Рішення № 100207652, 06.10.2021, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/3962/21

Провадження № 2/367/4424/2021

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2021 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Мерзлому Л.В.,

при секретарі судових засідань Кузнєцовій П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП "Санаторій Україна "Укрпрофоздоровниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ДП "Санаторій Україна "Укрпрофоздоровниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначено, що з 12.12.2014 року по 10.12.2020 позивач ОСОБА_1 працювала в ДП «Санаторій «Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» на посаді начальника відділу маркетингу та реалізації путівок.10.12.2020 року позивач була звільнена з ДП «Санаторій «Україна» ПрАТ "Укрпрофоздоровниця» за власним бажанням відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України.За період роботи на вказаному підприємстві заробітна плата відповідачем виплачувалась не регулярно, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.Відповідно до довідки № 27 від 10.12.2020 року заборгованість відповідача по заробітній платі на день звільнення склала 48311,64 гривен. Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки, відповідно до вимог ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів. Позивач мала право на отримання невиплаченої їй заробітної плати у день свого звільнення. З вини відповідача - ДП «Санаторій «Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» вона не отримала свою заробітну плату у розмірі 48311,64 грн. Крім того, вказує про те, що позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 11.12.2020 року. При розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач керується наступним. Відповідно до ч. 1ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Формула для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передбачена у п.п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, і є наступною: розмір середньоденної заробітної плати помножений на кількість робочих днів затримки розрахунку. Середньоденна заробітна плата визначається так: сума зарплати за 2 місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата, поділена на кількість відпрацьованих робочих днів за 2 місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата. Абз. 1 п. 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 відповідно до довідки № 25 від 10.12.2020 становить: 694,96 гривен. Отже, період прострочення розпочався наступного після звільнення дня, тобто 11.12.2020 року та включно по 01.06.2021 року (звернення з заявою до суду) становить 115 робочих днів, з яких: у грудні 2020 року 14 днів; у січні 2021 року 19 днів; у лютому 2021 року 20 днів; у березні 2021 року 22 дні; у квітні 2021 року 22 дня; до 31 травня 2021 року 18 днів. Таким чином, сума середнього заробітку позивача за затримку розрахунку при звільненні становить 79920,40 гривен, з розрахунку 694,96 гривен (середньоденна заробітна платня) х 115 і робочих днів. В день звільнення позивача 10.12.2020 року, відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України. Згідно довідки № 28 від 10.12.2020 у зв`язку із звільненням позивача було нараховано до виплати - 17953,04 гривень - компенсація за 38 днів невикористаної відпустки. За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню в судовому порядку 17953,04 гривен. Вказує також, що внаслідок несвоєчасного розрахунку при звільнені з позивачем ДП «Санаторій «Україна» ПрАт «Укрпрофоздоровниця» ОСОБА_1 було заподіяно моральну шкоду такими діями, які вимагали від останньої додаткових зусиль для організації свого життя, а саме пошуку нової роботи та можливості прогодувати свою сім`ю. Щодо розміру відшкодування моральної шкоди, позивач просить врахувати строк затримки розрахунку при звільненні, розмір заборгованості підприємства перед нею, глибину фізичних та моральних страждань позивача, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ДП «Санаторій «Україна» ПрАТ «Укпрофоздоровниця» у вигляді одноразового відшкодування в сумі 30 000,00 гривен.

Просить суд стягнути з Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» приватного акціонерного товариствалікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі - 48311,64 гривен, компенсацію за 38 днів невикористаної відпустки - 17953,04 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.12. 2020 року по 01.06.2021 рік у розмірі 79862,90 гривень, моральну шкоду у розмірі 30 000,00 гривень, а також стягнути судові витрати в розмірі сплати судового збору 1278,17 гривень.

Позивач в судове засідання не з`явилась, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги просить задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв та клопотань до суду не направив.? ?

Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 12.12.2014 року по 10.12.2020 року ОСОБА_1 працювала в ДП «Санаторій «Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» на посаді начальника відділу маркетингу та реалізації путівок, що стверджується копією трудової книжки, серія НОМЕР_1 .

10.12. 2020 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України, що стверднуться копією наказу № 40/к від 10.12.2020.

Згідно ч.1 ст.21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Частиною 5 вказаної статті встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

За приписами ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Частиною 6 статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

У ст. 30 вказаного Закону міститься аналогічна норма, доповнена зобов`язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що в день звільнення ОСОБА_1 власником підприємства не було виплачено всіх сум, що належать їй до виплати.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені в день звільнення працівника.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

В спорах, що виникають з трудових правовідносин про порушення трудових прав, діє презумпція вини роботодавця.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа "Суханов та Ільченко проти України" заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини", заява N9 42527/98 тощо) "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи "право вимоги" відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання"/ "правомірне очікування" (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України "Про оплату праці", а позивач знаходилася з ДП "Санаторій Україна" ПАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" в трудових відносинах, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, але не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки, виданої ДП "Санаторій Україна "Укрпрофоздоровниця" заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі на день звільнення склала 48311,64 гривень.

Згідно довідки, виданої ДП "Санаторій Україна "Укрпрофоздоровниця" у зв`язку із звільненням позивача було нараховано до виплати - 17953,04 гривень компенсації за 38 днів невикористаної відпустки.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Судом встановлено, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та з моменту звільнення до моменту звернення до суду з позовом пройшло 115 робочих днів, а тому, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки, який на момент звернення до суду складає 79862,90 грн. згідно розрахунку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р.

З огляду на вище зазначені норми чинного законодавства, який регулює даний вид правовідносин, що виник між сторонами, і не виконання відповідачем обов`язку щодо своєчасної виплати заробітної плати, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час невиплати заробітної плати є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Крім того, відповідно до положень п. 5 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995р., відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з послідуючими змінами: «... у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується».

Згідно п. 9 даної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з врахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Враховуючи вищезазначене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди не підтверджені висновками медичних установ, в тому числі висновків соціально-психологічних досліджень, суд відмовляє позивачу у задоволені вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до п. 3 ч.2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на викладене фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Керуючись ст. ст. 97, 110, 115-117? ? КЗпП України, ст. ст. 12, 81, 89, 133, 137, 141, 229, 258, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ДП "Санаторій Україна "Укрпрофоздоровниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» приватного акціонерного товариствалікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (ЄДРПОУ 02649621, місцезнаходження: 08296, смт. Ворзель, Київська область, вул. Стражеска (Карла Лібкнехта), буд. 26, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі в розмірі - 48311,64 гривень; компенсацію за 38 днів невикористаної відпустки - 17953,04 гривень; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.12.2020 року по 01.06. 2021 рік у розмірі 79862,90 гривень.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» приватного акціонерного товариствалікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (ЄДРПОУ 02649621, місцезнаходження: 08296, смт. Ворзель, Київська область, вул. Стражеска (Карла Лібкнехта), буд. 26, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), сплачений судовий збір в розмірі 1278,20 гривень.

В іншій частині заявлених вимог - відмовити.

Копію заочного рішення суду направити сторонам для відома.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 30 днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Л.В.Мерзлий