Рішення № 100218528, 08.10.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2021 р. Справа № 120/11241/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у письмовому провадженні в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

14.09.2021 поштою до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Покоєвича А.О., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (далі – Другий відділ ДВС у м. Вінниці) про скасування постанови державного виконавця Шарапанівського Р.П. від 27.08.2021 про відкриття виконавчого провадження № 66622932 в частині стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 12000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 27.08.2021 державний виконавець Другого відділу ДВС у м. Вінниці Шарапанівський Р.П. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 66622932 з виконання виконавчого листа Вінницького міського суду Вінницької області № 127/22791/15-ц від 25.02.2021 щодо зобов`язання ОСОБА_1 усунути ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно побудованого гаража за рахунок відповідача ОСОБА_1 .

Крім того, цією ж постановою вирішено стягнути з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 12000,00 грн.

02.09.2021 оскаржувана постанова надійшла на адресу позивача.

Позивач вважає постанову про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору неправомірною і такою, що підлягає скасуванню, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.

Позивач зазначає, що обов`язковими умовами для стягнення з боржника виконавчого збору у межах виконавчого провадження є фактичне виконання виконавчого документа та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Тобто за своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення органом ДВС дій з виконання рішення суду, за умови, що такі дії призвели до його виконання. При цьому позивач посилається на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18.

Крім того, позивач звертає увагу на своє тяжке матеріальне становище та незадовільний стан його здоров`я та здоров`я близьких йому людей, що свідчить про неспроможність позивача самостійно виконати рішення суду та знести самочинно збудований гараж за власний рахунок, а також сплатити виконавчий збір.

Ухвалою суду від 20.09.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ч. 3 ст. 161 КАС України. Так, судом встановлено, що при зверненні до суду позивач не сплатив судовий збір в розмірі 908,00 грн. У зв`язку з цим позивачу надано строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.

24.09.2021 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано квитанцію про сплату судового збору у вищезазначеному розмірі.

Ухвалою суду від 29.09.2021 відкрито провадження у даній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 2-денний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку, визначеному статтею 162 КАС України. Крім того, для забезпечення повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин у справі і постановлення законного та обґрунтованого рішення суд дійшов висновку про необхідність витребування з Другого відділу ДВС у м. Вінниці копій матеріалів виконавчого провадження № 66622932.

04.10.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та зазначає, що постановою державного виконавця Шарапанівського Р.П. від 27.08.2021 за заявою стягувача ОСОБА_4 та на підставі виконавчого листа Вінницького міського суду Вінницької області № 127/22791/15-ц від 25.02.2021 було відкрито виконавче провадження № 66622932 про зобов`язання ОСОБА_1 усунути ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно побудованого гаража за рахунок відповідача ОСОБА_1 .

На виконання вимог ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" пунктом 3 резолютивної вказаної постанови вирішено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 12000,00 грн. При цьому відповідач наголошує, що стягнення виконавчого збору, окрім тих випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання, тобто з моментом прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. Відтак державний виконавець зобов`язаний одночасно з відкриттям виконавчого провадження вирішити питання про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, який залежить від того, яке рішення виконується (майнового чи немайнового характеру).

Відповідач вважає свої рішення та дії правомірними, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову.

До відзиву на позов відповідач додав копії матеріалів виконавчого провадження № 66622932, які витребовувались ухвалою суду від 29.09.2021.

Відповідно до ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши доводи сторін, суд при вирішенні спору керується такими мотивами.

Спірні правовідносини передусім регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі – Закон № 1404-VIII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом положень статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі таких виконавчих документів як виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Статтею 27 Закону № 1404-VІІІ надано визначення поняття "виконавчий збір" та унормовано питання щодо його розміру, порядку та підстав стягнення.

Так, згідно з ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір – це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-юридичної особи.

Отже, Закон № 1404-VІІІ у чинній редакції передбачає обов`язкове стягнення з боржника-фізичної особи виконавчого збору в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати за примусове виконання рішення немайнового характеру.

Оскільки в період з 01.01.2021 до 01.12.2021 розмір мінімальної заробітної плати в Україні становив 6000,00 грн, на виконання вимог абз. 2 ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII у постанові державного виконавця від 27.08.2021 про відкриття виконавчого провадження № 66622932 правомірно зазначено про стягнення з позивача, як боржника, виконавчого збору в розмірі 12000,00 грн (6000,00х2).

Водночас суд зазначає, що вказане виконавче провадження стосується виконання рішення, за яким боржника зобов`язано вчинити певні дії.

Тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII, якими унормовано питання стягнення виконавчого збору при виконанні рішень майнового характеру.

За приписами частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також частиною дев`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Отже, аналіз наведених норм дає змогу зробити висновок, що Закон № 1404-VIII визначає такий порядок стягнення виконавчого збору, за яким виконавчий збір стягується з боржника вже на стадії відкриття виконавчого провадження, про що державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження (окрім тих випадків, коли виконавчий збір не стягується з боржника в силу вимог закону).

Правильність вказаного висновку додатково підтверджується вимогами Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі – Інструкція № 512/5).

Зокрема, пунктом 8 розділу III цієї Інструкції у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону № 1404-VІІІ.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Отже, Інструкцією № 512/5 теж регламентовано порядок вирішення питання про стягнення з боржника виконавчого збору, відповідно до якого це питання вирішується державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Суд не може погодитися з доводами позивача про те, що підставою для стягнення з боржника виконавчого збору є лише здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами ДВС. Чинне на дату прийняття оскаржуваної постанови законодавство, що врегульовує порядок здійснення виконавчого провадження, однозначно вказує на те, що стягнення з боржника виконавчого збору є обов`язком державного виконавця, навіть при відкритті виконавчого провадження.

В силу приписів ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII момент стягнення виконавчого збору законодавець безальтернативно пов`язує саме з фактом винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, незалежно від вчинення ним заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Відтак стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

Таким чином, фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору.

Наведене підтверджується й висновками Верховного Суду, який у постанові 26.06.2020 в справі № 360/3324/19 вказав на те, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом № 1404-VІІІ не передбачено.

Як видно з матеріалів справи та визначається позивачем, на дату винесення постанови від 27.08.2021 про відкриття виконавчого провадження № 66622932, позивач (як боржник за виконавчим документом) рішення Вінницького міського суду Вінницької області у справі від 24.02.2016 у справі № 127/22791/15-ц не виконав.

Таким чином, приймаючи одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору, державний виконавець діяв правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства.

Щодо правових висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18, то такі, на думку суду, не можуть бути застосовані при вирішенні цієї справи.

Вищезазначене рішення Верховного Суду стосуються застосування частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

При цьому Велика Палата сформулювала свої висновки на основі аналізу частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII в редакції, що була чинною до внесення змін на підставі Закону України № 2475-VIII від 03 липня 2018 року.

Тобто висновки, зроблені Великою Палатою у справі № 2540/3203/18, поширюються на випадки застосування норм частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII, якими передбачалось стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутої з боржника суми боргу за виконавчим документом.

Отже, наведені висновки Великої Палати Верховного Суду ґрунтуються на застосуванні саме положень частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII, у редакції як до, так і після внесення змін до неї згідно із Законом України № 2475-VIII від 03 липня 2018 року. Окрім того, вони надані у справі, де предметом спору є постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору при виконанні рішення майнового характеру.

Щодо посилання позивача на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21.04.2021 у справі № 120/2291/21-а, яке позивач вважає преюдиційним для розгляду цієї справи, то суд зазначає, що таке рішення скасоване постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021.

Щодо посилання позивача на тяжке матеріальне становище та відсутність коштів для самостійного виконання рішення суду щодо знесення самочинно побудованого гаража, то такі не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення державного виконавця, оскільки закон не пов`язує можливість стягнення виконавчого збору із фінансовим станом боржника чи станом його здоров`я.

Між тим, суд додатково враховує, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/22791/15-ц про зобов`язання ОСОБА_1 за свій рахунок знести самочинно збудований об`єкт будівництва набрало законної сили ще 28.02.2018, а відповідний виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 66622932, виданий ще 25.02.2021.

З наведеного суд робить висновок, що позивач немає реального наміру добровільно виконати остаточне судове рішення.

Натомість обов`язок з належного та своєчасного виконання рішення суду покладається насамперед на боржника. Саме боржник зобов`язаний вжити усіх можливих заходів для виконання судового рішення у той спосіб та порядок, що визначені судовим рішенням.

Згідно із ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній із сторін.

Таким чином, органи ДВС зобов`язані вживати усіх передбачених законом заходів для виконання судових рішень своєчасно та в повному обсязі, що є однією з важливих гарантій дотримання права особи на справедливий суд.

Відтак стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку з ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Враховуючи наведене суд вважає, що оскаржувана постанова від 27.08.2021 про відкриття виконавчого провадження № 66622932 в частині стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 12000,00 грн прийнята відповідачем на підставі, у спосіб та в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до пункту 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову ОСОБА_1 належить відмовити.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, позивач немає права на відшкодування будь-яких понесених у цій справі судових витрат.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

За змістом положень абз. 2 ч. 1 ст. 295 КАС України якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 );

2) представник позивача: адвокат Покоєвич Андрій Олексійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 );

3) відповідач: Другий відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (код ЄДРПОУ 34983238, місцезнаходження: вул. Соборна, 15-А, м. Вінниця, 21050).

Повне судове рішення складено 08.10.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович