Ухвала суду № 100207676, 07.10.2021, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/6082/20

Провадження №2/369/2134/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2021 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Дубас Т.В.

при секретарі судових засідань Мазурик Д.С., Варваровій М.П.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Каранди М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Софіябудсервіс», третя особа приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські електромережі» про визнання права та усунення перешкод в користуванні,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Просив суд визнати за ним право користування спільним сумісним майном – технічними приміщеннями будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме шахтами та каналами, в яких прокладені електричні кабелі; усунити перешкоди в користуванні спільним сумісним майном шляхом зобовязання ТОВ «Софіябудсервіс» надати доступ до технічних приміщень будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме шахтами та каналами, в яких прокладені електричні кабелі, з метою проведення робіт з підключення нежитлового приміщення №90 літера А, належного ОСОБА_1 до електричних мереж за схемою нестандартного приєднання згідно з технічними умовами №ЦН1-238-20 від 31 січня 2020 року.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 травня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

В судове засідання 05.10.2021 учасники справи не з`явилися.

Представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи у відсутності позивача та представника. Позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити позов.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній докази, приходить до висновку, що провадження підлягає до закриття, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами частин першої та другої статті 19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне, між собою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (ст. 20 ЦПК України).

Пунктом 3 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладений 22 липня 2019 року між між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ).

22 липня 2019 року між ТОВ «Софіябудсервіс» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території.

Також саме як ФОП ОСОБА_1 був укладений 31 січня 2020 року з ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» договір про нестандартне приєднання до електричних мереж систем розподілу з проектування лінійної частини приєднання замовником №ЦН1-238-20/127269.

Тобто договір укладений позивачем саме в рамках підприємницької діяльності. Дана обставина також підтверджується і Технічними умовами нестандартного приєднання до електричних установок (розрахунок навантаження).

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові №2-7615/10 від 14 березня 2018 року визначила співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи – підприємця та їх правового статусу.

Так, відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).

Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки – підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа – підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Позивач, який є ФОП, просив суд фактично вирішити спір, який виник при виконанні правочину, пов`язаний з його підприємницькою діяльністю, підключення приміщення до електричної мережі та подальше використання придбаного нежитлового приміщення у своїй господарській діяльності. У цьому випадку предметом позовних вимог є спір щодо виконання правочину у сфері господарської діяльності.

Відповідно до вимог статті 19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Разом з тим Господарський процесуальний кодекс України передбачає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження по справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи подані сторонами докази та надані пояснення суд приходить до висновку, що між сторонами позовного провадження існують правовідносин, які притаманні господарській діяльності, господарським правовідносинам, та підлягають розгляду у порядку господарського судочинства. Тому провадження по справі підлягає закриттю.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 200, 206, 263-265, 268, 447-453 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Софіябудсервіс», третя особа приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські електромережі» про визнання права та усунення перешкод в користуванні – закрити.

Ухвала суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Дубас