Рішення № 100218690, 06.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року Справа № 160/8930/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить суд:

1. визнати дії (бездіяльність) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, які полягають:

- у невиконанні вимог Наказу Міністерства Фінансів України в редакції від 09.12.2011 № 1588 «Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів» в п.11.30;

- в порушені строку обчислення й строку надсилання боргу по сплаті єдиного соціального внеску в порушення вимог п.3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469);

- в подвійному нарахуванні єдиного соціального внеску в порушення вимог п.1 ч.1 ст.4 та п1.ч.1 ст.7 Закону України ««Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»;

- в неналежному врученні Вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 281337-55 У від 06.11.2020 року в порушення п.42.2 ст. 42 Податкового кодексу України;

- в порушені послідовності виконання вимог ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»;

2. визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф -281337- 55 У від 06.11.2020 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що відповідачем протиправно та не обґрунтовано прийнято оскаржувану вимогу. Позивачка за період нарахування єдиного соціального внеску відповідачем працювала на підприємстві, що підтверджується трудовою книжкою. Одночасно, була зареєстрована як фізична особа підприємець з 1996 року. Проте протягом реєстрації як суб`єкт підприємницької діяльності позивачка не вела такової з 1997 року, а тому вважає, що відповідач дійшов хибних висновків про наявність реального здійснення ним господарської діяльності та нарахування позивачу боргу (недоїмки) відповідно до ст.25 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Зазначає, що відповідач повинен був звернутися до суду та ініціювати процедуру закриття фізичної особи-підприємця, враховуючи ненадання ним звітності з 1997 року. Вважає вимогу, винесену контролюючим органом протиправною та такою, що підлягає скасуванню. При цьому, враховуючи, що оскаржувана вимога була подана для її примусового стягнення, що призвело до блокування рахунку позивачки.

Вважає, що дії відповідача по винесенню вимоги є протиправними, просить скасувати податкову вимогу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Відповідач - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області проти позову заперечило з підстав викладених у письмовому відзиві, відповідно до якого зазначає, що за даними інформаційної системи органу доходів і зборів внесено запис щодо державної реєстрації підприємницької діяльності позивача, взято його на облік у ГУ ДФС у Дніпропетровській області. Таким чином, позивачу нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника податків як приватному підприємцю відповідно програмного забезпечення розробленого на підставі діючого чинного законодавства. Враховуючи вищевикладене, ГУ ДПС у Дніпропетровській області вважає, що податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ від 06.11.2020 року, є такою, що винесена відповідно до норм діючого законодавства, а адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що Відповідно інформації наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець 16.04.1996 року Адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 .

26.05.2021 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, підстава: власне рішення.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка працювала на «Дніпровському металургійному комбінаті ім. Ф.Е. Дзержинського», як найманий працівник в період з 01.08.1994 року по теперішній час, що підтверджується її трудовою книжкою, та за позивачку як за найманого працівника його податковим агентом підприємством-роботодавцем постійно сплачувався єдиний соціальний внесок (Згідно довідки форми ОК-5 про індивідуальні відомості про застраховану особу).

06.11.2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-281337-55/У на ім`я ОСОБА_3 , відповідно до якої сума боргу (недоїмки) позивача становить 35588,74 гривень.

Зазначене рішення направлено на адресу: АДРЕСА_1 .

Згідно паспорту особу знято з реєстрації по вул Матросова 09.03.2017 року, та зареєстровано по АДРЕСА_2 – 17.07.2019 року, з якого знято з реєстрації 04.09.2019 року.

Позивач, не погоджується з нарахованою заборгованістю і вважає, що по відношенню до неї були порушені права охоронювані законом інтересів громадян, через неправомірні дії працівників ДПС, а саме:

Відповідно до Наказу Міністерства Фінансів України від 09.12.2011 № 1588 «Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів», правила якого діяли до 10.05.2016 року, в пункті 11.30, зазначено: Якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом та у разі: неподання протягом одного року до контролюючих органів податкових декларацій, документів податкової звітності; то керівник контролюючого органу приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про винесення судового рішення щодо припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, відміни державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

Виходячи з вищезазначеного контролюючі органи зобов`язані були ініціювати процедуру закриття фізичної особи-підприємця.

За цей час, до внесення змін до Наказу N91588, податківцями не були виконанні дії щодо припинення діяльності непрацюючого ФОП. Відповідно, органами ДПС були невиконанні належним чином свої посадові обов`язки.

За період який сформовано Вимогу, Позивачка працювала на «Дніпровському металургійному комбінаті ім. Ф.Е. Дзержинського», як найманий працівник. Отже, за Позивачку були сплачені суми єдиного соціального внеску як застраховану особу роботодавцями в повному обсязі, що підтверджується копією трудової книжки та копією довідки з підприємства, копіями індивідуальної відомості про застраховану особу Пенсійного фонду України, форми ОК - 5, ОК - 7.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон №2464- VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, сформульованими у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19; адміністративне провадження №К/9901/28514/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18; адміністративне провадження №К/9901/25355/1.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Наявною у матеріалах справи копією трудової книжки позивача підтверджується те, що протягом 2017-2018 років позивач перебував у трудових відносинах.

Контролюючий орган вказану обставину в ході розгляду справи не заперечував, доказів на її спростування не надав, клопотання про витребування доказів не заявляв.

Таким чином, за станом на момент спірних правовідносин позивачка була працівником у розумінні підпункту 14.1.19 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Про отримання доходу позивачем у спірних правовідносинах відповідач не зазначав, відповідні докази стосовно отримання позивачем доходу у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і обов`язок із нарахування та сплати єдиного внеску за нього в періоди, за які винесена оскаржувана вимога, покладався на його роботодавця, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем додатково як фізичною особою-підприємцем, яка мала право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

При цьому суд враховує, що для зазначеного висновку достатнім є підтвердження обставини перебування позивача у трудових відносинах у відповідний період.

Поряд із цим, за будь-яких умов позивач не повинен відповідати за виконання страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, що узгоджується із висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 23 липня 2019 року у справі №617/927/17; адміністративне провадження №К/9901/24092/18.

Таким чином, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята всупереч нормам Закону України № 2464-VI, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

При цьому, щодо посилань позивача на те, що облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки вони суперечать вимогам Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, прийнятої на виконання вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI, суд зауважує наступне.

Підпунктом 2 пункту другого розділу VII вказаної Інструкції передбачено, що розрахунок цієї фінансової санкції (за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску) здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Підставою формування оскаржуваної вимоги є дані інформаційної системи органу доходів і зборів, про що зазначено у тексті вимоги.

Правова позиція, аналогічна викладеній, наведена в постанові Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №813/4686/16.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій стосовно невиконання вимог наказу Міністерства фінансів України в редакції від 09.11.2011 року №1588 «Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів» п.11.30, суд вважає її такою що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, пунктом 11.10 наказу Міністерства фінансів України №1588 від 09.11.2011 року «Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів» в першій його редакції, якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом та у разі неподання протягом одного року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів податкової звітності, то керівник органу державної податкової служби приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про винесення судового рішення щодо припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця,

відміни державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

В обґрунтування вимоги позивач зазначає зміст саме цього пункту в першій редакції зазначеного наказу.

При цьому, стаття 20 Податкового кодексу України встановлює перелік прав контролюючих органів, які визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу.

Відповідно підпункту 20.1.37. статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб`єктів господарювання.

Отже, в даному випадку, відповідно до норм Податкового кодексу України, звернення до суду з вимогами щодо припинення фізичною особою-підприємцем підприємницької діяльності є правом контролюючого органу, а не його прямим обов`язком.

В свою чергу, Податковий кодекс України не містить такого обов`язку у контролюючого органу на обов`язкове звернення до суду з зазначеними позовними вимогами.

В даному випадку, на переконання суду саме позивач був зобов`язаний, у випадку фактичного припинення здійснення підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець здійснити всі передбачені законодавством заходи задля оформлення припинення такої діяльності та повідомлення відповідача про таке припинення.

Розділом ХІ зазначеного наказу №1588 від 19.12.2011 року, в його першій редакції, на яку посилається позивач, встановлено порядок зняття з обліку платників податків в органах державної податкової служби, за яким встановлено порядок зняття з обліку зокрема і фізичних осіб-підприємців. Зазначений порядок передбачає надання платниками податків, які припинили свою діяльність документів та вчинення дій для їх зняття з обліку в органах державної податкової служби.

Враховуючи зазначене, суд не погоджується з доводами позивача, що контролюючі органи зобов`язані були ініціювати процедуру закриття його, як фізичної особи-підприємця, та вважає, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо визнання протиправними дій щодо порушення строку обчислення боргу, вручення та послідовності дій при прийнятті оскаржуваної вимоги, суд вважає їх необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню, оскільки допущення контролюючим органом порушення порядку направлення, несвоєчасного направлення вимоги про сплату недоїмки не може бути самостійною підставою для її скасування, враховуючи факт встановленого порушення вимог законодавства з боку платника єдиного внеску. Крім того, відповідно до положень частини 16 статті 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Відповідно статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно матеріалів справи позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1816 грн.

Отже, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн., враховуючи часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІНПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-а, ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування податкової вимоги, стягнення шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2813337-55 У від 06.11.2020 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова