Рішення № 100218548, 28.09.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 вересня 2021 р. Справа № 120/2753/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Шаповалової Т.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: : Компанієць Р.П.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Горнецької М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві (далі-відповідач або ТУ ДБР у м. Миколаєві), у якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві від 24 лютого 2021 року № 18-ос «Про звільнення ОСОБА_1 »;

поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, з 02 березня 2021 року;

стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (ТУ ДБР у м. Миколаєві) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 березня 2021 року (включно) по день ухвалення судом рішення по суті в цій справі.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві від 24.02.2021 року № 18-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ", яка на думку позивача, полягає у такому:

реального скорочення штату та посади, з якої було звільнено позивача, не відбулося;

займана позивачем посада не скорочувалась та не виключалась, фактично змінилась тільки її назва, що обумовлено зміною назви самого управління, адже в новому штатному розписі вона зберіглась з дещо відмінною назвою без зміни функцій, прав, посадових обов`язків, кваліфікаційних вимог, критеріїв професійної придатності для зайняття посади та посадового окладу;

27.12.2019 не відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань, відповідно, і статус його працівників не змінився; Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», зокрема, статтями 2, 4, 14, 15, Державне бюро розслідувань визначається саме, як правоохоронний орган з моменту його утворення і до цього часу;

статус правоохоронного органу Державне бюро розслідувань фактично отримало з моменту його утворення, а не внаслідок «реформи» 2019-2020 років, яка, до того ж, не призвела до будь-яких відмінностей під час проведення слідчими досудового розслідування в кримінальних провадженнях, діяльність яких регулюється КПК, як за колишнім, так і за новим штатним розписом, тощо;

невірне застосування норм Закону України «Про державну службу» до слідчих Державного бюро розслідувань;

звільнення слідчих, оперуповноважених у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису або скороченням штату державних службовців через необхідність заміщення даних посад особами рядового і начальницького складу прямо суперечить підпунктам 3, 4 пункту 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань»;

відповідачем допущено також процедурні порушення в ході звільнення позивача, оскільки проігноровано обов`язок пропонування іншої посади, не дотримано строки видання наказу про звільнення, не враховано переважного права позивача на залишення на роботі; відсутня чітка підстава звільнення; рішення про звільнення прийнято неуповноваженою особою, оскільки на момент видання наказу про звільнення директор ТУ ДБР у м. Миколаєві, не мав повноважень, визначених підпунктом 8 пункту 3 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» № 1285-ІХ від 23.02.2021.

Також на думку позивача на його користь підлягає стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 06.04.2021 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву. Також, цією ж ухвалою суду витребувано з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві а Державного бюро розслідувань докази.

27.04.2021 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що наказом Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №201ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві» затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік №7 ТУ ДБР у м. Миколаєві, які введено в дію з 01.02.2021.

Внаслідок введення в дію вищезазначеного штатного розпису, зі складу структурних підрозділів ТУ ДБР у м. Миколаєві було виведено Слідче управління, до складу якого входили:

Перший слідчий відділ (відділ з розслідування злочинів сфері службової діяльності та корупції) кількістю 18 штатних посад державної служби;

Другий слідчий відділ (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) кількістю 20 штатних посад та сектор криміналістики та експертної роботи кількістю 2 штатні посади (разом по відділу - 22 штатні посади державної служби);

Третій слідчий відділ (відділ з розслідування військових злочинів) кількістю 15 штатних посад державної служби.

Отже, разом по Слідчому управлінню з штатного розпису виведено 55 посад державної служби.

З огляду на викладене, структурний підрозділ ТУ ДБР у м. Миколаєві, у якому проходив службу позивач до звільнення ліквідовано, а як наслідок скорочено усі посади державної служби у відповідному підрозділі.

Тому, відповідач вважає, що скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, є достатньою підставою для його звільнення зі служби.

Водночас вказаним наказом введено 44 посади, що відносяться до категорії осіб рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Враховуючи дану обставину, наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві «Про попередження працівників» від 22.10.2020 № 156-ос, Сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Миколаєві доручено персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Миколаєві, посади яких з 01.02.2021 скорочуються, про наступне вивільнення.

Відповідач наголошує, що оскаржуваний наказ підписано Директором ТУ ДБР у м. Миколаєві Дмитром Титором у межах наданих статтею 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» повноважень Директора територіального управління, на підставі статті 87 Закону України «Про державну службу».

Таким чином позивачу, внаслідок внесення змін до штатного розпису на 2021 рік, затверджених наказом ДБР від 25.01.2021 №45-дск «Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на 2021 рік» та наказу ТУ ДБР у м. Миколаєві «Про попередження працівників» від 28.01.2021 № 7-ос, вручено попередження про наступне вивільнення від 29.01.2021 № 01/12.1/1640, у зв`язку із скороченням посади державної служби, на підставі п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», з яким позивач ознайомився 29.01.2021 року.

На думку відповідача, позивач невірно трактує зміст ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», оскільки вирішальною у вказаному питанні є дата не прийняття наказу, а дата звільнення, яка є останнім робочим днем працівника, тобто 01.03.2021 року.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги правомірність, яка не оспорюється позивачем, наказу Державного бюро розслідувань від 25.01.2021 № 45-дск, наказ про звільнення позивача на думку відповідача є правомірним.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

14.05.2021 року позивач подав відповідь на відзив, у якій вказав, що відзив відповідача на позовну заяву не містить жодного належного, допустимого та достовірного доказу на підтвердження правомірності прийняття наказу про звільнення позивача, що вбачається з наступного:

1) відповідач не надав доказів щодо відсутності статусу правоохоронного органу у Державного бюро розслідувань з моменту утворення, отже твердження відповідача про набуття статусу ДБР з моменту прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» - з 27.12.2019 не відповідає дійсності;

2) відповідач не надав доказів того, що обсяг посадових обов`язків між посадою слідчого (посада державної служби) та посадою слідчого (посада рядового і начальницького складу) різниться, отже зміна категорії посади слідчого не призвела до зміни її правового статусу;

3) відповідач не надав доказів того, що посаду, яку обіймав позивач було скорочено. Тобто, у ТУ ДБР у м. Миколаєві було збережено три слідчі відділи із посадами слідчих з тими ж посадовими обов`язками та повноваженнями, які були покладені на посаду слідчого Першого слідчого відділу, яку обіймав позивач. Тому реальне скорочення посади позивача не мало місця, оскільки структурний підрозділ, в якому він працював та займана посада були фактично перейменовані, а не скорочені, як на тому наполягає відповідач;

4) відповідач не довів відсутності обов`язку пропонування позивачу інших рівнозначних посад та не надав доказів їх пропонування;

5) відповідач не надав доказів заборони переведення працівників з посад державної служби на посади рядового та начальницького складу;

6) відповідач не довів правомірність ігнорування гарантій продовження здійснення повноважень слідчими у разі визначення їх посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

На думку позивача, його звільнення у зв`язку зі зміною штатного розпису та необхідністю заміщення його посади посадою рядового і начальницького складу прямо суперечить підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019.

7) відповідач не надав доказів вжиття ним заходів спрямованих на збереження робочого місця позивача з метою дотримання його права на працю.

Враховуючи наведене, на думку позивача, відповідач не довів ті обставини, на яких грунтуються його заперечення.

24.05.2021 року відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у яких вказав, що відповідно до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» внесено зміни та викладено у наступній редакції: «Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.»

Відтак надання будь-яких доказів щодо відсутності статусу правоохоронного органу у Державного бюро розслідувань з моменту утворення є недоречним.

Також відповідач зазначив, що безпідставними є доводи позивача щодо відсутності доказів скорочення посади, яку від обіймав, а також зауваження щодо відсутності різниці між обсягом посадових обов`язків за посадою слідчого (державної служби) та посадою слідчого (рядового та начальницького складу).

Так, станом на день виникнення спірних правовідносин процедура вивільнення державних службовців регламентована у Розділі IX Закону України «Про державну службу» (статті 83, 87, 87-1 Закону).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», державна служба може припинятися за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 Закону України «Про державну службу»).

Так, пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців.

Також відповідач зазначає, що відсутність можливості ТУ ДБР у м. Миколаєві для переведення позивача на іншу посаду державної служби як в ТУ ДБР у м. Миколаєві, так і в системі ДБР підтверджується тим, що посада державної служби слідчого віднесена до підкатегорії «В3» Переліку посад державної служби, що прирівнюється до відповідних підкатегорій, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 18.01.2017 №15.

У зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань всі посади державної служби «слідчі» були скорочені по всій системі Державного бюро розслідувань, тобто державних службовців підкатегорії «В3» виведено та скорочено в штатному розписі ТУ ДБР у м. Миколаєві на день звільнення позивача.

Враховуючи вищенаведене в ТУ ДБР у м. Миколаєві реально відсутня можливість запропонувати позивачу рівнозначну або нижчу посаду державної служби, оскільки вакантні посади головних та провідних спеціалістів відносяться до вищої підкатегорії посад державної служби, що повністю спростовує твердження позивача, яке міститься у позовній заяві.

Тобто на думку відповідача, доводи позивача є безпідставними та не свідчать про обґрунтованість позову, оскільки беззаперечним є той факт, що оскаржуваний наказ відповідає вимогам статей 83, 87 Закону України «Про державну службу» та прийнятий лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 31.05.2021 року продовжено строк проведення підготовчого провадження до 05.07.2021 року. Відкладено підготовче судове засідання на 05.07.2021 року

Ухвалою суду від 05.07.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.07.2021 року.

Останній розгляд справи відкладено на 28.09.2021 року.

У судових засіданнях позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив адміністративний позов задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судових засіданнях заперечувала проти позовних вимог та просила відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

22.10.2018 року позивача повідомлено про те що, його визначено переможцем на посаду слідчого Першого слідчого відділу (Відділу з розслідувань злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві відповідно до Протоколу Конкурсної комісії № 2 з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади в Державному бюро розслідувань № 46 від 17-18 жовтня 2018 року та Рекомендації Конкурсної комісії № 2.

Наказом № 26-ос від 23.11.2018 року відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», ст. 35 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» призначено позивача на посаду слідчого Першого слідчого відділу (Відділу з розслідувань злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань (далі-ТУ ДБР), розташованого у місті Миколаєві, за результатами конкурсу з 27.11.2018 року, з випробуванням строком шість місяців.

Відповідно до наказу № 29-ос від 28.11.2018 позивача переведено на посаду слідчого Першого слідчого відділу (Відділу з розслідувань злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління ТУ ДБР розташованого у місті м. Миколаєві, з 28.11.2018 року за його згодою, з випробуванням строком шість місяців. Встановлено позивачу посадовий оклад згідно із штатним розписом.

26.10.2020 позивачу вручено попередження «Про наступне вивільнення» №01/12/22035 від 22.10.2020, підписане директором ТУ ДБР у м. Миколаєві Дмитром Титором, у якому вказано, що його буде звільнено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», з виплатою згідно з ч. 4 цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

В тексті вказаного попередження зазначалось наступне: «У зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 року № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» та від 20.10.2020 року № 201 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві», попереджаємо про наступне скорочення посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, яку позивач обіймає з 01 лютого 2021 року» Також вказано, що позивача буде звільнено на підставі п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», з виплатою згідно з ч. 4 ст. 87 цього ж Закону вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат».

Згідно наказу ТУ ДБР у м. Миколаєві «Про попередження працівників» від 28.01.2021 № 7-ос Відділу кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві вказано персонально попередити працівників Слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, посади яких з 01.03.2021 року скорочуються, про наступне вивільнення (додаток 1).

Відповідно до Додатку 1 до наказу ТУ ДБР у м. Миколаєві «Про попередження працівників» від 28.01.2021 № 7-ос позивач 29.01.2021 року попереджений про наступне скорочення посади з 01.03.2021 року, про що свідчить його підпис.

29.01.2021 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення від 29.01.2021 № 01/12.1/1640, у зв`язку із скороченням посади державної служби, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», з яким позивач ознайомився 29.01.2021.

Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві № 18-ос від 24.02.2021 року відповідно до пунктів 2,5 ч. 3 ст. 13, ч.5 ст.14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», ст.83, п.1.ч.1 та ч.4 ст.87, ст.89 Закону України «Про державну службу» звільнено державного службовця 9 (дев`ятого) рангу ОСОБА_1 з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві та припинено його державну службу з 01.03.2021 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку зі скороченням штату державних службовців (пункт 1 наказу).

Як підставу, у наказі зазначено:

наказ Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року № 581 “Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань”;

наказ Державного бюро розслідувань від 25 січня 2021 року № 5 дск «Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на 2021 рік».

Відповідно до довідки про середню заробітну плату, виданої ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві № 51/16-10-36 від 21.04.2021 року, розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 за січень 2021 року складає 54852,00 грн., за лютий 2021 року – 50648,00 грн., всього 105 500,00 грн., середньоденний заробіток 2705,13грн.

Вважаючи протиправним та таким, що підлягає скасуванню наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві від 24 лютого 2021 року № 18-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України “Про Державне бюро розслідувань” від 12.11.2015 №794-VIII (далі - Закон №794), Законом України “Про державну службу” від 10.12.2015 № 889-VІІІ (далі – Закон №889) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Позивача звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві з 01.03.2021 року наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві № 18-ос від 24.02.2021 року.

Як на дату прийняття наказу про звільнення, так і на дату звільнення діяла редакція Закону №794 із внесеними до нього змінами.

Так, згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань” від 03.12.2019 № 305-ІХ, який набрав чинності з 27.12.2019, Державне бюро розслідувань втратило статус центрального органу виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність та набуло статусу державного правоохоронного органу, Директором та заступниками Директора якого є особи рядового і начальницького складу.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Частиною третьою статті 9 Закону №794 визначено, що Державне бюро розслідувань є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження безпосередньо і через територіальні управління.

Територіальні управління Державного бюро розслідувань є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням (ч. 5 ст. 9).

Частиною третьою статті 13 Закону №794 визначено, що Директор територіального управління Державного бюро розслідувань призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону (п. 2 ч. 3).

Так, статтею 12 визначено повноваження Директора Державного бюро розслідувань, відповідно до яких він призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань (п. 9 ч. 1).

Таким чином, з сукупного аналізу положень Закону України “Про Державне бюро розслідувань” суд приходить до висновку, що звільнення здійснено повноважною особою.

Так, повноваження керівника державної служби, які визначено частиною другою статті 17 Закону України “Про державну службу”, кореспондуються з повноваженнями Директора ТУ ДБР, який є вищою керівною посадою відповідного ТУ і повноваження якого, на звільнення з посад працівників відповідного територіального управління визначено безпосередньою нормою спеціального закону.

Відтак, доводи позивача стосовно того, що директор територіального управління на момент звільнення не мав повноважень на здійснення попереджень працівників про наступне вивільнення не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» ( в редакції чинній на час винесення наказу про звільнення позивача та на час його звільнення) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1)скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Ч.3 ст.87 Закону №889 передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Відповідно до ч.5 ст.87 Закону №889 наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.

Враховуючи наведені норми ст. 87 Закону №889 суд критично оцінює твердження позивача про те, що у відповідача була можливість і обов`язок запропонувати позивачу, як державному службовцю, іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Як встановлено судом наказ про звільнення позивача прийнято відповідно до вимог п. 1 (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;) ч.1 та ч.4 ст. 87 Закону України “Про державну службу” (Закон №889).

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" №117-IX від 19.09.2019 змінено зміст п.1 ч.1 ст.87 Закону №889 щодо підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

До внесення відповідних змін наведена норма передбачала припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

З наведеного вбачається, що після внесення змін така умова звільнення, як відсутність можливості пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби або іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі законодавчо не передбачена.

Поряд із цим, частина третя даної статті, до внесення змін визначала, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. В той час, як після внесених змін, відповідні положення у нормі відсутні. Натомість визначено, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Таким чином, застосовані відповідачем приписи частин першої та третьої статті 87 Закону №889 чітко визначають не право державного службовця, якого звільнено на поворотне прийняття на службу за його заявою, а можливість, за рішенням суб`єкта призначення бути призначеним на відповідну посаду. І прийняття такого рішення суб`єктом призначення є дискреційними повноваженнями, а не імперативно визначеним обов`язком.

Відповідні висновки суду, узгоджуються з наданим Національним агентством України з питань державної служби роз`ясненням від 20.02.2020 р. №86 р/з “Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України "Про державну службу")”.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України "Про державну службу" НАДС роз`яснює, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Суд також зауважує на тому, що Закон України "Про державну службу" є спеціальним актом вищої юридичної сили в системі законодавства про державну службу та визначає особливості правового регулювання у даній сфері, а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України. При цьому, положення Кодексу законів про працю України застосовуються лише у випадку не урегульованості або неповної урегульованості трудових правовідносин осіб, які мають статус державного службовця.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII.

Наведені висновки суду щодо застосування п.1 ч.1, ч.3, 5 ст.87 Закону №889 та відсутності обов`язку суб`єкта призначення пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20 та в ухвалі від 08.09.2021 у справі № 580/1605/21.

Також судом встановлено, що відповідно до наказу ДБР від 15.10.2020 №581 “Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань” затверджено, зокрема, структуру територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві штатною чисельністю 116 штатних одиниць та, відповідно, відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції.

На підставі положень статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», наказом ДБР від 20.10.2020 №201дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві», затверджено зокрема, зміни до штатного розпису на 2020 рік №7 ТУ ДБР у м. Миколаєві, які вводилися в дію з 01 лютого 2021 року.

Внаслідок введення в дію вищезазначеного штатного розпису, зі складу структурних підрозділів ТУ ДБР у м. Миколаєві було виведено Слідче управління, до складу якого входили:

Перший слідчий відділ (відділ з розслідування злочинів сфері службової діяльності та корупції) кількістю 18 штатних посад державної служби;

Другий слідчий відділ (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) кількістю 20 штатних посад та сектор криміналістики та експертної роботи кількістю 2 штатні посади (разом по відділу - 22 штатні посади державної служби);

Третій слідчий відділ (відділ з розслідування військових злочинів) кількістю 15 штатних посад державної служби.

Отже, разом по Слідчому управлінню з штатного розпису виведено 55 посад державної служби.

З огляду на викладене, структурний підрозділ ТУ ДБР у м. Миколаєві, у якому проходив службу позивач до звільнення ліквідовано, а як наслідок скорочено усі посади державної служби у відповідному підрозділі.

Одночасно введено Перший слідчий відділ (з дислокацією у м. Миколаєві), кількістю 17 штатних посад; Другий слідчий відділ (з дислокацією у м. Одесі) кількістю 21 штатну посаду; Третій слідчий відділ (з дислокацією у м. Кропивницькому), кількістю 6 штатних посад.

Тобто, введено нові посади (іншої категорії) старшого начальницького складу - слідчий та старший слідчий (з граничним званням капітан ДБР та майор ДБР відповідно).

Наказом Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 № 343 “Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань” (в редакції наказу ДБР від 03.01.2020 №2), затверджено Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу з рахуванням специфічних умов проходження служби (далі - Порядок).

Як вбачається зі змісту пункту 3 Порядку, визначення переліку посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, може відбуватися поетапно за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.

В силу пункту 4 Порядку, служба в Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу передбачає відповідність кваліфікаційним вимогам та особливим критеріям професійної придатності (зокрема щодо стану здоров`я, застосування зброї та спецзасобів, здатності витримувати додаткові фізичні та психічні навантаження, понаднормову роботу тощо), які є відмінними від вимог для служби в Державному бюро розслідувань на посадах державної служби.

Крім того, як зазначено у пункті 5 Порядку, служба на посадах рядового та начальницького складу має специфічні умови служби, що полягають у наступних чинниках:

особливостями конкурсного відбору на службу до громадян України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки, у тому числі з носінням та застосуванням зброї;

необхідністю постійного понаднормового виконання обов`язків, несення служби у вихідні та святкові дні;

виклик на службу за рішенням керівника (начальника) у будь-який час та вибуття у відрядження;

виконання завдань оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування кримінальних правопорушень, які, з урахуванням підслідності Державного бюро розслідувань, безпосередньо пов`язані з ризиком та небезпекою для життя та здоров`я як працівників, так і членів їх сімей;

особливим порядком забезпечення безпеки осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, їх захисту від протиправних посягань, пов`язаних з виконанням ними службових обов`язків, силами та засобами спеціального підрозділу фізичного захисту Державного бюро розслідувань;

особливими вимогами придатності до служби за станом здоров`я та проходженням військово-лікарської комісії при прийнятті на службу, у зв`язку з постійними фізичними та психологічними навантаженнями, а також з періодичною перевіркою фізичної підготовленості та стану здоров`я.

Відповідно до пункту 6 Порядку, зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.

Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України “Про державну службу”) та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

Після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України “Про державну службу” у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс.

Після проведення етапів конкурсного відбору, проведення психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа, співбесіди та визначення переможців, кандидати на посади рядового та начальницького складу проходять військово-лікарську комісію для визначення придатності до служби за станом здоров`я. Кандидати на посади у спеціальний підрозділ Державного бюро розслідувань додатково проходять тестування з фізичної підготовки.

За умови успішного проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки (для визначеної категорії персоналу), стосовно переможців конкурсного відбору видається наказ про призначення на відповідні посади.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що законодавцем передбачено єдиний можливий варіант призначення особи на посаду рядового та начальницького складу - в добровільному порядку за результатами відкритого конкурсу та не передбачено можливість переведення особи, яка займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом.

Стосовно доводів позивача про те, що виключення із Закону України “Про державну службу” норм, які забезпечували дотримання гарантій прав державних службовців при їх звільненні, призводить до дискримінації та звужує зміст та обсяг існуючих прав та свобод, суд зазначає наступне.

Закон України від 19.09.2019 № 117-ІХ, яким внесено зміни до Закону України “Про державну службу” не визнаний неконституційним, зокрема і в частині змін внесених до статті 87 Закону №889.

Таким чином, прийнявши рішення про звільнення позивача, відповідач діяв у межах наданих йому статтею 13 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” повноважень, застосовуючи чинні на момент прийняття рішення норми Закону України “Про державну службу”, що відповідає положенням статті 19 Конституції України, оскільки ґрунтується на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення.

Суд зауважує, що прийняття кадрових рішень, відповідно до чинного законодавства про державну службу, віднесено законодавцем до виключної компетенції суб`єкта призначення (тобто приймається на розсуд суб`єкта призначення).

Щодо доводів позивача про те, що з дати попередження про наступне вивільнення (29.01.2021) до дати наказу про звільнення (24.02.2021) пройшло менше 30 днів, то суд такі відхиляє, адже згідно оскаржуваного наказу позивача звільнено з 01.03.2021, тобто із дотриманням відповідних строків.

Що стосується аргументів про відсутність чіткої підстави звільнення та відмінність підстав зазначених у попередженнях про звільнення, то слід зазначити наступне.

Як вбачається із наказу від 24.02.2021 №18-ос, підставою для звільнення позивача є п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» - скорочення штату державних службовців.

Відповідно, до пункту 1 частина 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу

Суб`єкт призначення при винесені наказу про звільнення особи, може в залежності від фактичних обставин зазначити будь-яку із визначених у пункті першому підстав, але суть прийнятого рішення при цьому не змінюється.

Суб`єктом призначення, як у попереджені, так і в оскаржуваному наказі про звільнення чітко визначено правові підстави, безпосередньо зазначено положення закону на підставі якого скорочено посаду позивача - пункт 1 частина 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

У даному випадку зі змісту оскаржуваного наказу чітко вбачається правова підстава звільнення позивача, а тому доводи позивача, в цій частині є необґрунтованими.

Суд також відхиляє доводи позивача, що пп.3,4 п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» передбачено гарантії продовження здійснення повноважень слідчими у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу, оскільки зазначеними нормами передбачено, що працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження саме до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін.

Згідно частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України”, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 08.10.2021 року.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві (код ЄДРПОУ 42341034, м. Миколаїв, вул. Погранична, буд. 9, м. Миколаїв, 54020)

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна