Рішення № 100186736, 06.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2021 року м. Київ № 826/14041/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

установив:

30.08.2018 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 22.06.2018 №10277 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки самозайнятої особи ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 та з питань повноти нарахування та сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 тривалістю 5 робочих днів з 10.07.2018 по 16.07.2018 в Головному управлінні ДФС у м. Києві за адресою: м. Київ, вул. Лескова, буд. 2.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є фізичною особою-підприємцем другої групи платників єдиного податку. У встановленому законом порядку рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку уповноваженою на те посадовою особою податкового орану не приймалось, позивач не належить до самозайнятих осіб, як про це зазначено в оскаржуваному наказі.

Податкова звітність за період 2015-2017 роки подавалась позивачем як фізичною особою-підприємцем другої групи платників єдиного податку до податкового органу своєчасно та у встановленому законом порядку, приймалась без зауважень. Таким чином відсутні обставини, які визначені у спірному наказі в якості підстав призначення перевірки.

Крім того, копія наказу від 22.06.2018 №10277 на адресу позивача не направлено та до 20.08.2018 позивачем не отримувалась. Надані відповідачем докази на спростування даної обставини не є належними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.10.2018 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 . Зауважив, що підставою прийняття наказу від 22.06.2018 №10277 стала доповідна записка управління контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб від 15.06.2018 №4996/26-15-42-03-28, згідно якої самозайнятою особою ОСОБА_1 не подано податкові декларації про майновий стан та доходи за 2015- |2017 роки не задекларовано дохід, який згідно бази даних Державного реєстру фізичних осіб України, отримано з ознакою « 157» - дохід виплачений самозайнятій особі.

Також відповідач зауважив, що на виконання вимог приписів статтей 79, 42 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) контролюючим органом копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки направлені позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, але відповідно до довідки Укрпошти лист повернувся, з причин закінчення встановленого строку зберігання.

Керуючись нормою частини п`ятої статті 262 КАС України, суд здійснював розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.

Згідно доповідної записки управління контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб від 15.06.2018 №4996/26-15-42-03-28 та на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79, пункту 82.2 статті 82 ПК України начальником Головного управління ДФС у м. Києві Л.Д. Демченко прийнято наказ від 22.06.2018 №10277 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки самозайнятої особи ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 та з питань повноти нарахування та сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 тривалістю 5 робочих днів з 10.07.2018 по 16.07.2018 в Головному управлінні ДФС у м. Києві за адресою: м. Київ, вул. Лескова, буд. 2.

Позивач не погодився із вказаним наказом, а тому звернувся до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.»

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 сформулювала правовий висновок згідно якого у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.

Незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно наявного у матеріалах справи запиту позивача від 01.08.2018 на підставі оскаржуваного наказу від 22.06.2018 №10277 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку за результатом якої складено акт від 18.07.2018 №3205/26-15-42-03/ НОМЕР_1 .

Встановлено, що на підставі вказаного акту від 18.07.2018 №3205/26-15-42-03/ НОМЕР_1 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.08.2018 №0094574203, №0094594203, №0094604203, № 0094584203.

Отже, наказ від 22.06.2018 №10277 реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним способом захисту прав позивача, яким у даному разі є оскарження саме податкових повідомлень-рішень від 21.08.2018 №0094574203, №0094594203, №0094604203, № 0094584203.

Крім того, суд зазначає, що у рамках адміністративної справи №640/19785/18 ФОП ОСОБА_1 оскаржив податкові повідомлення-рішення від 21.08.2018 №0094574203, №0094594203, №0094604203, № 0094584203, у тому числі з підстав незаконності призначення зазначеної перевірки згідно спірного наказу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2019 у справі №640/19785/18 частково задоволено позов ФОП ОСОБА_1 , ухвалено:

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у м. Києві щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, за наслідком якої складено акт від 18.07.2018 №3205/26-15-42-03/ НОМЕР_1 .

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 21.08.2018 №0094574203, №0094594203, №0094604203, №0094584203.

Ухвалюючи вказане рішення суд виходив з того, що контролюючим органом не надано суду доказів належного вручення, а саме надіслання позивачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення (або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, суд дійшов висновку про те, що ГУ ДФС у м. Києві не виконано вимоги пункту 79.2 статті 79 ПК України. Невиконання відповідачем вимог статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав шляхом звернення до суду із позовною заявою про визнання протиправним та скасування наказу від 22.06.2018 №10277. При цьому, у межах адміністративної справи №640/19785/18 позивач належним чином відстоює свої права, які порушені вказаним наказом від 22.06.2018 №10277. Тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, підстави для стягнення сплаченого ним судового збору з відповідачів відповідно до статті 139 КАС України відсутні, а відповідачі не понесли витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв`язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: ВП 44116011).

Суддя О.М. Чудак