 01.10.2020 року по 05.01.2021 року, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд враховує, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов`язків і є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України «Про пенсійне забезпечення».

Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788 від 05.11.1991 року, відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно статті 23 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції чинній на момент призначення пенсії) пенсії по інвалідності призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров`я, внаслідок: а) трудового каліцтва або професійного захворювання; б) загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Статтею 24 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що пенсії призначаються на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. Інвалідам - чоловікам старше 60 років і жінкам старше 55 років пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих інвалідів провадиться тільки за їх заявою.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачу була призначена соціальна пенсія по інвалідності ІІІ групи з дитинства, яка була призначена згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення»

З трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_1 встановлено, що вона з 04.08.2006 року працює у органах Державної податкової служби на посаді державного службовця.

Суд зазначає, що 02 березня 2015 року прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року.

Зазначеним Законом України ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII було змінено та зазначено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про статус народного депутата України", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цієї статті, не виплачуються.

Крім того, пунктом 12 Законом № 213 внесено зміни до частини першої статті 47 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Стаття 47 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" станом на 01.04.2015 викладена в такій редакції: "Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій. осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата У країни», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Крім того, згідно п. 2 розділу ІІІ Прикінцеві положення вказаного Закону порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

З 01.01.2016 року набирав чинності Закон України від 24.12. 2015 № 911-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №911).

Пунктом 6 Закону № 911 внесено зміни до статті 37 Закону «Про державну службу» 1993 року.

Стаття 37 Закону «Про державну службу» 16.12.1993 року № 3723-XIІ станом на 01.01.2016 року викладена в такій редакції:

"Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про прокуратуру". "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються".

Одночасно, пунктом 22 Закону № 911 внесено зміни до тієї ж частини першої статті 47 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стаття 47 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» станом на 01.01.2016 року викладена в такій редакції: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються".

Отже, виходячи з аналізу вищенаведених правових норм, слід дійти до висновку, що зазначеними Законами України була встановлена заборона виплати пенсії державним службовцям (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які знаходяться на службі в органах державної податкової служби в період з 01.04.2015 року по 31.12.2016 року.

При цьому, суд наголошує, що вказані норми застосовують до осіб, яким призначена пенсії у відповідності до вимог Законів України "Про державну службу", "Про статус народного депутата України", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів".

Суд наголошує, що матеріалами справи підтверджено, що позивачу призначено соціальну пенсію по інвалідності з дитинства згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не згідно вимог Закону України «Про державну службу».

Крім того, суд звертає увагу на те, що стаття 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім того, ст. 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачає, що соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.03.2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України», (пункт 53) зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

У своєму рішенні від 07.11.2013 року у справі «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обгрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства, заява № 36042/97, п.48. ЕСНК. 2002-ІУ). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21.02.1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів».

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ССПЛ) від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Основного Закону).

Отже, виходячи зі змісту статті 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.

Суд наголошує, що позивач у період з 01.04.2015 року по 31.12.2016 року мала право на отримання пенсії незважаючи на те, що працювала на посаді державного службовця, оскільки отримувала соціальну пенсію по інвалідності з дитинства, яка призначена їй була згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення», не у відповідності до вимог Закону України «Про державну службу» 16.12.1993 року № 3723-XII.

Отже, суд приходить висновку, що відповідач протиправно призупинив виплату пенсії позивачу з 01.07.2016 року.

Крім того, прийняте рішення Управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя № 682 від 19.07.2017 року про утримання з ОСОБА_1 переплаченої суми пенсії за період з 01.04.2015 року по 30.06.2016 року у розмірі 15762 грн. є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки позивач у вказаний період мала право на отримання соціальної пенсії по інвалідності, як особа якій встановлена групи інвалідності з дитинства.

Стосовно вимоги позивача про визнання протиправними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо утриматися з 01.10.2020 року з пенсії кошти на погашення переплати в розмірі 20%, суд зазначає, що вона задоволенню не підлягає, оскільки, самі по собі дії, які були вчинені після прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення, не порушують прав позивача, а скасування спірного рішення є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача.

Крім того, вимога позивача щодо зобов`язання відповідача утриматися від вчинення певних дій, а саме: починаючи з 01.10.2020 року відраховувати кошти з пенсії на погашення переплати в розмірі 20%, не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 50 Закону № 1058 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Отже, утримання надмірно виплаченої пенсії можливе у випадку прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України рішення про утримання коштів або рішення суду про таке утримання.

Суд зазначає, що оскільки рішення Управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя № 682 від 19.07.2017 року про утримання з ОСОБА_1 переплаченої суми пенсії скасовано у судовому порядку, відповідач не має законних підстав для проведення дій щодо утримання коштів з пенсії ОСОБА_1 , а отже, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде вчиняти дії щодо утримання коштів з пенсії позивача.

Щодо вимоги позивач стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суми коштів, які дорівнюють розміру коштів, що були стягнуті (утримати) з виплат пенсії ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Згідно п. 6 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Суд зазначає, що Маріупольським об`єднаним управління Пенсійного фонду України Донецької області на підставі рішення № 682 від 19.10.2017 року про утримання переплаченої суми пенсії здійснювало утримання з пенсії позивача, проте, вказане рішення визнано судом протиправним та таким, що підлягає відшкодуванню.

Отже, позивач має право на відшкодування незаконно утриманих коштів в розмірі 20% з її пенсії.

Однак враховуючи те, що на час прийняття рішення у справі суду не відомо на яку суму відповідач здійснив утримання коштів з пенсії позивача, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повернути на користь ОСОБА_1 утримані на підставі рішення Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя № 682 від 19.10.2017 року про утримання переплаченої суми пенсії кошти з моменту поновлення виплати пенсії по інвалідності.

Стосовно стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суми коштів, невиплаченої пенсії за минулі періоди, а саме: за період з липня 2016 року по серпень 2016 року та за період з жовтня 2020 року по 05 січня 2021 року.

Як вже зазначалось судом, відповідач протиправно у період з 01.07.2016 року по 31.08.2016 року призупинив виплату пенсії по інвалідності позивачу, оскільки вважав, що вона не має право на отримання пенсії через те, що займала посаду держслужбовця.

Проте, суд вище зазначав, що зазначена думка відповідача була хибною та він не мав право призупиняти виплату пенсії ОСОБА_1 , у зв`язку з чим суд вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання пенсії по інвалідності за період з 01.07.2016 року по 31.08.2016 року.

Судом встановлено, що у відповідності до статті 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16.11.2000 року № 2109-ІІІ (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка визначає, що інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, які мають одночасно право на державну соціальну допомогу відповідно до цього Закону, на пенсію та на державну соціальну допомогу згідно із Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам", призначається за вибором інвалідів з дитинства (законних представників інвалідів з дитинства, визнаних недієздатними, та дітей-інвалідів) державна соціальна допомога відповідно до цього Закону або пенсія чи державна соціальна допомога згідно із Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам". При цьому якщо інвалід з дитинства або дитина-інвалід має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника і державну соціальну допомогу відповідно до цього Закону, ці виплати призначаються одночасно, ОСОБА_1 скористалась своїм правом на отримання соціальної допомоги особам з інвалідністю та після припинення виплати пенсії у липні 2016 року звернулась до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської ради для виплати відповідної допомоги.

Згідно до атестату Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської на запит Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 15 від 06.10.2020 року встановлено, що ОСОБА_1 отримувала державну допомогу особам з інвалідністю до 30 вересня 2020 року (т. 2 а.с. 28).

З матеріалів справи встановлено, що позивач звернулась до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії від 06.01.2021 року, відповідно до якої зокрема просила перевести її з пенсії по інвалідності обчисленої відповідно до Закону № 1788 на пенсію по інвалідності обчисленої відповідно до Закону № 1058 (т. 2 а.с. 23-24).

Відповідно до рішення № 914110813770 від 24.03.2021 року встановлено, що позивачу призначено пенсію з 01.10.2020 року (т. 1 а.с. 144).

У листі Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.03.2021 року № 2826-2095/К-09/8-0500/21 повідомляла позивача, що їй з 01.10.2020 року поновлено виплату пенсії по інвалідності та з 06.01.2021 року переведено з соціальної пенсії по інвалідності обчисленої відповідно до Закону № 1788 на пенсію по інвалідності обчисленою відповідно до Закону № 1058. А також вказувало, що пенсія за період з 01.10.2020 року по 05.01.2021 року в розмірі 4382,66 грн. управлінням планується здійснити в травні 2021 року за умови наявності додаткового фінансування.

Суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно п. 4.1, 4.2, 4.3 Порядку № 22-1 (в редакції чинній на момент поновлення виплати пенсії) орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

При цьому, п. 1.8 Порядку 22-1 особам, які одержують пенсію, призначену органами Пенсійного фонду за іншими законами, або допомогу, призначену органами соціального захисту населення, пенсія призначається з дати виникнення права на неї з урахуванням пункту 1.7 цього розділу.

З огляду на те, що Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради виплатив ОСОБА_1 державну допомогу особам з інвалідністю по 30 вересня 2021 року, суд вважає, що саме з 01.10.2020 року у позивача виникло право на поновлення виплати пенсії по інвалідності, яка була зупинена з 01 липня 2016 року.

Таким чином, позивач має право на отримання пенсії по інвалідності за період з 01.07.2016 року по 31.08.2016 року та з 01.10.2020 року по 05.01.2021 року.

При цьому, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутня інформація про розмір пенсії по інвалідності, яка позивачу нарахована за вказані періоди, отже суд позбавлений можливості задовольнити позовні вимоги позивача, а саме стягнення заборгованості по пенсії за спірні періоди.

Суд зазначає, що нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 5 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах “Пономарьов проти України”, “Рябих проти Росії”, “Нєлюбін проти Росії”), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі “Серявін та інші проти України” зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

З огляду на встановлені обставини, суд приходить висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01.07.2016 року по 31.08.2016 року та з 01.10.2020 року по 05.01.2020 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України Відповідно суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене. Суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в частині визнання протиправним та скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя № 682 від 19.10.2017 року про утримання переплаченої суми пенсії з ОСОБА_1 , зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повернути на користь ОСОБА_1 утримані на підставі рішення Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя № 682 від 19.10.2017 року про утримання переплаченої суми пенсії кошти з моменту поновлення виплати пенсії по інвалідності з 06.01.2021 року, зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01.07.2016 року по 31.08.2016 року та з 01.10.2020 року по 05.01.2020 року.

Стосовно вирішення питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 4 ст. 139 КАС України).

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд приходить висновку про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в розмірі 544,80 грн.

Керуючись Конституції України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення управління № 682 від 29.10.2017 року та його положення, визнання дій Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, а саме: починаючи з 01.10.2020 року з пенсії відраховувати кошти на погашення переплати в розмірі 20%, стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суми коштів, які дорівнюють розміру коштів, що були стягнуті (утримати) з виплат пенсії ОСОБА_1 , стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суми коштів, невиплаченої пенсії за минулі періоди, а саме: за період з липня 2016 року по серпень 2016 року та за період з жовтня 2020 року по 05 січня 2021 року – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя № 682 від 19.10.2017 року про утримання переплаченої суми пенсії з ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місце знаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`нськ, Донецька область, 84122) повернути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) утримані на підставі рішення Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя № 682 від 19.10.2017 року про утримання переплаченої суми пенсії кошти з моменту поновлення виплати пенсії по інвалідності з 06.01.2021 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місце знаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`нськ, Донецька область, 84122) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) заборгованість з пенсії за період з 01.07.2016 року по 31.08.2016 року та з 01.10.2020 року по 05.01.2020 року.

В частині позовних вимог визнання дій Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, а саме: починаючи з 01.10.2020 року з пенсії відраховувати кошти на погашення переплати в розмірі 20% відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 07 жовтня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Олішевська