Рішення № 100203285, 28.09.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 200/12874/16-ц

№ 2/183/109/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2021 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судового засідання Устименко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, треті особи - Управління - служба у справах дітей Шевченківської районної у м.Дніпрі ради, служба у справах дітей Новомосковської районної державної адміністрації, служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, третя особа на боці відповідача - ОСОБА_5 ,

за участю:

відповідача ОСОБА_2 ,

третьої особи на боці відповідача - ОСОБА_5 ,-

в с т а н о в и в:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Бабушкніського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , визначивши третьою особою службу у справах дітей Шевченківської районної у місті Дніпропетровську ради, в якому просила визначити з нею місце проживання неповнолітній дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування свого позову позивач зазначає, що 30 жовтня 2004 року між сторонами був зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народилася донька ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_4 .

Шлюб між сторонами виявився невдалим, позивач наполягає, що її чоловік страждає тяжким психічним захворюванням, внаслідок чого у нього часто бувають різкі перепади настрою, він постійно перебуває в агресивному стані, що змусило позивача переїхати до своїх батьків в м.Дінпро. Відповідач постійно ображав свою дружину та її батьків нецензурною лайкою, не соромився це робити в присутності дітей, ніколи не займався їх вихованням та утриманням, принижував її, як матір. Позивач неодноразово зверталася до правоохоронних органів через погрози зі сторони чоловіка.

Крім того, позивач звернула увагу на стан здоров`я меншої дитини - ОСОБА_4 , який має розлад мовлення, потребує спеціального навчання у логопедичних закладах.

На момент звернення позивача до суду вона проживала у чотирикімнатній квартирі своїх батьків, де у неї та ОСОБА_5 у власності є частка цієї квартири. Квартира облаштована для проживання в ній дітей, поруч знаходиться школа, графік роботи позивача на той час дозволяв їй відводити та забирати дітей з дитячого садочку та школи.

Позивач у позові наполягала на тому, що самостійно має можливість гідно та достойно виховувати своїх дітей, за допомогою своїх батьків зможе їх утримувати.

При цьому позивач у позові характеризує себе, як люблячу матір, яка не має шкідливих звичок, і, навпаки, зазначає, що перебування дітей в сім`ї відповідача може негативно вплинути на їх здоров`я, розвиток. Батько дітей не створив нормальних умов для проживання дітей у їх спільному помешканні, сам веде спосіб життя, який не забезпечить гідне виховання дітей, оскільки у нього відсутні моральні якості психічно здорової людини, відсутні педагогічні вміння, він не розуміє потреби власних дітей, зловживає спиртними напоями.

При зверненні позивача до суду діти проживали з нею та висловлювали своє бажання залишитися у помешканні в м.Дніпро.

У заяві про уточнення позовних вимог від 02.07.2019 року позивач посилається на те, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2017 року їх шлюб розірвано, вирішене питання про стягнення аліментів на дітей.

Також позивач зазначає, що протягом подружнього життя вона разом з відповідачем та дітьми деякий час проживали у квартирі в м.Дніпро, в період шлюбу придбали житловий будинок за АДРЕСА_1 .

В означеному будинку вони проживали певний час, однак відповідач вигнав її з будинку, і почав жити в будинку, залишивши у себе дітей. Всі її намагання спілкування з дітьми блокувалися відповідачем, внаслідок чого позивач позбавлена можливості безпосередньої участі у вихованні своїх дітей, тому вона зверталася до правоохоронних органів за захистом своїх порушених прав.

У позові про уточнення позовних вимог позивач особливу увагу звернула на стан здоров`я дітей.

Так, їх син ОСОБА_4 має певні вади в розвитку мовлення, внаслідок чого потребує навчання у спеціалізованих закладах, які існують в м.Дніпро, а в с.Спаське Новомосковського району такі заклади відсутні. Радомир постійно потребує корекції мовлення, реабілітаційні зайняття потрібні на систематичній та фаховій основі.

Позивач занепокоєна станом здоров`я своєї доньки ОСОБА_5 , яка, перебуваючи у стані формування жіночого організму, потребує уваги матері, а не батька, який дозволяв собі неадекватну статеву поведінку по відношенню до своєї дружини. Позивач занепокоєна станом здоров`я дочки, остання потребує постійного відвідування лікарів: психіатра та гінеколога.

Протягом розгляду справи змінився фінансовий стан позивача, вона веде активну громадську діяльність, вважає, що визначення місця проживання дітей з матір`ю у м.Дніпро, за адресою: АДРЕСА_2 , - відповідатиме інтересам дітей, які матимуть можливість фізично та духовно розвиватися.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2016 року головуючою суддею визначено суддю Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Женеску Е.В. (т.1, а.с. 18).

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 липня 2016 року відкрите загальне позовне провадження у справі (т.1, а.с. 20).

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2018 року справу передано за підсудністю до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області (т.1, а.с. 110-112).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2018 року головуючою суддею визначено суддю Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Майну Г.Є. (т.1, а.с. 114).

В зв`язку з закінченням повноважень судді Майної Г.Є., протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2018 року головуючою суддею визначено суддю Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Сороку О.В. (т.1, а.с. 129).

Ухвалою суду від 08 квітня 2019 року визнано необґрунтованою заяву відповідача про відвід судді Сороки О.В. (т.1, а.с. 157-159).

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2019 року відмовлено відповідачеві у задоволенні заяви про відвід судді Сороки О.В. (т.1, а.с. 165-166).

Ухвалою суду від 05.09.2019 року до участі у розгляду справи було залучено орган опіки та піклування виконавчого комітету Спаської сільської ради (т.1, а.с. 212-213).

Ухвалою суду від 26.02.2020 року в якості належної третьої особи залучено службу у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області (т.2 а.с. 5-6).

Ухвалою суду від 26 .02.2020 року відмолено відповідачеві у зупиненні провадження по справі (т.2, а.с. 9-10).

Ухвалою суду від 18.09.2020 року відмовлено відповідачеві у задоволенні клопотання про об`єднання справ в одне провадження (т.2, а.с.52-53).

Ухвалою суду від 11.06.2021 року в якості третьої особи було залучено ОСОБА_5 (т.2, а.с. 106-107).

Ухвалою суду від 11.06.202 року визнано необґрунтованим відвід судді Сороки О.В., заявлений третьою особою ОСОБА_5 (т.2, а.с. 110-111).

Ухвалою суду від 15.06.2021 року відмовлено ОСОБА_5 у задоволенні заяви про відвід судді Сороки О.В. (т.2, а.с. 113-114).

Ухвалою суду від 02.08.2021 року призначено розгляд справи по суті (т.2, а.с. 123-124).

Позивач звернулася до суду з заявою про розгляд справи у її відсутність, позов підтримала (т.2, а.с.16).

Представник позивача - адвокат Барабаш Г.В. звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у його відсутність, в зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 суттєвих умов договору про надання юридичної допомоги.

Повноважні органи опіки та піклування звернулися до суду з клопотанням про розгляд справи у відсутність їх представників (т.1, а.с. 137, 151, т.2, а.с. 62).

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, надав пояснення про те, що після реєстрації шлюбу він разом з дружиною ОСОБА_1 дійсно проживали в АДРЕСА_2 . У сім`ї позивача склалися такі відносини зі своїми батьками, при яких вони жодного дня не можуть прожити без конфлікту, сварок тощо. Саме тому, маючи вже двох дітей, народжених у шлюбі, ними було прийняте рішення про придбання власного житла. Саме за ініціативою ОСОБА_1 їх місцем проживання було обрано с.Спаське, яке знаходиться на відстані від її батьків, з якими вони не могли більше разом проживати, не дивлячись на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 мають частку у власності в означеній квартирі. Між тим, спільне проживання в будинку за АДРЕСА_1 було не триваючим. ОСОБА_1 звикла постійно конфліктувати, внаслідок чого у липні 2015 року ОСОБА_1 зібрала всі свої речі та майно, придбане у шлюбі, та виїхала до своїх батьків у м.Дніпро. Спочатку діти проживали разом з матір`ю, він теж переїхав проживати до своєї матері на АДРЕСА_4 , що визначена у позові, як адреса його місця проживання. Деякий час він мав можливість постійного спілкування з дітьми, мав можливість цікавитися навчанням дочки ОСОБА_5 у школі. Між тим, вже через деякий час дочка сама почала просити його частіше її забирати до себе, оскільки матір з нею почала конфліктувати, принижувати її, ображати, тощо. Ще через деякий час в навчальному закладі, де навчалася ОСОБА_5 , вчителі порекомендували йому забрати дочку від матері, оскільки її виховання негативно впливає на психіку дитини. Деякий час вони з дочкою пожили в квартирі на АДРЕСА_5 , а потім він доклав зусиль для ремонту житла в с.Спаському Новомосковського району, куди вони разом з дочкою переїхали на постійне місце проживання. В період навчання дочки у школі в м.Дніпро, ОСОБА_1 намагалася спілкуватися з дитиною шляхом встановлення певних побачень в присутності психолога, однак на жодну таку зустріч ОСОБА_1 не з`явилася. Так, дійсно їх син ОСОБА_4 має певні вади мовлення, і єдиним досягнення матері дитини стало те, що вона влаштувала сина в спеціалізований навчальний заклад, де дитина перебувала майже цілодобово, а в інший час відсувала себе не потрібною. Починаючи з 2017 року ОСОБА_1 влаштувалася на військову службу, виїздила постійно в зону АТО на території Донецької та Луганської областей, життя дітей в цей час її зовсім перестало цікавити, внаслідок чого син ОСОБА_4 теж висловив своє бажання залишитися проживати разом з ним. Остаточно з січня 2019 року вони всі разом проживають в АДРЕСА_1 . Їх будинок облаштований всім необхідним для проживання у ньому дітей, в тому числі ще однієї малолітньої дитини, яка народилася у нього в іншому шлюбі з іншою жінкою. З його нинішньою дружиною у дітей склалися теплі взаємовідносини, вони виховуються у спокійній сім`ї, в повній турботі та безпеці. Єдину небезпеку для дітей становить їх матір, яка дозволяє собі приїздити в с.Спаське з чоловіками кремезної статури та чинити сварки, погрожувати дітям. Її спроба побачити дітей та потрапити у будинок шляхом за допомогою незнайомих людей, тільки злякала дітей. Вже після такого діти самі зрозуміли агресивну поведінку їх матері по відношенню до них. Діти не бажають проживати разом з матір`ю, наразі її бояться та зневажають одночасно. На тому етапі, коли вони розпочали процес розірвання шлюбу, припинення всіх відносин, діти потребували материнської турботи та любові, а він, зі своєї сторони, вживав всіх заходів, щоб діти перебували разом з матір`ю. Всі ці події призвели до того, що він змушений був подати позов про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав та визначення місця проживання дітей з ним. Наразі ця справа ще не розглянута, матір дітей не цікавиться їх навчанням, здоров`ям, успіхами, не надає жодної матеріальної допомоги.

Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердила всі обставини, які зазначав її батько у вступній промові, заперечувала проти визначення її місця проживання разом з матір`ю. Зазначила, що у будинку по АДРЕСА_1 вона та її брат Радомир мають все необхідне для проживання та навчання, їх навчанням у школі цікавиться лише батько, матір зовсім перестала цікавитися їх життям, вона не бажає навіть з нею спілкуватися.

Суд, дослідивши підстави позову, докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 30 жовтня 2004 року по 18 грудня 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі, про що свідчить свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 (т.1, а.с. 12) та рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2017 року у справі № 183/3227/17 (т.1 а.с. 175).

Сторони являються батьками двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданим 24 жовтня 2009 року Бабушкінським відділом РАЦСу (т.1, а.с. 174) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (т.1, а.с. 173).

Матеріали справи місять докази того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані в АДРЕСА_1 , у будинку, що був придбаний за договором купівлі-продажу від 29 грудня 2011 року (т.1, а.с. 178-179).

Судом встановлено, що протягом розгляду справи позивач проживає окремо від відповідача в АДРЕСА_2 , за адресою місця реєстрації в с.Спаське не проживає з січня 2016 року, як свідчить довідка старостинського округу (т.2, а.с. 86).

За адресою місця реєстрації і позивача, і відповідача в АДРЕСА_1 , станом на 21.09.2020 року, станом на 01.06.2021 року проживають: ОСОБА_2 , його дружина - ОСОБА_8 , діти - ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 (т.2, а.с. 94-95).

07.06.2016 року при складенні акту обстеження житлово-побутових умов проживання дитини, яке проводилося за заявою ОСОБА_2 , комісією Управління - служба у справах дітей Шевченківської районної у м.Дніпрі ради встановлено, що ОСОБА_5 проживає з батьком, ОСОБА_4 - з матір`ю у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , де створені всі умови для проживання дітей (т.1, а.с. 16).

08.06.2016 року при складенні акту обстеження житлово-побутових умов проживання дитини, яке проводилося за заявою ОСОБА_1 , комісією Управління - служба у справах дітей Шевченківської районної у м.Дніпрі ради встановлено, що ОСОБА_5 проживає разом з батьком в АДРЕСА_4 , де створені всі умови для проживання дитини, ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю (т.1, а.с. 17).

З 01.09.2015 року ОСОБА_5 навчалася в СШ № 126 м.Дніпро, де її успіхами цікавилися, як матір, так і батько (т.1, а.с. 44).

Між тим, за проханням ОСОБА_1 , рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Дніпрі ради № 378 від 22 грудня 2016 року, позивачеві встановлено години для участі у вихованні та спілкуванні матері з дитиною ОСОБА_5 , а саме: кожен вівторок з 13.00 години до 15.00 години в присутності шкільного психолога, починаючи з лютого 2017 року двічі на місяць забирати дитину в п`ятницю після занять в школі, з перебуванням доньки за місцем проживання матері, до ранку понеділка (т.1, а.с. 46-47).

Як зазначила сама ОСОБА_5 в судовому засіданні, жодного разу у встановлені часи її матір не зустрічалася з нею в присутності психолога.

Станом на 25.05.2017 року при складенні акту обстеження житлово-побутових умов проживання дітей, яке проводилося за заявою ОСОБА_2 , комісією Управління - служби у справах дітей Шевченківської районної у м.Дніпрі ради встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 проживають разом з батьком в квартирі АДРЕСА_4 , де створені добрі санітарні умови, однак не вистачає спальних місць для всіх членів сім`ї (т.1, а.с. 51).

У вересні 2017 року за заявою ОСОБА_1 проведено обстеження житлово-побутових умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де повноважною комісією служби у справах дітей Новомосковської РДА встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 проживають з батьком за зазначеної адресою, житлово-побутові умови задовільні, не дивлячись на ремонтні роботи, діти мають все необхідне для проживання, у сімї панують теплі, довірливі стосунки (т.1, а.с. 53-55).

У Комунальному закладі «Спаська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області ОСОБА_5 навчалася в період з 01.09.2013 року по 28.08.2015 року, а також , починаючи з 29.08.2017 року (т.2,а.с. 93).

ОСОБА_4 навчається в Комунальному закладі «Спаська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, з першого класу з 01.09.2017 року по 26.10.2017 року, а також, починаючи з 28.01.2019 року (т.2, а.с. 92).

Судом досліджено і інші докази, що характеризують батьків дитини, а саме:

ОСОБА_1 станом на 04.02.2019 року працювала в ПТ «ДОНКРЕДИТ» на посаді менеджера з надання кредитів з 27 листопада 2018 року (т.1, а.с. 154), являється членом профспілки «Громадянський Захист» , де зарекомендувала себе з позитивної сторони, як свідомий громадянин (т.1, а.с. 189).

ОСОБА_1 забезпечена житлом, про що свідчить свідоцтво про право власності на житло (а.с. 193).

Виходячи з характеристик навчального закладу, який відвідують ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , вихованням дітей займається батько (т.1,а.с. 237-238), інший характеризуючи даних щодо батька суду не подано.

В судовому засіданні була з`ясована думка неповнолітньої ОСОБА_5 , яка досягши відповідного віку, самостійно звернулася до суду з заявою про залучення її до участі у якості третьої особи. Дитина на достатньому рівні, чітко та впевнено аргументувала своє бажання проживати з батьком. Так, дитина повідомила, що в їх сім`ї на даний час панує атмосфера поваги, турботи один про одного. Цілодобовий розпорядок її дня, та її брата ОСОБА_4 підтримують батько та ОСОБА_11 , саме вони готують все необхідне для навчання та забезпечення їх побуту. Дівчинка без сумнівів розповіла про своє ставлення до матері, яку зневажає через її агресивну поведінку по відношенню до неї.

Думку малолітнього ОСОБА_4 в судовому засіданні вислухано не було, як повідомив відповідач, йому і до цього часу, через вади мовлення, досить складно висловлювати свою думку, тим більше, в умовах судового засідання. Його думка неодноразово була вислухана представниками служби у справах дітей Новомосковської РДА, останній наполягав на тому, що має бажання проживати разом з батьком.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані наступними нормами закону, а саме.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява N 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі N 377/128/18 (провадження N 61-44680св18) зазначено, що "тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 402/428/16-ц (провадження N 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону N 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Отже, при розгляді конкретної справи суд, насамперед, виходить з інтересів самих неповнолітніх дітей, та враховує при цьому, що у обох дітей склалися сталі соціальні зв`язки з сім`єю батька, місце навчання обох дітей знаходиться в с.Спаське Новомосковського району за місцем проживання батька, який відповідально ставиться до створення умов, необхідних для всебічного розвитку дітей.

Так, суд враховує стан здоров`я обох дітей, та особливо Черній Радомира, який потребує корекції мовлення, однак, на думку суду висловлена в судовому засіданні чітка позиція ОСОБА_5 , яка також узгоджується з висновком повноваженого органу опіки та піклування за місцем фактичного проживання дітей, забезпечує той самий баланс між інтересами дітей та правами обох батьків на виховання дитини.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Орган опіки та піклування Шевченківської районної у місті Дніпрі ради при розгляді справи Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська, 14.03.2018 року надавав висновок про доцільність визначення місця проживання дітей разом з матір`ю ОСОБА_1 (т.1, а.с. 69-70). Цей висновок здебільшого ґрунтувався на тому, що батько дітей ОСОБА_2 у грудні 2017 року не заперечував проти визначення місця проживання ОСОБА_4 з матір`ю, який на той час теж висловлював своє бажання на проживання з матір`ю, думка ОСОБА_5 вислухана не була на жодному засіданні комісії.

В свою чергу, орган опіки та піклування Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області надав суду висновок про доцільність визначення місця проживання дітей з батьком (т.2, а.с. 18-22). Такий висновок був зроблений з урахуванням думки обох дітей.

При цьому, 18 червня 2020 року було проведено засідання опікунської ради Підгородненської міської ради, де була заслухана ОСОБА_1 , яка висловила занепокоєння станом здоров`я дітей. Опікунська рада вирішила довести до відома батька, що діти потребують психологічної допомоги, Радомиру необхідна консультація дефектолога (т.2, а.с. 29-42).

Не зважаючи на те, що Орган опіки та піклування Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області прийняв рішення про визначення місця проживання дітей за місцем проживання їх батька, виходячи з аргументованої думки самих дітей про бажання жити з батьком, суд також вислухав аргументацію ОСОБА_5 , та дійшов до переконання, що матір дітей безсумнівно обізнана про всі умови їх проживання, однак протягом тривалого часу не цікавиться їх життям, здоров`ям, успіхами в навчанні тощо, не спілкується з вчителями.

Аналізуючи викладене, суд приходить до переконання про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суду не доведено переваги матері перед батьком на визначення місця проживання дітей з нею, як і не знайдено достатніх доказів того, що внаслідок проживання дітей такого віку і статі з батьком, розриваються стосунки з матір`ю.

На думку суду, ті поодинокі спроби, які вживає матір для відновлення спілкування з дітьми, після того, як вони остаточно визначилися зі своїм місцем проживання з батьком, та ті методи, які вона використовує для того, щоб побачити своїх дітей, навпаки завдають дітям стресу, тягнуть за собою негативні наслідки у вигляді втрати будь-якого емоційного зв`язку зі своїми дітьми. В даному випадку вік дітей (на момент винесення рішення 15 років та 12 років), їх стать не встановлюють для суду презумпцією визначення місця проживання дітей з матір`ю, судом не встановлено тих обставин, за яких неповнолітні діти не можуть бути розлучені з матір`ю.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02 лютого 2016 року у справі "N.TS. та інші проти Грузії" зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, § 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків.

Питання щодо судових витрат належить вирішити у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, поклавши їх на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Відмовити ОСОБА_12 у задоволенні її позову до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа на боці відповідача: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Управління - служба у справах дітей Шевченківської районної у м.Дніпрі ради, місцезнаходження: м.Дніпро, вул.М.Грушевського, 70.

Третя особа - служба у справах дітей Новомосковської районної державної адміністрації, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м.Новомосковськ, вул..Шевченко, 7.

Третя особа - служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, місцезнаходження: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, м.Підгородне, вул.Центральна, 46.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сорока О.В.