Рішення № 100196768, 23.09.2021, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/2880/17

Провадження № 2/234/1398/21

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2021 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді Фоміної Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Геращенко С.М.,

представника відповідача Борозенцева С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу №234/2880/17, провадження №2/234/1398/21 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

Обставини справи:

До Краматорського міського суду Донецької області 01.03.2021 року надійшов позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, який позивач обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 04.05.2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, підтверджується підписом у заяві. Відповідно до п. 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же термін. Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його користування, за перевитрати платіжного ліміту, а також сплачувати комісії на умовах, передбачених Договором. У порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 31.01.2017 року відповідач має заборгованість в сумі 43326,13 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом в сумі 4998,83 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 32791,94 грн., заборгованість за пенею та комісією в сумі 2996,02 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов кредитного договору в сумі 500 грн. (фіксована частина) та 2039,34 грн. (процентна складова). Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 43326,13 грн. та судові витрати, сплачені позивачем при зверненні до суду в сумі 1600,00 грн.

Ухвалою судді Краматорського міського суду Донецької області від 12.06.2017 року провадження по справі було відкрито та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою судді Краматорського міського суду Донецької області від 22.06.2017 року підготовку до судового розгляду справи закінчено та призначено справу до розгляду.

14.09.2017 року судом ухвалене заочне рішення, яким позовні вимоги були задоволенні частково.

Ухвалою суду від 11.11.2020 року заочне рішення суду від 14.09.2017 року скасовано, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

08.12.2020 року від представника відповідача – адвоката Литвиненка В.І. надійшлов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач ОСОБА_1 не визнає позовні вимоги з наступних підстав.

Так, позивач просить стягнути з відповідача пеню та комісію в сумі 2996,02 грн., а також штраф (фіксована частина) в сумі 500,00 грн.

З наданим розрахунком не можна погодитись, тому що згідно ст.258 ЦК України до стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Тобто, з 14.04.2014 року в Україні діє мораторій на нарахування штрафних санкцій, а тому дії позивача нарахуванню пені та штрафів є неправомірними та безпідставними.

Позивач у своєму позові вказує, що відповідач винен йому суму основного кредиту у розмірі: 4998,83 грн. – заборгованість за кредитом; 32791,94 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом.

Але приведений позивачем розрахунок заборгованості не відповідає дійсності.

Відповідно до Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 04.05.2011 року відповідач отримав платіжну картку кредитка «Універсальна», але які-небудь відсотки за користування кредитом у цьому документі відсутні. Сторони договору не узгодили рівень відсотків за користування кредитними коштами, а тому відповідач вважає, що ставка за користування кредитними коштами становить 0%. Також, представник відповідача не підписував Умови та Правила надання банківських послуг у Приватбанку. Ніхто його з цими Правилами не ознайомлював.

У зв`язку з чим представником відповідача проведений контррозрахунок заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «Приватбанк» на момент винесення заочного рішення 14.09.2017 року та на момент розгляду справи.

Як свідчить виписка з карткового рахунку відповідача, останній став активно користуватися нею не з моменту підписання Анкети-Заяви, а з 20.08.2011 року. Відповідно до доданого розрахунку заборгованості позивачем, останній платіж відповідач здійснив 28.04.2015 року на суму 3,98 грн. в рахунок погашення кредиту.

Проведеним представником відповідача контррозрахунком було виявлено, що ОСОБА_1 за весь час користування карткою витратив кошти на суму 9801,90 грн., погасив борг на суму 8078,84 грн.

На момент винесення заочного рішення суду від 14.09.2017 року борг відповідача перед позивачем становив 1723,06 грн. (9801,90 грн. – 8078,84 грн.).

На підставі відкритого виконавчого провадження з пенсії ОСОБА_1 до моменту винесення ухвали суду про перегляд заочного рішення за період з березня 2018 року по листопад 2020 року стягнуто на користь на користь позивача грошові кошти в сумі 28228,43 грн.

Шляхом погашення боргу за рахунок переплати, борг АТ КБ «Приватбанк» перед ОСОБА_1 становить в сумі 26505,37 грн. (28228,43 грн. – 1723,06 грн.). З урахуванням викладеного на момент розгляду справи відповідач переплатив позивачу 26505,37 грн.

Представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

04.01.2021 року від представника позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач підписанням Анкети-заяви позичальника приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг. Заява разом з Умовами та Тарифами є договором про надання банківських послуг. З копії Анкети-заяви чітко вбачається, що ОСОБА_1 висловив згоду про укладання договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчив що він згоден з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Також, до матеріалів позовної заяви долучено «Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», з якої чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну проценту ставку у розмірі 2,3% (27,6 % на рік), вказано розміри комісії та штрафів тощо.

Тобто, сторонами при укладанні договору були обговорені усі істотні умови.

З виписки з карткового рахунку чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі.

Підпису клієнта у примірнику Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів банку бути не може, оскільки сторони заключили договір про надання банківських послуг у формі договору приєднання особливістю якого є викладення умов в стандартних формулярах (Умовах та Правилах), а укладання такого договору здійснюється лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому (ст.634 ЦК України).

Слід зауважити, що розрахунок заборгованості не є первинним документом за своє природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу. Банківська виписка має статус первинного документа, тому позивач надає виписку по рахунку відповідача.

Користуючись кредитними коштами, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому його твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи. Відповідач частково сплачував заборгованість по договору, зазначені кошти були спрямовані відповідно до обумовленої сторонами черговості. Та зазначених коштів недостатньо для погашення заборгованості по кредиту, оскільки відповідачу нараховуються відсотки та пеня за порушення зобов`язань.

Представник позивача вважає, що розрахунок, який здійснив відповідач не є належним доказом, тому що останній не має спеціальних знань для здійснення такого розрахунку. Судово-бухгалтерської експертизи з метою з`ясування питання наявності або відсутності заборгованості відповідача за кредитним договором не проводилась, а тому підстави вважати наданий Банком розрахунок заборгованості неналежним відсутні.

Грошові кошти, які надійшли в порядку виконання заочного рішення суду від 14.09.2017 року були спрямовані на погашення заборгованості відповідно до обумовленої сторонами черговості.

Також, представник позивача зазначає, що нараховані штрафи за минулі періоди були скасовані відповідно до рішення Банку 12.10.2020 року, що чітко вбачається з виписки по рахунку 12.10.2020.

Також, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача 22.02.2017 року, тобто до спливу строку позовної давності. Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк перевипущеної картки до останнього дня 04.2017 року.

Згідно виписки по рахунку, вбачається, що відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що відповідач знав про умови кредитування та визнав свої зобов`язання за Договором. Тому посилання відповідача про те, що він не був ознайомлений з умовами кредитування не має прийматись судом до уваги.

Представник позивача просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

06.01.2021 року до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_3 про зменшення розміру позовних вимог та просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором б/н від 04.05.2011 року в сумі 12278,15 грн., яка складається з 4998,83 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 7279,32 грн. – заборгованість за простроченими відсотками.

Ухвалою суду від 03.03.2021 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Представник позивача Коробська Н.С. в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи у відсутності представника Банку, заяву про зменшення розміру позовних вимог підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача – адвокат Борозенцев С.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні.

Дослідивши надані в справі докази, суд

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з Анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг б/н від 04.05.2011 року відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складає між ним та банком договір, підтверджується підписом у заяві.

Відповідно копії витягу «Умов та Правил надання банківських послуг», та витягу «Тарифів Банку» власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, що передбачено п.1.1.2.7 Умов та правил надання банківських послуг.

Згідно розрахунку за договором б/н від 04.05.2011 року, який наданий позивачем разом з заявою про зменшення позовних вимог, у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 14.12.2020 року має заборгованість 12278,15 грн., яка складається з 4998,83 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 7279,32 грн. – заборгованість за простроченими відсотками.

З виписки з карткового рахунку прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на мовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться."

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов`язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1054, 1049 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Судом встановлено, що 04.05.2011 року між АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 2000,00 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 14.12.2020 року має заборгованість 12278,15 грн., яка складається з 4998,83 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 7279,32 грн. – заборгованість за простроченими відсотками.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 04.05.2011 року процентна ставка не зазначена.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення тілу кредиту, також просив стягнути заборгованість за простроченими відсотками.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04.05.2011 року, посилався на Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», з якої вбачається, що відповідачу встановлено поточну проценту ставку у розмірі 2,3 % (27,6 % на рік) як невід`ємні частини спірного договору.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» до позовної заяви доданий не був.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (04.05.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (01.03.2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч.6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, та Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», які міститься в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04.05.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Таким чином, позивачем не доведено, що між банком та ОСОБА_1 був укладений у письмовій формі саме кредитний договір із зазначенням суттєвих умов, в тому числі розміру процентів, оскільки підпис відповідача мається тільки на анкеті-заяві, де ОСОБА_1 виявив бажання оформити платіжну картку. Підпис відповідача не міститься на Умовах і правилах надання банківських послуг, та на Довідці про умови кредитування з використанням кредитки «»Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Витяг з Тарифів до позову не доданий.

Отже, нараховані відсотки в сумі 7279,32 грн., задоволенню не підлягають у зв`язку із недоведеністю укладення між сторонами кредитного договору.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_1 користувався коштами банку, а отже між сторонами виникли правовідносини, які випливають із договору позики.

Відповідно до ст.1046 КК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Сума позики, яку банк пред`являє відповідачу до стягнення становить 4998,83 грн.

Однак, як вбачається з копій довідок Управління ПФУ в м. Краматорську Донецької області на підставі відкритого виконавчого провадження з пенсії ОСОБА_1 до моменту винесення ухвали суду про скасування заочного рішення суду від 14.09.2017 року, за період з березня 2018 року по листопад 2020 року стягнуто на корить АТ КБ «Приватбанк» грошові кошти в сумі 28228,43 грн.

А отже, борг відповідача перед позивачем в сумі 4998,83 грн. вважається погашеним.

Таким чином, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог, сплачений судовий збір залишається на позивачеві.

Керуючись ст.ст. 4, 81, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 257, 261, 264, 266, 267, 1054 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Краматорський міський суд Донецької області (Перехідні положення п.п. 15, 15.5), протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 01.10.2021 року.

Суддя Краматорського міського суду Ю. В. Фоміна