Ухвала суду № 100218487, 05.10.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

05 жовтня 2021 р. Справа № 120/3238/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Богоноса М.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Панасюк В.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Дзіся А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням суду від 11.05.2021 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 05 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (із врахуванням раніше виплачених сум) з 05 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.

30.07.2021 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 11.05.2021 у порядку, визначеному статтею 382 КАС України, шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подати звіт про виконання судового рішення.

Заява обґрунтовується тим, що пенсійний орган досі не виплатив позивачу заборгованість за судовим рішенням в сумі 21376,07 грн., а протиправно включив до реєстру судових рішень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».

Тому, з метою контролю за виконанням відповідачем рішення суду від 11.05.2021, позивач просить зобов`язати орган Пенсійного фонду України подати звіт про його виконання.

Ухвалою від 03.08.2021 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі № 120/3238/21-а задоволено. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подати до 26.08.2021 звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі № 120/3238/21-а. Призначено судове засідання з метою розгляду звіту Головного управління на 31.08.2021.

25.08.2021 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов звіт про виконання рішення суду. У звіті відповідач зазначив, що відповідно до покладених зобов`язань у справі № 120/3238/21 Головним управлінням перераховано пенсію та обраховано ОСОБА_1 заборгованість за період з 05.03.2019 по 31.12.2019, розмір якої склав 21376,07 грн., яка буде виплачуватись на умовах окремого порядку.

Також відповідач вказав, що Головне управління не мало та не має реальної фінансової можливості виконати рішення суду, оскільки кошти з Державного бюджету на такі цілі не виділялися. На думку відповідача, дефіцит бюджетних асигнувань на виплату перерахованої пенсії є обставиною, що звільняє боржника від санкцій, що передбачені статтею 382 КАС України.

27.08.2021 на адресу суду надійшла заява позивача, у якій ОСОБА_1 зазначає, що рішення від 11.05.2021 Головним управлінням не виконано.

Також позивач вказав, що при проведенні розрахунку пенсії за період з 05.03.2019 по 31.12.2019 відповідачем протиправно не враховано основний розмір пенсії 86 % від грошового забезпечення, оскільки відповідно до окремої ухвали від 21.04.2021 у справі № 120/8366/20-а визнано протиправними дії Головного управління щодо визначення розміру пенсії - 70 % від суми грошового забезпечення при перерахунку пенсії.

Ухвалою від 31.08.2021 встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області новий строк для подання звіту про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі № 120/3238/21-а та зобов`язано у місячний строк з дня проголошення цієї ухвали подати до Вінницького окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду від 11.05.2021. Призначено судове засідання з метою розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду на 05.10.2021.

01.10.2021 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов звіт про виконання рішення суду. У звіті відповідач зазначив, що відповідно до покладених зобов`язань у справі № 120/3238/21 Головним управлінням перераховано пенсію та обраховано ОСОБА_1 заборгованість за період з 05.03.2019 по 31.12.2019, розмір якої склав 21376,07 грн., яка буде виплачуватись на умовах окремого порядку.

Також відповідач звернув увагу, що Головне управління не мало та не має реальної фінансової можливості виконати рішення суду, оскільки кошти з Державного бюджету на такі цілі не виділялися. На думку відповідача, дефіцит бюджетних асигнувань на виплату перерахованої пенсії є обставиною, що звільняє боржника від санкцій, що передбачені статтею 382 КАС України.

При цьому відповідач зазначив, що листом від 15.09.2021 за № 0200-0801-5/57249 звернувся до Пенсійного фонду України для виділення коштів з метою виплати перерахованої позивачу пенсії.

Листом Пенсійного фонду України від 30.09.2021 за № 2800-030203-9/48735 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомлено, що у бюджеті Пенсійного фонду України на 2021 рік, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 126, на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду було передбачено кошти з державного бюджету в сумі 360 млн. грн.

Враховуючи, що станом на 23.06.2021 на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, що надійшли до боржників у порядку черговості, профінансовано 360,0 млн грн, Пенсійний фонд України листом від 25.06.2021 №2800-04-5/30473 звернувся до Міністерства соціальної політики України з бюджетним запитом про збільшення асигнувань з державного бюджету (бюджетна програма за КПКВК 2506080 “Фінансування виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду”) на цю мету у 2021 році та щодо повторного ініціювання відкриття для Пенсійного фонду України окремої бюджетної програми “Погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду”. У листі пояснено, що виплата коштів, нарахованих на виконання судових рішень, здійснюється з урахуванням п. 20 та п. 29 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України в межах бюджетних призначень.

Відтак, на думку відповідача, Головне управління в межах своїх повноважень вжило усіх заходів для виконання судового рішення в адміністративній справі № 120/3238/21-а.

В судовому засіданні 05.10.2021 позивач підтримав подану заяву та зазначив, що рішення суду від 11.05.2021 Головним управлінням не виконано, а тому просив накласти на керівника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області штраф як санкцію за невиконання судового рішення.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.10.2021 повідомив, що виконати рішення від 11.05.2021 у справі № 120/3238/21-а в частині виплати перерахованої суми пенсії Головне управління не має змоги, оскільки кошти з Державного бюджету не виділялися, що є поважною причиною та обставиною, що виключає застосування штрафу за невиконання судового рішення.

Також просив врахувати листи від 15.09.2021 за № 0200-0801-5/57249 та від 30.09.2021 за № 2800-030203-9/48735 де йшлося про відсутності можливості виконати рішення судів про перерахунок пенсії.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши звіт відповідача та доводи сторін, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.

Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, – коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, – а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, – і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" № 1403-VIII від 2 червня 2016 року примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках – на приватних виконавців.

Поряд з цим суд здійснює контроль за виконанням судового рішення в порядку та на підставах, визначених нормами процесуального права.

Так, частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених ч. 1 ст. 382 КАС України. Тобто зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі № 286/766/17 та в ухвалі від 05.07.2018 у справі № 206/3911/17.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суд своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, а також накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки ухвалою від 31.08.2021 відповідачу надавався новий строк для подання звіту про виконання судового рішення у цій справі, за результатами розгляду такого звіту суд, в силу вимог закону, може або накласти на начальника Головного управління штраф за невиконання судового рішення, або прийняти звіт про виконання судового рішення.

Інших повноважень суду при здійсненні судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах статтею 382 КАС України не передбачено.

На виконання ухвали суду відповідач подав звіт про виконання рішення суду від 11.05.2021, в якому зазначив, що відповідно до покладеного рішенням обов`язку, Головним управлінням проведено перерахунок ОСОБА_1 пенсії, та обчислено суму заборгованості за період з 05.03.2019 по 31.12.2019, розмір якої склав 21376,07 грн.

Відповідач погодився із твердженням позивача, що заборгованість із перерахованої суми пенсії ОСОБА_1 на цей час не виплачена, а причиною невиконання рішення суду у цій частині є відсутність у Державному бюджеті України достатніх коштів на такі цілі.

На підтвердження вказаних тверджень відповідачем надано лист від 15.09.2021 за № 0200-0801-5/57249 "Щодо виділення коштів для виконання судових рішень" з яким Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області звернувся на адресу Пенсійного фонду України з проханням виділити Головному управлінню кошти для виплати ОСОБА_1 заборгованої пенсії на виконання судового рішення у справі № 120/3238/21-а.

Втім, як слідує з листа-відповіді Пенсійного фонду України від 30.09.2021 за № 2800-030203-9/48735, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомлено, що у бюджеті Пенсійного фонду України на 2021 рік, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 126, на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду було передбачено кошти з державного бюджету в сумі 360 млн. грн.

Враховуючи, що станом на 23.06.2021 на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, що надійшли до боржників у порядку черговості, профінансовано 360,0 млн грн, Пенсійний фонд України листом від 25.06.2021 №2800-04-5/30473 звернувся до Міністерства соціальної політики України з бюджетним запитом про збільшення асигнувань з державного бюджету (бюджетна програма за КПКВК 2506080 “Фінансування виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду”) на цю мету у 2021 році та щодо повторного ініціювання відкриття для Пенсійного фонду України окремої бюджетної програми “Погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду”. Таким чином, виплата коштів, нарахованих на виконання судових рішень, здійснюється з урахуванням п. 20 та п. 29 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України в межах бюджетних призначень.

Суд зазначає, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб`єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій.

При цьому визначальним є те, чи існують достатні підстави вважати, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-XII від 9 квітня 1992 року виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі й тими, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру) на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов`язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.

Отже, виплата пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-XII, здійснюються Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області виключно за рахунок коштів передбачених Державним бюджетом України на відповідний рік.

Водночас в силу вимог статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Встановлені судом обставини справи вказують на неможливість самостійного виконання відповідачем рішення суду у цій справі в частині виплати позивачу заборгованості в розмірі 21376,07 грн, що обумовлюється відсутністю у відповідача належного фінансового забезпечення та коштів, необхідних для виплати вказаної заборгованості.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21.11.2018 у справі № 373/436/17, від 15.05.2020 у справі № 812/1813/18, від 21.05.2020 у справі № 310/6910/16-а та від 19.02.2020 у справі № 821/1491/17, невиконання боржником (пенсійним органом) судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу (пенсіонеру) за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Таким чином, оскільки часткове невиконання відповідачем рішення суду у цій справі обумовлюється об`єктивними причинами, а належних доказів, які б свідчили про намір суб`єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення не здобуто, суд доходить висновку про відсутність підстав для накладення на начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області штрафу в порядку, визначеному ст. 382 КАС України.

При цьому суд враховує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Водночас прийняття судом рішення про накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу у даному випадку не вплине на виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, та, відповідно, не відновить його право на отримання присуджених бюджетних коштів.

Також суд застосовує правову позицію Верховного Суду щодо підстав для накладення штрафу на керівника територіального управління Пенсійного фонду, сформовану у подібних правовідносинах в постанові від 23.04.2020 при вирішенні справи № 560/523/16.

Так, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що, переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення, та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду, або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення суду, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

Отже, з урахуванням характеру спірних правовідносин та фактичних обставин справи, беручи до уваги висновки Верховного Суд у справі № 560/523/16, суд не вбачає вищезазначених підстав для накладення на начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області штрафу за невиконання рішення суду у цій справі.

Щодо посилання позивача на те, що при проведенні розрахунку пенсії за період з 05.03.2019 по 31.12.2019 відповідачем протиправно не враховано основний розмір пенсії 86 % від грошового забезпечення, то суд зазначає, що предметом розгляду у справі № 120/3238/21-а було питання про перерахунок та виплату позивачу пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) з 05 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.

При цьому, у судовому рішенні від 11.05.2021 не йдеться про покладення на відповідача обов`язку здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії у розмірі 86 % від грошового забезпечення, адже це питання було предметом розгляду у іншій адміністративній справі за участю позивача, що ним визнається.

Підсумовуючи, суд зазначає, що оскільки правових підстав для накладення штрафу на керівника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області немає, суд не може прийняти іншого рішення, окрім як про прийняття звіту відповідача про виконання судового рішення в цій адміністративній справі.

Керуючись ст. 248, 256, 294, 295, 382 КАС України, суд

УХВАЛИВ

Прийняти поданий Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі № 120/3238/21-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Богоніс Михайло Богданович