Рішення № 100215327, 27.09.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа №175/664/21

Провадження № 2/201/2135/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2021р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого: судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря – Кірієнко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

09.04.2021р. до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за підсудністю з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшла цивільна справа за позовом АТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Разом з позовною заявою представником позивача - Кіріченком В.М. (діє на підставі довіреності від 01.04.2021р.- а.с.№.22) подано клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. №28).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 14.04.2021р. справу прийнято до розгляду, відповідно до положень ч.5 ст.279 ЦПК України призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. № 61).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач у позовній заяві посилався на те, що 27.04.2007р. між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №DNDVGA00000418, згідно якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 120 000 дол. США на термін до 27.04.2017р., а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, шляхом внесення щомісячних платежів для погашення заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно договору. Оскільки відповідач допустив прострочення виконання зобов`язань, позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та 10.12.2013р. рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області позов банка було задоволено. Втім, ухвалення рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. Оскільки, на сьогоднішній день відповідач має прострочену заборгованість по кредиту у розмірі 59 104,65 дол. США, позивач на підставі ч.2 ст.625 ЦК України просив стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми за період з 02.02.2018р. по 02.02.2021р. у розмірі 5 324, 27 дол. США, а також понесені ним судові витрати.

13.05.2021р. до суду надійшов письмовий відзив ОСОБА_1 на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову та посилався на те, що нарахування боргу 3% річних позивач здійснює на суму 59 104,62 дол. США, разом з тим рішенням Павлоградського міськрайнного суду Дніпропетровської області від 10.12.2013р. встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено в рахунок погашення заборгованості у розмірі 58 120,16 дол. США. Зазначив, що з рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки він погодився, не створював банку перешкоди в реалізації предмета іпотеки, проте банк з невідомих підстав рішення не виконав, а тому вважає, що застосування до нього відповідальності передбаченої ст.625 ЦК України, буде помилковим, адже в його діях відсутній склад цивільного правопорушення. Також відповідач просив застосувати до вимог позивача строки позовної давності, оскільки нарахування 3% річних банк здійснює за період з 02.02.2018р. по 02.02.2021р. разом з тим позовна заява датована 10.02.2021р. і дата подання позову до суду йому невідома (а.с. №59).

24.06.2021р. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача - Меркулова В.В. (діє на підставі довіреності від 30.07.2020р. - а.с. №93) в спростування доводів викладених у відзиві посилалася на те що, ухвалення рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. За договором рахується прострочена заборгованість – 59 104,65 дол. США та відповідачем не надано доказів належного виконання кредитного договору. Станом на сьогоднішній день предмет іпотеки не реалізовано, але банком вживаються всі заходи спрямовані на проведення реалізації. Стосовно збільшення заборгованості за кредитом після 05.03.2013р. пояснила, що згідно п. 2.1.3 кредитного договору позичальник звертається до банку про надання йому кредиту на оплату страхових платежів відповідно до договорів страхування, укладених відповідно до п.2.2.7 даного договору, і доручає банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно договорів страхування. Зазначене доручення позичальника не підлягає виконанню банком тільки у випадку пред`явлення позичальником банку документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел до дат їхньої сплати, передбачених договором страхування. На підтвердження розміру простроченої заборгованість за кредитом позивачем надано виписки по рахункам. Щодо строків позовної давності представник зазначила, що відповідно до п. 5.1 кредитного договору, вказаний договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Оскільки позичальник свої зобов`язання за договором не виконав, такий договір не може вважатись виконаним. Кредитний договір чинний та продовжує свою дію, обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду (а.с.71-73).

В судове засідання 27.09.2021р. представник позивача не з`явився, про дату та час розгляду справи позивач повідомлявся належним чином. 24.09.2021р. на електрону адресу суд надійшла заява представника позивача - Проворотова О.С. (діє на підставі довіреності від 03.08.2021р. - а.с. №97), в якій представник зазначив, що позов підтримує в повному обсязі, всі необхідні докази надано до суду, просив справу розглядати без участі представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечував (а.с. №96).

В судове засідання 27.09.2021р. відповідач не з`явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений шляхом направлення sms-повідомлення, яке доставлено вчасно (а.с. №100), а також шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова Влада України» (а.с. №101), про причини неявки суд не сповістив.

За таких обставин, враховуючи належне повідомлення сторін про день та час розгляду справи, надані сторонами заяви по суті справи (письмовий відзив, відповідь на відзив), в яких сторонами викладені позиції щодо предмету позову, суд вважає за можливе провести розгляд справи відповідно до вимог ст.223, ч.2 ст. 247 ЦПК України за відсутністю сторін та без фіксації судового процесу технічними засобами.

Суд, вивчивши матеріали справи, надавши оцінку змісту заперечень відповідача проти позовних вимог, оцінивши докази у їх сукупності за принципами ст.89 ЦПК України та у сукупності з нормами чинного законодавства, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1. ст.13 ЦПК України).

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

27.04.2007р. між ЗАТ КБ “ПриватБанк” (правонаступником якого є АТ КБ “ПриватБанк”) та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №DNDVGA00000418 про надання кредиту у вигляді неповновлюваної кредитної лінії. Відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті у розмірі 120 000 дол. США з кінцевим терміном повернення до 27.04.2017р. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% річних (а.с. № 16-18).

Згідно умов договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

Згідно п.2.1.3 договору позичальник звертається до банку про надання йому кредиту на оплату страхових платежів відповідно до договорів страхування, укладених відповідно до п.2.2.7 даного Договору, і доручає банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно Договорів страхування. Зазначене доручення позичальника не підлягає виконанню банком тільки у випадку пред`явлення позичальником Банку документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел до дат їхньої сплати, передбачених договором страхування.

Як зазначає позивач, відповідач допустив прострочення виконання зобов`язань, а тому банк в 2013 році звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.12.2013р. у справі 185/12507/13-ц позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки було задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNDVGA00000418 від 27.04.2007р., яка утворилася станом на 05.03.2013р. у розмірі 65 284,59 дол. США, яка складається з наступного: 58 120,16 дол. США - заборгованість за кредитом; 4 781,55 дол. США - заборгованість по процентам, 1 920 дол.США - заборгованість по комісії, 462,88 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань, звернуто стягнення на нежитлове приміщення площею 190,90 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. №4-5).

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно до ч.1 ст.76, ч.2 ст.77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Звертаючись в 2013 році з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, кредитодавець реалізував своє право на пред`явлення вимоги в порядку ч.2 ст.1050 ЦК України і такими діями на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а тому втратив право здійснювати нарахування відсотків за користування кредитом за ставкою визначеною в договорі і у даному випадку права і інтереси кредитора у правовідносинах забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), яку суд враховує відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України)

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04.06.2019р. у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі № 373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, відповідно до якого як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене частиною 2 статті 625 ЦК України нарахування трьох відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні трьох відсотків річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Таким чином, цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті та нарахування трьох відсотків річних, визначених ст.625 ЦК України, які входять до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.

Як зазначає позивач в позовній заяві, розмір 3% річних за порушення виконання грошового зобов`язання у розмірі 5 324,27 дол. США, позивач розрахував за період з 02.02.2018р. по 02.02.2021р. (тобто за три роки), виходячи з розміру простроченої заборгованості по кредиту 59 104,65 дол.США.

Разом з позовною заявою позивачем надано розрахунок 3% річних (а.с. №6).

У відповіді на відзив представник позивача зазначила, що на підтвердження розміру заборгованість за кредитом - 59 104,65 дол .США позивачем надано виписки по рахункам.

Суду надано виписку по кредитному рахунку № НОМЕР_1 за період з 27.04.2007р. по 14.06.2021р., згідно якої розмір простроченої заборгованості по кредиту становив 59 104,65 дол.США, належних доказів на спростування розміру заборгованості, повного або часткового погашення боргу, відповідачем суду не надано.

Виписка з банківського рахунку - це документ, що видається фінансовою установою, в якому містяться відомості про рух грошових коштів та має статус первинного документу, який містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача, операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції). Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом МЮУ від 12.04.2012р. № 578/5.

У відзиві на позовну заяву відповідачем було заявлено про застосування до вимог банка строків позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За правилами ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Судом встановлено, що з позовом до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області позивач звернувся 14.02.2021р. (а.с. №29), отже за наявності непогашеної простроченої заборгованості по кредитному договору, відповідно до положень ч.2 ст.625 ЦК України, стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають грошові кошти у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов`язання 59 104,65 дол.США - за період, який обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, а саме з 14.02.2018р. по 14.02.2021р. (1097 днів прострочення) у розмірі 5 329,13 дол.США з розрахунку: 3% ? 1097 / 365 ? 59 104,62 дол.США = 5 329,13 дол.США (період - з 02.02.2018р. по 02.02.2021р. та суму у розмірі 5 324, 27 дол. США банком по тексту позову зазначено помилково).

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст.141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн. (а.с. №1).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 256, 526, 629, 625, 1054 ЦК України, постановами Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі № 373/2054/16-ц, від 04.07.2018р. у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019р. у справі № 916/190/18, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, ч.2,3 ст. 274, ч.5 ст. 279 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості — задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” грошові кошти у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 14.02.2018р. по 14.02.2021р. у розмірі 5 329,13 дол.США (п`ять тисяч триста двадцять дев`ять дол.США 13 центів США)

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: Ткаченко Н.В.