Рішення № 10019953, 09.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 31/21109.06.10 За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю "Лелека", м. Київ

До          Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.М.Т.", м. Київ

Про          визнання права власності

Суддя Качан Н.І.

Представники:

Від позивача          Гайдаржийська М.М. –пред. по довір.

Від відповідача          Таратута О.А. –пред. по довір.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 153 кв.м., що розташоване за адресою м. Київ, Подільський район, вул. Костянтинівська 19, літера А. за Товариством з обмеженою відповідальністю «Лелека». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно вважає спірне майно своєю власністю, в зв’язку з проведенням в ньому ремонту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2010р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 27.05.2010р.

В судовому засіданні 27.05.2010р. було оголошено перерву до 09.06.2010р., відповідно до ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечував та просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог, та зазначив, що ТОВ «Т.М.Т.»за власний рахунок провело поліпшення (ремонтні роботи) спірного приміщення, вартість яких значно перевищує вартість самого приміщення. В зв’язку з наведеним, відповідач зазначає, що він є власником нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 153 кв.м., що розташоване за адресою м. Київ, Подільський район, вул. Костянтинівська 19, літера А. Крім того, відповідач зазначає, що він готовий відшкодувати позивачу залишкову вартість спірного майна.

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06 квітня 2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лелека», як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Т.М.Т.», як орендарем, було укладено Договір про оренду приміщення, відповідно до умов якого (п. 1.1.) орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 153 кв.м., що розташоване за адресою м. Київ, Подільський район, вул. Костянтинівська 19, літера А. для проведення господарської діяльності.

Позивач, зазначає, що відповідач порушує його право власності на спірне приміщення, в зв’язку з тим, що вважає себе власником спірного майна на підставі того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Т.М.Т.» за власний рахунок провело поліпшення (ремонтні роботи) нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 153 кв.м., що розташоване за адресою м. Київ, Подільський район, вул. Костянтинівська 19, літера А.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У відповідності до ст. 289 Господарського кодексу України орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Згідно зі ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Відповідач своїм листом від 16 березня 2010року повідомив позивача про те, що зазначене приміщення вже знаходиться у його власності, оскільки вартість ремонтних робіт, проведених відповідачем у спірному приміщенні значно перевищує вартість самого приміщення. Крім того, відповідач зазначає, що він готовий відшкодувати позивачу різницю вартості спірного приміщення після проведення ремонтних робіт у вказаному приміщенні.

З матеріалів справи судом встановлено, що в п. 3.1. договору оренди, укладеному між позивачем та відповідачем, визначено, що орендар протягом строку дії договору має право викупити орендоване приміщення, і про всі істотні умови такої купівлі –продажу сторони домовляються окремою.

Відповідно до ч.1, 5 ст. 778 Цивільного кодексу України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо виникнення у нього права власності на спірне приміщення внаслідок проведення його поліпшення, оскільки відповідно до п. 3.5. договору про оренду приміщення, встановлено, що поліпшення орендованого приміщення, здійснені за рахунок орендаря, якщо вони не можуть бути відокремлені від орендованого майна без заподіяння йому шкоди, залишаються у власності орендодавця та їх вартість відшкодуванню не підлягає.

Таким чином, у відповідності до умов договору, всі поліпшення, які були здійсненні відповідачем, та які неможливо відокремити від орендованого майна залишаються у власності позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне приміщення належить на праві приватної власності позивачу, що підтверджується залученими до матеріалів справи письмовими доказами.

Так, відповідно до змісту договору купівлі –продажу приміщення від 20.03.1996р, що був укладений між позивачем та Фондом державного майна України в Подільському районі м. Києва та акту приймання –передачі № 17 від 20 травня 1996 року, що був укладений на викання умов вказаного договору, позивач придбав приміщення, загальною площею 108, 8 кв.м. що розташоване за адресою м. Київ, Подільський район, вул. Костянтинівська 19, літера А.

Окрім того, до матеріалів справи залучено Рішення Подільської районної у м. Києві ради ( четверта сесія ХХІІІ скликання) від 29 жовтня 1998р., яким позивачу було надано в оренду земельну ділянку площею 44 кв.м., для тимчасового користування у дворі будинку № 19 по вул. Костянтинівській м. Києва, на виконання якого було укладено договір на право тимчасового користування земельною ділянкою на умовах оренди від 01 грудня 1998р.

Судом встановлено, що 04 грудня 1998р. Голова Подільської РДА у м. Києві виніс Розпорядження, яким надав дозвіл позивачу на будівництво за власний кошт навісу/павільйону у дворі будинку № 19 по вул. Костянтинівській м. Києва, відповідно до змісту якого позивач розробив відповідну документацію та побудував частину спірного приміщення. Таким чином Відповідач набув частину спірного приміщення господарчим шляхом.

15 лютого 2000р. позивач отримав від Київської міської державної адміністрації свідоцтво про право власності на нежиле приміщення площею 110,500 кв.м., що розташоване за адресою м. Київ, Подільський район, вул. Костянтинівська 19, літера А.

08 листопада 2001р. Рішенням Подільської районної у м. Києві Ради (третя сесія ХХІІІ скликання) позивачу було надано земельну ділянку площею 0,01 га., у короткострокову оренду у дворі будинку № 19 по вул. Костянтинівській м. Києва.

З огляду на вищевказані докази, надані позивачем, суд прийшов до висновку, що спірні приміщення були частково придбані, а частково створені позивачем господарським способом та належать йому на праві приватної власності.

Відповідно до ст.144 Господарського кодексу України майнові права суб’єкта господарювання можуть виникати внаслідок створення майна з підстав незаборонених законом.

Таким чином, спірне приміщення, є власністю позивача відповідно до вимог чинного законодавство, оскільки набуте позивачем на законних підставах.

У відповідності ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 386 Цивільного кодексу України, держава заперечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач зазначеними вище діями порушує право власності позивача на володіння, користування та розпорядження нежитловим приміщенням першого поверху загальною площею 153 кв.м., що розташоване за адресою м. Київ, Подільський район, вул. Костянтинівська, будинок 19, літера А.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплати державного мита, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача (ст. 49 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 316, 317, 319, 321, 386 ЦК України, ст. 173 ГК України, ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Договором сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Лелека»право власності на нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 153 кв.м., що розташоване за адресою м. Київ, Подільський район, вул. Костянтинівська, будинок 19, літера А.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.М.Т.” (04060, м. Київ, вул. Житкова, буд. 3, кв. 24, код за ЄДРПОУ 25594451,) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЕЛЕКА” (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд.19, код ЄДРПОУ 19124325), - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 599 (п’ятсот дев’яносто дев’ять) грн. –держаного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. - витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЕЛЕКА” (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд.19, код ЄДРПОУ 19124325) до Державного бюджету України 118 (сто вісімнадцять) гривень витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

5.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                                                              Н. І. Качан