Рішення № 100186582, 06.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2021 року м. Київ № 640/21221/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу:

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпровизнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ПФУ в м. Києві (код ЄДР 42098368), в якому просить суд:

1) визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо припинення виплати з червня 2018 року по травень 2020 року ОСОБА_1 пенсії;

2) зобов`язати відповідача відновити виплату пенсії за минулий час з урахуванням доплат, надбавок, перерахунків ОСОБА_1 , з моменту припинення - червень 2018 року.

Позиція позивача.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що він є внутрішньо переміщеною особою з території проведення антитерористичної операції (на теперішній час «район здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях»).

Пояснює, що перемістившись у 2014 році, постійно проживав на підконтрольній території. Виконавши в повному обсязі вимоги щодо переведення та отримання пенсійних виплат за вислугу років з території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої функції в повному обсязі, звернувся 2014 року до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві з відповідними заявами та у передбаченому порядку, у зв`язку з чим, відповідачем було поновлено виплату пенсії, відповідно, отримував пенсійні виплати у встановленому порядку та передбачені строки.

Однак, як наголошує позивач, з червня 2018 року відповідачем було припинено виплату пенсії позивачу в односторонньому порядку, без повідомлення позивача про прийняті рішення щодо підстав припинення виплати пенсії.

Додає, що не отримавши виплату у передбачені строки позивач звернувся до відповідача з усним/письмовим запитом щодо надання інформації про підстави та причини недотримання строків виплати пенсії. Позивач зазначив та звертав увагу відповідача на те, що з боку позивача не було порушено порядку отримання виплати пенсії.

Разом з тим, як зазначає позивач, ним отримано відповідь від 18.08.2020 № 469/11, в якій відповідач робить посилання на загальне законодавство України, що регулює питання виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам та зосереджено увагу на строках виплати пенсії та порядку, який має бути затверджений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637. Позивач додає, що в зазначеній відповіді відповідач зазначає, що пунктом 1 постанови № 637 встановлено, що «суми пенсій, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».

Відтак, позивач робить висновок про те, що без законних на те підстав відповідачем було порушено право позивача на соціальний захист, що відображено у припиненні виплати пенсії позивачу, у зв`язку з чим позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позиція відповідача.

ГУ ПФУ у відзиві на позов зазначило, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Додає, що виплату пенсії було призупинено в зв`язку з проведенням перевірки щодо підтвердження факту проживання внутрішньо переміщеної особи на підконтрольній Україні території. Відповідач зазначає, що питання призначення та виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам регулюються спеціальними актами законодавства: Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постановою КМ України № 637 від 05.11.2014.

За словами відповідача, позивач звернувся із заявою від 11.03.2020 до ГУ ПФУ в м. Києві про поновлення виплати пенсії. У зв`язку з проведенням перевірки Комісією відповідно до пункту 12 Порядку після отримання результатів зазначеної перевірки позивачу поновлено виплату пенсії та нараховано кошти на додаткову відомість для виплати пенсії у місячному розмірі у травні 2020 року. Суми доплат за минулий період з 01.06.2018 по 29.02.2020 та за березня-квітень 2020 року, які не були виплачені, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати.

Відповідач наголошує, що виплата пенсії за цей період буде проведена відповідно до абз. 20 п. 1 Постанови № 637, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою суду від 16.08.2020 позовну заяву залишено без руху та надано строк протягом 10 календарних днів з моменту отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 02.10.2020 продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 19.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку ст. 263 КАС України - спрощеного (письмового) провадження.

Встановлені судом обставини.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 11.03.2020 №3005-5000277014/23847 (а.с. 14), яка є безстроковою в силу Закону України від 24 грудня 2015 року № 921-VIII. Адреса місця проживання згідно із довідкою - АДРЕСА_1 . Місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Позивач є пенсіонером та перебуває на обліку в ГУ ПФУ у м. Києві, де отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Як встановлено під час розгляду справи та визнається відповідачем, з червня 2018 по травень 2020 року позивачу зупинено нарахування та виплату пенсії у зв`язку, як зазначено відповідачем, з проведенням перевірки щодо підтвердження факту проживання внутрішньо переміщеної особи на підконтрольній Україні території.

Вважаючи свої права порушеними у зв`язку з припиненням виплати пенсії за період з червня 2018 по травень 2020 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості.

Відповідно до ч. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначено, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 28 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

У даному випадку, позивач, як вже зазначалося, зареєстрований на території України - в Донецькій області, однак, враховуючи те, що вказана територія тимчасово непідконтрольна владі України, є окупованою РФ, він як внутрішньо переміщена особа проживає за адресом: АДРЕСА_1 .

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що низка Рішень Європейського суду з прав людини вказують на недопустимість припинення виплати призначеної пенсії, як законного майна, зокрема, це Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року, Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року.

До внутрішніх та міжнародних норм, які забезпечують захист пенсіонерів також належать: «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» Організації Об`єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998))

У передмові до цього документа, яка визначає сферу охоплення та мету принципів, визначено:

Для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.

Відповідно до положень статті 7 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам […]

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи». Пунктом 2 передбачено, що для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати, зокрема, пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312).

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

При цьому, відповідно до п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМ України від 30.08.1999 № 1596 (із змінами), для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312), уповноваженим банком є АТ «Ощадбанк». Відповідно до п. 25 останнього Порядку обмін інформацією між Мінфіном та АТ «Ощадбанк» щодо пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам проводиться на підставі укладеного між Мінфіном та АТ «Ощадбанк» договору про взаємодію.

Згідно з п. 1 Порядку № 637 у разі непроходження фізичної ідентифікації одержувачем соціальних виплат публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» зупиняє видаткові операції за поточним рахунком і не пізніше ніж наступного робочого дня інформує про таке рішення, зокрема, щодо одержувачів пенсій - Пенсійний фонд України та Міністерство фінансів.

Відновлення видаткових операцій проводиться публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» з дати, наступної за днем проведення фізичної ідентифікації клієнта в установах публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2016 р., N 47, ст. 1702).

У той же час, відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 року залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2017 року у справі № 826/12123/16, відповідно до якої визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 5 листопада 2014 р. № 637, що стосуються припинення виплати пенсій у разі навіть короткострокової відсутності пенсіонера за місцем проживання, щодо необхідності проведення перевірок пенсіонерів та відновлення виплати пенсій лише за результатами перевірки. Судом було встановлено, що для ВПО встановлено ряд додаткових вимог під час проведення процедури призначення (відновлення) пенсій та запроваджено контроль за здійсненням таких виплат. Як зазначено судом апеляційної інстанції, оскаржуваними положеннями введено в дію нову підставу, крім визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV, для припинення виплати пенсії ВПО або відмови їх поновлення. Також зазначено у судовому рішенні, що Порядком № 365 встановлено, що рішення про призначення, відмову в призначенні та припиненні виплати пенсії приймається комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО, що прямо суперечить Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV. Судом також зазначено, що положеннями чинного законодавства не передбачено перевірок інформації про постійне або тимчасове місце проживання пенсіонерів та отримувачів страхових виплат, які не перебувають на обліку ВПО шляхом здійснення виходу працівників державних органів за відповідною адресою. У судовому рішенні наголошується, що вказані положеннями обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такими, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений ст. 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені ст. 33 Конституції України.

В контексті наведеного слід також зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

У даному випадку, як встановлено судом позивач має відповідну довідку.

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначаються Законом України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 1-2 Закону № 2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби).

Абзацом 1 статті 2 Закону № 2262-XII передбачено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Згідно з. ч. 1 ст. 10 Закону № 2262-XII призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.

Відповідно до ст. 52 Закону № 2262-XII пенсіонерам з числа військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.

Відповідно до абзацу 2 ст. 55 Закону України від 09.04.1992 № 2267-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

При цьому, Закон № 2262-XII взагалі не містить підстав для припинення виплат пенсій військовослужбовцям, у тому числі, не передбачено підстав припинення або призупинення виплати пенсії, як, наприклад, проведення перевірки особи за місцем проживання, верифікації або ж проведення ідентифікації у банку.

Відтак, виплату пенсії позивачу припинено всупереч вимогам Закону № 2262-XII.

У вищезгаданих рішеннях Конституційного Суду України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини, який можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. При цьому, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

За змістом вищезгаданих конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі Закону № 2262-ХІІ зазначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Тоді як нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас, не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера, на відміну від інших громадян України, здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, перевірки місця проживання, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з червня 2018 року було здійснено в порушення вимог, передбачених Законом № 2262-ХІІ, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача і таке втручання не було законним.

Слід наголосити, що відповідач в порядку ч. 2 ст. 77 КАС України не довів законності своїх дій щодо припинення виплати пенсії позивачу.

Відтак, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати з червня 2018 року по травень 2020 року ОСОБА_1 пенсії, є протиправними.

Що стосується вимоги зобов`язального характеру, то суд зазначає про наступне.

Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З аналізу статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.

Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

В той же час, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково та шляхом виходу за межі позовних вимог, а саме: зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити виплату ОСОБА_1 нарахованої пенсії за період з червня 2018 року по травень 2020 року.

В той же час, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача відновити позивачу виплату пенсії за минулий час з урахуванням (доплат, надбавок, перерахунків), з моменту припинення - червень 2018 року, задоволенню не підлягають, оскільки по-перше, за період з червня 2018 року по травень 2020 пенсія позивачу була нарахована, проте - не виплачена, по-друге, виплата позивачу пенсії відновлена з червня 2020 року, по-третє, ні у описовій частині позовної заяви, ні у її прохальній частині позивачем не конкретизовано, з урахуванням яких саме: доплат, надбавок, перерахунків позивач просить суд відновити йому виплату пенсії за минулий період.

Відтак, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову - як зазначено вище.

Водночас, враховуючи положення ст. 382 КАС України. А також систематичне невиконання органами Пенсійного фонду України судових рішень в частині виплати належних пенсіонерам сум пенсійних виплат, суд вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статтями ст.ст. 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДР: 42098368) щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) з червня 2018 року по травень 2020 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДР: 42098368) здійснити виплату ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) нарахованої пенсії за період з червня 2018 року по травень 2020 року.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДР: 42098368) сплачену суму судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

6. В порядку ст. 382 КАС України встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДР: 42098368) подати звіт про виконання рішення суду протягом 30 календарних днів з дати набрання рішенням суду законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя О.А. Кармазін