Рішення № 100217360, 30.09.2021, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2620/21

Справа №754/186/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

30 вересня 2021 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Клочко І.В.

за участю секретаря судового засідання Оверченко Д.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на стороні позивача: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва", про припинення дії, що порушує право, -

ВСТАНОВИВ:

Представник Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про припинення дії, що порушує право.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15.01.2021 відкрито провадження по справі.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією було прийняте розпорядження № 48 від 30.01.2015 «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», відповідно до якого на баланс зазначеного комунального підприємства був переданий житловий та нежитловий фонд Деснянського району м. Києва, віднесений до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, у тому числі і будинок АДРЕСА_1 . До Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» постійно надходять скарги мешканців будинку АДРЕСА_2 щодо влаштування ОСОБА_1 у квартирі, так званого «хостелу». Зокрема, зі змісту вищевказаних скарг, вбачається, що мешканці так званого «хостелу» порушують спокій мешканців сусідніх квартир, смітять, палять на сходових клітинах, влаштовують сварки, бійки та дебоші. Окрім того, перебування великої кількості сторонніх людей у будинку створює незручності, як для власників квартир у будинку, так і для працівників комунальної системи, мають місце щоденні скарги від мешканців до ЖЕД комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового бонду Деснянського району м. Києва» про порушення санітарних норм під`їздах, збільшення експлуатаційних витрат на будинок (велика кількість сміття) та порушення громадського спокою у вечірні та нічні години. Відповідно до пункту 4.16 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10.12.2010 № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві», районні в місті Києві державні адміністрації, здійснюючи управління об`єктами, зазначеними у пункті 1 цього розпорядження, окрім іншого, забезпечують захист майнових та немайнових прав територіальної громади м. Києва. На підставі вищевказаного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та з метою вирішення чисельних скарг, що постійно надходять до позивача та третьої особи - комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», шляхом вжиття відповідних заходів реагування, позивачем прийняте розпорядження від 28.11.2019 № 691 «Про створення робочої групи з розгляду питань щодо виявлення фактів використання не за призначенням квартир (діяльності так званих «хостелів») в багатоквартирних житлових будинках Деснянського району міста Києва», відповідно до якого створено робочу групу з розгляду питань щодо виявлення фактів нецільового використання квартир в багатоквартирних будинках Деснянського району міста Києва, до складу якої увійшли працівники Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», та якою, з залученням працівників правоохоронних органів, органів фіскальної служби та МНС України, відвідуються квартири, щодо яких надходять скарги про використання їх не за цільовим призначенням. За результатами відвідувань складені відповідні акти, які є доказом нецільового використання мешканцями квартир з метою отримання прибутку. Відповідно до Акту від 18.07.2020, складеному та підписаним членами робочої групи: начальником Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Ю. Рогатюком, головним інженером комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району Києва» - Г. Синельником, заступником начальника відділу житлово-комупального господарства Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації С. Стукотою, за результатом огляду квартири АДРЕСА_2 , встановлено, що зазначена квартира використовується її власником (відповідачем) для тимчасового проживання великої кількості людей, не пов`язаних родинними відносинами, на платній основі. Квартира АДРЕСА_2 , що належить відповідачу на праві приватної власності на підставі відповідного свідоцтва про право власності на житло, розташована на 9 поверсі 9-ти поверхового багатоквартирного житлового будинку, житловою площею 41,6 кв.м, складається з трьох суміжник кімнат та місць загального користування (коридору, кухні, санвузла, ванної кімнати). Обладнавши квартиру за вищезазначеною адресою певною кількості двоярусних ліжок, відповідачі здійснюють господарську діяльність, від якої отримують прибуток, а саме: на платній основі дозволяють проживати у квартирі стороннім особам у загальній кількості близько 16 осіб. Дії відповідача щодо використання належної йому на праві приватної власності квартири для тимчасового проживання великої кількості людей, не пов`язаних родинними відносинами, на платній основі не відповідають вимогам чинного законодавства України. У зв`язку з викладеним позивач просить суд зобов`язати ОСОБА_1 припинити дії щодо використання квартири АДРЕСА_2 не за призначенням, під розташування так званого «хостелу» (для фактичного тимчасового проживання від 1 до 24 осіб, не пов`язаних родинними відносинами, на платній основі).

В судове засідання представник позивача не з?явився про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, причину не явки суду не повідомила.

Відповідач в судове засідання не з`явився повторно, про день розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день розгляду справи повідомлений належним чином.

За даних обставин, заслухавши думку позивача, суд вважав за можливе провести заочний розгляд справи за правилами Глави II Розділу III ЦПК України.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вважає за можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, вислухавши учасників справи, взяв до уваги свідчення свідків, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов висновку про задоволення позовних вимог з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та їм правовідносини.

Розпорядження № 121 виконавчого органу Київської міської ради Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень», доручено районним в місті Києві державним адміністраціям реалізовувати окремі повноваження виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації), надані виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими актами діючого законодавства України.

Пунктом 10 додатку 4 до розпорядження № 121, Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації надано повноваження здійснювати облік житлового фонду та контроль за його використанням.

Пунктом 405 до розпорядження № 1112 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 «Про питання організації управління районами в місті Києві», будинок АДРЕСА_1 був переданий до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.

Рішення Київської міської ради від 09.10.2014 № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва», з метою забезпечення ефективного управління житловим та нежитловим фондом, його належного утримання, створене комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», відповідно до Статуту якого, основним напрямком його діяльності є забезпечення ефективного використання, збереження та утримання в належному стані комунального майна, що закріплене за підприємством на праві господарського відання.

Розпорядженням № 48 Деснянської районної в місті Києві державною адміністрації від 30.01.2015 «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», відповідно до якого на баланс зазначеного комунального підприємства був переданий житловий та нежитловий фонд Деснянського району м. Києва, віднесений до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, у тому числі і будинок АДРЕСА_1 .

Представник позивача обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового зонду Деснянського району м. Києва» постійно надходять скарги мешканців будинку АДРЕСА_1 щодо влаштування, ОСОБА_1 у належній йому на праві приватної власності квартирі, так званого «хостелу».

Право на проживання та користування квартирою АДРЕСА_2 , відповідач набув, зареєструвавши своє місцепроживання у ній, як член сім`ї наймача ОСОБА_2 , якій на підставі ордеру серії Б № 63418, виданого Виконавчим комітетом Київської міськради депутатів трудящих було надано право на зайняття квартири, розташованої на 9 поверсі 9-ти поверхового багатоквартирного житлового будинку, житловою площею 41,6 кв. м.

Розпорядження № 691 Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 28.11.2019 «Про створення робочої групи з розгляду питань щодо виявлення фактів використання не за призначенням квартир (діяльності так званих «хостелів») в багатоквартирних житлових будинках Деснянського району міста Києва», відповідно до якого створено робочу групу з розгляду питань щодо виявлення фактів нецільового використання квартир в багатоквартирних будинках Деснянського району міста Києва, до складу якої увійшли працівники Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», та якою, з залученням працівників правоохоронних органів, органів фіскальної служби та МНС України, відвідуються квартири, щодо яких надходять скарги про використання їх не за цільовим призначенням. За результатами відвідувань складені відповідні акти, які є доказом нецільового використання мешканцями квартир з метою отримання прибутку.

Відповідно до Акту від 18.07.2020, складеному та підписаним членами робочої групи: начальником Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Ю. Рогатюком, головним інженером комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району Києва» - Г. Синельником, заступником начальника відділу житлово-комунального господарства Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації С. Стукотою, за результатом огляду квартири АДРЕСА_2 , встановлено, що зазначена квартира використовується її користувачем ОСОБА_1 для тимчасового проживання великої кількості людей, не пов`язаних родинними відносинами, на платній основі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Законний інтерес є самостійним об`єктом захисту. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) у справі № 1-10/2004 (рішення №18-рп/2004) законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Отже, поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст.16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Згідно з п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право (покладення обов`язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб`єктивного права), відновлення становища, яке існувало до порушення.

Покладення обов`язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб`єктивного права.

Відновлення становища, яке існувало до порушення як спосіб захисту цивільного права та інтересу застосовується у тому разі, якщо покладення обов`язку на особу, яка його порушила, припинити дії не відновлює повністю суб`єктивне право, а цього можна досягти вчиненням інших, передбачених законом, заходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 ЦК України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Стаття 317 ЦК України, регламентує, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 4 ст. 319 ЦК України визначено, що власність зобов`язує.

Положеннями ст. 41 Конституції України та ч. 5 ст. 319 ЦК України визначено, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Разом із тим, згідно із ч. 1, 2 ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник квартири має право використовувати приміщення для власного проживання, проживання членів своєї родини, інших осіб та не має права використовувати його для промислового виробництва.

У відповідності до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, власники квартири зобов`язані використовувати приміщення житлового будинку за призначенням.

Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами з метою особистої наживи, одержання нетрудових доходів та в інших корисливих цілях, а також на шкоду інтересам суспільства.

Відповідно до Державних будівельних норм (ДБН В2.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення», затверджених наказом Держбуду України від 18.05.2005 року № 80) допускається розміщення нежитлових приміщень, які використовуються для здійснення господарської діяльності, у першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків.

Крім того, на верхньому житловому поверсі (у тому числі мансардному) допускається розміщення творчих майстерень художників та архітекторів.

При цьому, ст. 8 ЖК УРСР передбачено, що у виняткових випадках може здійснюватися переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі за рішенням виконавчих органів міських та обласних рад.

Тобто, для здійснення господарської діяльності можуть використовуватися лише нежитлові приміщення.

Переведення жилих приміщень у нежилі може здійснюватися, але лише у виняткових випадках, і лише за рішенням виконавчих органів міських та обласних рад.

Відповідно до п. 3.3 ДБН В.2.2-20:2008 «Будинки і споруди. Готелі» (далі - ДБН В.2.2-20:2008), готель - це один із засобів розміщення, який визначається згідно з вимогами ДСТУ 4527:2006 «Послуги туристичні. Засоби розміщення. Терміни та визначення», тут: будинок або комплекс приміщень для тимчасового розміщення (проживання).

Згідно із п. 6.1.1 ДБН В.2.2-20:2008, наявність житлової та приймально-вестибюльної груп приміщень є обов`язковою. Склад додаткових приміщень, що підвищують комфорт готелю, не нормується і приймається згідно із завданням на проектування або за проектом.

Житлова частина будинків готелів (номерний фонд) повинна бути функціонально і планувальне відокремленою.

У випадку розташування приміщень готелів у складі багатофункціональних будинків, а також у випадках блокування приміщень готелів з іншими підприємствами та установами готелі повинні бути планувальне відокремлені, ізольовані та забезпечені самостійними входами і комунікаціями (вертикальними і горизонтальними).

Відповідно до п. 5.31 ДСТУ 4527:2006, хостел (молодіжний готель) - це готель, у якому номери, розташовані зазвичай за коридорною або блочною системою, і має умови для самостійного готування їжі та санітарно-технічні зручності на поверсі або у блоці; може організовувати харчування у закладі ресторанного господарства.

Отже, терміни «готель» та «хостел» не можна ототожнити з термінами «квартира» та «нежитлове приміщення». Хостел є молодіжним готелем і повинен забезпечуватися самостійним входом і комунікаціями.

Слід зазначити, що п. 2.50 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» містить вичерпний перелік приміщень, які допускається розміщуватись у першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків. Такого приміщення як готель та/або хостел вказаний перелік не містить.

Статтею 152 ЖК УРСР передбачено, що виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.

Крім того, Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, передбачено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири), та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку (пункт 4).

Судом установлено, що дозволу на переобладнання квартири 3 АДРЕСА_2 під хостел відповідач не отримував, та доказів зворотному з боку сторони відповідач суду надано не було.

Отже, суд приходить до висновку про те, що функціонування «хостелу», розташованого у квартирі АДРЕСА_2 є незаконним, оскільки, цивільним законодавством України передбачено, що квартира у багатоквартирному будинку призначена для власного проживання, проживання членів своєї родини, у той час, як у вищезгаданій квартирі розташований «хостел», який спричиняє велику кількість незручностей та проблем для власників квартир у під`їзді.

Також, функціонування так званого «хостелу» у житловому багатоквартирному будинку є незаконним, порушує права інших власників та мешканців квартир у будинку АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене, суд вважає, що обґрунтування позову знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході розгляду справи, стороною відповідача не спростовані, а відтак позов є обґрунтованим, законним та таким, що підлягає задоволенню.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід стягнути із відповідачів на користь позивача, а саме: по 756,66грн з кожного відповідача.

Керуючись Конституцією України, Житловим кодексом УРСР, статтями 13, 16, 317-319, 382, 383 ЦК України, статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 255-268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на стороні позивача: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва", про припинення дії, що порушує право- задовольнити повністю.

Зобов`язати ОСОБА_1 припинити дії щодо використання квартири АДРЕСА_2 не за призначенням, під розташування так званого «хостелу» (для фактичного тимчасового проживання від 1 до 16 осіб, не пов`язаних родинними відносинами, на платній основі).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації судовий збір в розмірі 2 270, грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя