Рішення № 100209221, 08.10.2021, Селидівський міський суд Донецької області

Справа №242/2463/21

Провадження №2/242/873/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2021 року м. Селидове

Селидівський міський суд Донецької області в складі: головуючого-судді Черкова В.Г., секретаря судового засідання Кідрон О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Селидове в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Селидівської міської ради про визнання права на спадок за законом, -

встановив:

Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача.

Позивач звернулася в суд з позовною заявою, в якій просить визнати за нею право власності на спадкове майно, а саме: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить спадкодавцю ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що рішенням виконавчого комітету Селидівської ради депутатів трудящих від 1967 р. її дідові - ОСОБА_2 було відведено під індивідуальне будівництво земельну ділянку площею 600 кв.м. і надано дозвіл на будівництво житлового будинку на праві приватної власності за адресою: АДРЕСА_1 . У 1970 р. на вказаній земельній ділянці було побудовано житловий будинок. Правовстановлюючі документи на будинок не оформлювались, земельна ділянка знаходиться у комунальній власності. Надати копію рішення про дозвіл на будівництво не представляється можливим, оскільки документи на даний період передані до державного архіву Донецької області на тимчасово окупованій території. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Вона є єдиною спадкоємицєю померлого. Постановою у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок - було відмовлено у зв`язку з тим, що у спадкоємиці за законом відсутній документ, що посвідчує право на спадкове майно, не можливо визначити склад спадкового майна та його належність спадкодавцю.

Заяви та клопотання сторін.

Позивач ОСОБА_1 надала заяву, в якій просить розглянути справу в його відсутності.

Відповідач - Селидівська міська рада - надав заяву, в якій просить розглянути дану справу за відсутності представника та ухвалити рішення на розсуд суду.

Процесуальні дії у справі.

14.05.2021 р. відкрито провадження по справі, призначено підготовче засідання та витребувані докази.

Ухвалою від 25.08.2021 р. закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті залишилося спадкове майно. Позивач є єдиною спадкоємицею померлого, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 на земельну ділянку. Постановою від 25.03.2021 р. у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено, оскільки правовстановлюючі документи на будинок не оформлювались, а тому неможливо перевірити склад спадкового майна.

Згідно Довідки Селидівського БТІ від 05.05.2021 р., згідно інвентаризаційної справи житловий будинок з усіма надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , числиться за ОСОБА_2 , правовстановлюючі документи не оформлювались.

Згідно повідомлення від 20.04.2021 р., 28.04.2021 р., надати архівну копію рішення Селидівської міської ради депутатів трудящих від 1966-1967 р.р. про дозвіл будівництва житлового будинку та виділення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 не уявляється можливим, оскільки документи передані на зберігання до державного архіву Донецької області, залишились на тимчасово окупованій території України.

Згідно технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , будинок належить ОСОБА_2 .

Земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться у комунальній власності Селидівської міської територіальної громади.

Суду надано копію спадкової справи, заведеної на підставі заяви ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що при зверненні до нотаріуса, позивачу фактично було відмовлено у вчинені нотаріальних дій. На теперішній час надати архівну копію рішення Селидівської міської ради депутатів трудящих від 1966-1967 р.р. про дозвіл будівництва житлового будинку та виділення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 не є можливим, так як документи передані на зберігання до державного архіву Донецької області, залишились на тимчасово окупованій території України.

Тобто, зазначена Постанова фактично є відмовою в оформленні права позивача на спадщину.

За таких обставин звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно є ефективним та законним способом захисту прав позивача.

Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові № 742/740/17 від 23 вересня 2020 року, в якій зазначено наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин і введення будинку в експлуатацію питання набуття права власності регулювалося Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт побудови його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Виникнення права власності на житловий будинок чинним на момент його побудови законодавством не пов`язувалося з проведенням його реєстрації.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 1 Конституції Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд враховує ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згідно з якою практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права.

Так, право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Конвенція в ст. 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, ЄСПЛ тлумачить поняття «майно» (possessions) набагато ширше й у контексті ст. 1 Першого протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно» (existing possessions).

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Відповідно до положень ст..1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст..1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст..1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право власності на спадок видається за письмовою заявою спадкоємцями, які прийняли спадок в порядку встановленим цивільним законодавством; у разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадок особа може звернутись в суд за правилами позовного провадження.

Таким чином, суд повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані докази, прийшов до висновку, що, оскільки через відсутність документу про реєстрацію права власності на будинок позивач позбавлена можливості оформити свої спадкові права в іншому порядку, аніж в судовому, то позовні вимоги обгрутновані та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Селидівської міської ради про визнання права власності на спадок за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, а саме: житловий будинок, позначений на технічному плані літерою А-1 загальною площею 64,1 кв.м., житловою площею 31,3 кв.м., надвірні будівлі та споруди: а-1 тамбур, а'-1 віранда, Б-1 літня кухня, п-1 погріб, М-1 сарай, К-1 сарай, Н-1 сарай, У-1 убиральня, N' огорожа, N'' ворота, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить спадкодавцю ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Донецького апеляційного суду з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України через суд першої інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Селидівська міська рада, ЄДРПОУ 04052962, місцезнаходження: Донецька область, м.Селидове, вул..К.маркса, 8.

Суддя В.Г.Черков