Рішення № 100218823, 08.10.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2021 року Справа № 160/10922/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України

третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.07.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, із застуванням обмеження нарахування, встановленого Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, - в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2-5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, регіонального коефіцієнту - 1,2, надбавки за вислугу років - 50 відсотків та надбавки за адміністративну посаду - 50 відсотків та надбавки за адміністративну посаду 5%, без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум, а саме в розмірі 241 139,64 гривень з утриманням із цієї суми при її виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в розмірі 241 139,64 гривень з утриманням із цієї суми при її виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач працює на посаді судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області та за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивачу нарахована суддівська винагорода, яка не відповідає розміру, встановленому Законом. Позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди за вказаний період та вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення, оскільки право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи до формування бюджету. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.

07.07.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засіданні та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області.

14.07.2021 року на електронну адресу суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що відповідно пункту 4 статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Порядок фінансування судів визначено статтею 149 Закону де вказано, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України. Відповідач зазначив, що він може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України за наявності усіх законних передбачених документів та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік. Оскільки Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, тому нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 712 грн на місяць. Також, зазначено, що при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України. Також, відповідач вказав, що прийняття рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 не є підставою для нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди, так, як вказане рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення. З огляду на вказане, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

27.07.2021 року особи, які беруть участь у розгляді справи належним чином повідомлені про дату, час та місце підготовчого судового засідання не з`явились, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, відповідач в прохальній частині відзиву на позовну заяву, також просив проводити розгляд справи за його відсутності, питання щодо залучення співвідповідача та продовження строку підготовчого провадження вирішено продовжити в порядку письмового провадження.

27.07.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду вирішено залучити до участі у справі № 160/10922/21 в якості співвідповідача по справі - Державну судову адміністрацію України, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та призначено наступне судове засідання.

07.09.2021 року особи, які беруть участь у розгляді справи належним чином повідомлені про дату, час та місце підготовчого судового засідання не з`явились, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, відповідач в прохальній частині відзиву на позовну заяву, також просив проводити розгляд справи за його відсутності, у зв`язку з чим було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

16.09.2021 року від Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що в розумінні рішень Конституційного Суду України, обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, а, отже, відповідає критеріям пропорційності, є співрозмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України. Враховуючи, що в спірний період тривав карантин, встановлений Кабінетом Міністрів Україні, відповідач-2 не допустив протиправних дій, діяв на підставі та в межах, передбачений Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України. Також зазначає, дія частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» втратила чинність 28.08.2020 р., у зв`язку з чим у період з 18.04.2020 р. до 28.08.2020 р. положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. З огляду на вказане, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

29.09.2021 року особи, які беруть участь у розгляді справи належним чином повідомлені про дату, час та місце підготовчого судового засідання не з`явились, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, відповідач-1 в прохальній частині відзиву на позовну заяву, також просив проводити розгляд справи за його відсутності, від відповідача-2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, у зв`язку з чим було вирішено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Станом на дату винесення рішення по справі третя особа належним чином повідомлена про розгляд справи не надала до суду будь-яких пояснень по справі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 22.09.2005 року № 1308/2005 ОСОБА_1 , було призначено на посаду судді Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області строком на п`ять років.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 09.09.2010 року №2512-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області безстроково.

Наказом голови Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02.01.2020 року № 1-К ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років 50% від посадового окладу.

Наказом 08.06.2018 року № 67-К ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за перебування адміністративній посаді в розмірі 5 % від посадового окладу, повноваження заступника голови суду продовжені, відповідно до Протоколу зборів суддів Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області №9 від 08.06.2018 року, строком на три роки.

За період з 01.01.2020 року по 31.03.2020 року позивачу була нарахована суддівська винагорода, для розміру якої використовувався посадовий оклад – 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, надбавка за вислугу років в розмірі 50% та доплата за перебування адміністративній посаді в розмірі 5 % від посадового окладу.

Відповідно до розрахункових листів, виплата суддівської винагороди позивача за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року була здійснена з обмеженням а саме: за квітень 2020 року обмеження - 26690,13 грн., за травень 2020 року - 70061,60 грн., за червень 2020 року - 49043,12 грн., за липень 2020 року – 25283,10 грн., за серпень 2020 року - 70061,69 грн.

Позивач не погоджується із діями відповідача щодо нарахованого розміру суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року та застосуванням обмеження щодо такої виплати, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Так, судом встановлено, що за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Вказані обставини підтверджуються розрахунком, наданим Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області №Б-с-1048 від 09.07.2021 року, та не заперечується відповідачем.

При цьому, суд зазначає, що статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.

Таким чином, враховуючи вищевказані норми права, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у зв`язку з чим при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Разом з цим, відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

При цьому, суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Таким чином, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Вказані обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду із клопотанням щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».

Таким чином, зменшення нарахування та виплати суддівської винагороди у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року є протиправним, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про протиправність дій територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди а період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, із застуванням обмеження нарахування, встановленого Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, - в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню судом.

Щодо вимог в частині зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2-5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, регіонального коефіцієнту - 1,2, надбавки за вислугу років - 50 відсотків та надбавки за адміністративну посаду - 50 відсотків та надбавки за адміністративну посаду 5%, без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум, а саме в розмірі 241 139,64 гривень з утриманням із цієї суми при її виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

Відповідно до статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

На думку суду, ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку суду, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом, зокрема, липня 2020 року.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, суд дійшов висновку, що головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень має відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Крім того, суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів,» призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (з ДСА).

Так, судом встановлено, що відповідно до довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, що несплачена сума суддівської винагороди позивача за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року становить в загальному розмірі 234133,39 грн.

Згідно частин 1, 2 статті 145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень виконання рішень суду про стягнення коштів», боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відповідно до пункту 24 Порядку №845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Абзацом 2 пункту 25 Порядку №845 визначено, що у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Згідно статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема: здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

Положеннями статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом.

З 2004 року запроваджена і діє бюджетна програма КПКВ 0501150, метою якої є погашення заборгованості за виконавчими провадженнями на користь суддів, її завданням є - виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», за бюджетною програмою КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» передбачено видатки у розмірі 3000,00 тис. грн.

Таким чином, суд зазначає, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України органами Казначейства за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Вказане, на переконання суду, свідчить про необхідність стягнення на користь позивача, яка є суддею, недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 рок сумі 234133,39 грн. шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є ДСА України, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Саме такий спосіб буде належним та ефективним заходом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах, оскільки забезпечить поновлення порушених прав та буде адекватним наявним обставинам.

Аналогічні правові висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №822/743/16.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Інші доводи та аргументи учасників справи не спростовують викладених висновків суду.

Оскільки стягнення з відповідача-2 коштів забезпечують поновлення порушеного права позивача на отримання у повному розмірі суддівської винагороди, в задоволенні вимог про зобов`язання відповідача-1 нарахувати, виплатити та стягнути суму суддівської винагороди слід відмовити.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо клопотання позивача про допуск до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення зокрема у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Тобто, відповідно до вказаних частин ст.371 КАС України передбачено перелік рішень, негайне виконання яких є обов`язковим в силу закону та рішення, які приймаються на розсуд суду шляхом зазначення про їх допуск у резолютивній частині рішення.

Таким чином, заява про допуск до негайного виконання рішення в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць задоволенню не підлягає, оскільки в цій частині негайне виконання прямо передбачено законом.

Керуючись ст.ст. 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд.21-А, код ЄДРПОУ 26239738), Державної судової адміністрації України (юридична адреса:01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) ,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул.Челюскіна, буд.1, код ЄДРПОУ 37988155) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, із застуванням обмеження нарахування, встановленого Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, - в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Стягнути з Державної судової адміністрації України (юридична адреса:01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 234133,39 (двісті тридцять чотири тисячі сто тридцять три гривні тридцять дев`ять копійок) (з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду підлягає негайному виконанню в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв