Рішення № 100186435, 05.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2021 року м. Київ № 640/2610/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Державної податкової служби України,

Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 , : ІНФОРМАЦІЯ_1 до Державної податкової служби України (далі по тексту - ДПС України, відповідач 1), адреса: 04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - Головне управління ДПС у м. Києві, відповідач 2), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Державної податкової служби України у частині нехтування рішеннями судів, відмови у розгляді по суті скарг-заперечень на рішення Головного управління ДПС у м. Києві про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування;

- зобов`язати Державну податкову службу України відмінити вимогу про сплату боргу №Ф-15579-13 від 08 жовтня 2020 року за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування;

- зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві привести у відповідність данні інформаційної системи органів доходів і зборів, щодо відсутності у позивача заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування та зняти його з обліку платників єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування як особу яка звільнена від сплати цього податку згідно з частиною 4 статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями;

- стягнути з Державної податкової служби України 100 000,00 грн заподіяної позивачу моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю нарахування контролюючим органом єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки позивач, як пенсіонер, звільняється від сплати за себе такого внеску.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та зобов`язано Головне управління ДПС у м. Києві у п`ятнадцятиденний термін з дня отримання копії даної ухвали, подати через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва належним чином завірену копію інтегрованої картки щодо позивача, як платника єдиного внеску за 2017-2020 роки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року витребувано від Державної податкової служби України та від Головного управління ДПС у м. Києві належним чином завірені копії матеріалів, що стали підставою для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-15579-13 від 08 жовтня 2020 року та інтегровану картку платника єдиного внеску ОСОБА_1 за період з 23 липня 2013 року по теперішній час. Зобов`язано відповідних суб`єктів владних повноважень подати через канцелярію Окружного адміністративного суду місті Києва (01051, місто Київ, вулиця Болбочана Петра, 1, корпус 1) в строк до 30 липня 2021 року докази, зазначені в пункті 1 резолютивної частини цієї ухвали суду.

На виконання вимог ухвали суду Головним управлінням ДПС у м. Києві 30 липня 2021 року подано до суду клопотання про долучення матеріалів вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-15579-13 від 08 жовтня 2020 року та інтегровану картку платника єдиного внеску ОСОБА_1 за період з 23 липня 2013 року по теперішній час.

02 серпня 2021 року Державною податковою службою України через канцелярію суду було подано пояснення по справі на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року, які були вмотивовані тим, що ДПС України не здійснює відкриття та ведення інтегрованої картки платника податків, скільки не здійснює функцій з обліку платників податків.

Головне управління ДПС у м. Києві відзиву на позовну заяву не надало з невідомих суду причин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року замінено відповідача 2 його правонаступником - головним управлінням ДПС у м. Києві.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , з 26 листопада 2008 року перебувала на обліку в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як фізична особа-підприємець до 24 лютого 2017 року (24 лютого 2017 року прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності). З 04 червня 2006 року знаходиться на пенсії за віком, відповідно має статус ФО-Пенсіонер з 04 червня 2006 року.

16 квітня 2020 року на підставі частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Головним управлінням ДПС у м. Києві було винесено рішення № 0058354204 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким застосовано до позивача штраф у розмірі 238,8 грн за період з 23 липня 2013 року до 22 жовтня 2014 року, штраф у розмірі 1014,36 грн за період з 10 лютого 2015 року до 29 жовтня 2019 року, а також нараховано пеню у розмірі 13904,3 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням про застосування штрафних санкцій, позивач оскаржив його в адміністративному порядку, направивши скаргу від 22 травня 2020 року № б/н (вх. № 19614/6 від 26 травня 2020 року) до Державної податкової служби України.

За результатами розгляду скарги ДПС України прийняла рішення від 15 червня 2020 року № 19188/6/99-00-06-03-01-06, яким оскаржуване рішення скасувала, а скаргу платника податків - задовольнила частково. Зобов`язано Головне управління ДПС у м. Києві привести у відповідність інтегровану картку платника податків, винести та направити нове рішення згідно з вимогами чинного законодавства.

18 червня 2020 року Головним управлінням ДПС у м. Києві підставі частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та рішення ДПС України від 15 червня 2020 року № 19188/6/99-00-06-03-01-06 було винесено рішення № 0181424204 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким застосовано до позивача штраф у розмірі 119,4 грн за період з 23 липня 2013 року до 26 вересня 2019 року, штраф у розмірі 1014,36 грн за період з 10 лютого 2015 року до 29 жовтня 2019 року, а також нараховано пеню у розмірі 11318,03 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням про застосування штрафних санкцій, позивач оскаржив його в адміністративному порядку, направивши скаргу від 01 липня 2020 року № б/н (вх. № 26531/6 від 06 липня 2020 року) до Державної податкової служби України.

За результатами розгляду скарги ДПС України прийнято рішення від 21 липня 2020 № 23314/6/99-00-06-03-01-06, яким скаргу позивача залишено без розгляду, оскільки питання порушене в скарзі є фактично повторним та вже вирішено по суті у розумінні п. 7 розділу І Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату боргу недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2015 року № 1124, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 лютого 2016 року за № 178/28308.

Вважаючи вказане рішення протиправним та необґрунтованим, позивач звернувся з позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Державної податкової служби України, у частині нехтування рішеннями судів, відмови у розгляді по суті скарг-заперечень на рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування;

- зобов`язати Державну податкову службу України відмінити рішення №0181424204 від 18 червня 2020 про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування;

- стягнути з Головного управління Державної податкової служби у м. Києві неправомірно утримані з пенсії позивача кошти у розмірі 9847,28 гри., 587,33 грн., як компенсацію судових витрат, як це визначено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року по справі №640/39/19 та 391,08 грн індексу інфляції та 3% компенсації за користування грошима, згідно з пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року по справі 640/18033/20 заяву позивача прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

08 жовтня 2020 року Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмку) сплати єдиного внеску від 08 жовтня 2020 року № Ф-15579-13 та направлено платнику податків.

Не погоджуючись з відповідною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржив її в адміністративному порядку, направивши скаргу від 26 жовтня 2020 року № б/н (вх. № 41800/6 від 02 листопада 2020 року) до Державної податкової служби України.

За результатами розгляду скарги ДПС України прийняла рішення від 19 листопада 2020 року № 32889/6/99-00-06-03-01-06, яким оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) залишено без змін, а скаргу платника податків - без задоволення.

Не погоджуючись з вищевикладеним, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

В силу частини 2 статті 2 вищевказаного Закону, виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

За змістом ч. 14 цієї ж статті порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень податкового органу щодо нарахування пені та застосування штрафів.

Процедуру подання та розгляду контролюючим органом скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, передбачених частинами десятою, одинадцятою статті 25 Закону № 2464-VI врегульовано Порядком розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2015 року № 1124, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.02.2016 року № 178/28308 (надалі - Порядок № 1124).

Згідно з п. 1 розділу ІІІ Порядку № 1124, у разі якщо головні управління ДФС в областях, місті Києві надсилають скаржнику рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий скаржник має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до ДФС.

Згідно з пунктом 1 розділу IV Порядку № 1124, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під підпис. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення контролюючим органом не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

За змістом пункту 4 розділу IV Порядку № 1124, контролюючий орган при розгляді скарги перевіряє законність і обґрунтованість винесення вимоги або рішення, що оскаржується, і приймає одне з таких рішень:

залишає вимогу або рішення, що оскаржується, без змін, а скаргу - без задоволення;

скасовує в певній частині вимогу або рішення, що оскаржується, не задовольняє скаргу в певній частині;

скасовує в повному обсязі вимогу або рішення, що оскаржується, і задовольняє скаргу;

направляє скаргу на новий розгляд до відповідного територіального контролюючого органу;

залишає скаргу без розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 1124, рішення ДФС, прийняте за розглядом скарги, може бути оскаржене в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПС України в оскаржуваному рішенні посилається на положення пункту 7 розділу І Порядку № 1124, відповідно до якого не розглядаються повторні скарги одним і тим самим контролюючим органом від одного і того самого скаржника з одного і того самого питання, якщо перше вирішено по суті.

Проте, судовим розглядом встановлено, що скаргу від 22 травня 2020 року № б/н (вх. № 19614/6 від 26 травня 2020 року) ОСОБА_1 було подано на рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 16 квітня 2020 року № 0058354204 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким застосовано до позивача штраф у розмірі 238,8 грн за період з 23 липня 2013 року до 22 жовтня 2014 року, штраф у розмірі 1014,36 грн за період з 10 лютого 2015 року до 29 жовтня 2019 року, а також нараховано пеню у розмірі 13904,3 грн, а скаргу від 01 липня 2020 року № б/н (вх. № 26531/6 від 06 липня 2020 року) подано до Державної податкової служби України на рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 18 червня 2020 року № 0181424204 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким застосовано до позивача штраф у розмірі 119,4 грн за період з 23 липня 2013 року до 26 вересня 2019 року, штраф у розмірі 1014,36 грн за період з 10 лютого 2015 року до 29 жовтня 2019 року, а також нараховано пеню у розмірі 11318,03 грн.

Таким чином, платником єдиного внеску оскаржувалися різні рішення, прийняті різними датами та мають різні номера.

Крім того, суд зазначає, що в резолютивній частині рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 18 червня 2020 року №0181424204 передбачено право платника єдиного внеску на оскарження в порядку визначеному ст. 25 Закону № 2464-VI протягом 10 календарних днів до органу доходів та зборів вищого рівня, тобто до Державної податкової служби України.

Отже, виходячи з вищевикладеного суд вважає, що позивачем оскаржувалися різні рішення та чинним законодавством передбачено право на оскарження платником єдиного внеску рішень контролюючих органів, а тому дії Державної податкової служби України про залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 від 01 липня 2020 року б/н (вх. 26531/6 від 06 липня 2020 року) є протиправними.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що контролюючими органами, відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність винесеного рішення належним чином в суді не доведена, що свідчить про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

До подібного правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 29 березня 2018 року у справі № 818/1695/16 (адміністративне провадження №К/9901/17761/18).

Щодо позовної вимоги щодо зобов`язання Державної податкової служби України відмінити вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-15579-13 від 08 жовтня 2020 року, виходячи зі змісту позовної заяви та встановлених обставин справи, суд, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати цю вимогу протиправною й скасувати, та зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закон № 2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Підпунктом 1 частини 2 статті 6 Закон № 2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закон № 2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закон № 2464-VI, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно з абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закон № 2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закон № 2464-VI).

Відповідно до п.п. 6 ч. 1 ст. 1 Закон № 2464-VI, недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частинами 3 та 4 статті 25 Закон № 2464-VI встановлено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (надалі - Інструкція № 449).

Згідно із п. 1 роз. VI Інструкції № 449, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Відповідно до п. 3 розділу VI Інструкції № 449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску, фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику податків вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

З наявних у матеріалах адміністративної справи даних інтегрованої картки позивача судом встановлено, що підставою для винесення спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) є нарахування недоїмки з єдиного соціального внеску згідно з рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 18 червня 2020 року № 0181424204, яким на підставі п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування застосовано до ОСОБА_1 штраф у розмірі 119 грн 40 коп. за період з 23 липня 2013 року до 06 вересня 2019 року, штраф у розмірі 1014 грн 36 коп. за період з 10 лютого 2015 року до 29 жовтня 2019 року та нараховано пеню у розмірі 11318 грн 03 коп.

Згідно абз. 3 ч. 14 ст. 25 Закону №2464-VI оскарження рішення податкового органу про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення податковим органом вищого рівня, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов`язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.

Суд звертає увагу, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року по справі № 640/18033/20 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України та Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якій, як вже було зазначено судом, позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Державної податкової служби України, у частині нехтування рішеннями судів, відмови у розгляді по суті скарг-заперечень на рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування;

- зобов`язати Державну податкову службу України відмінити рішення №0181424204 від 18 червня 2020 року про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування;

- стягнути з Головного управління Державної податкової служби у м. Києві неправомірно утримані з пенсії позивача кошти у розмірі 9847,28 грн., 587,33 грн., як компенсацію судових витрат, як це визначено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року по справі №640/39/19 та 391,08 грн індексу інфляції та 3% компенсації за користування грошима, згідно пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, оскільки недоїмка позивача зі сплати єдиного соціального внеску, виникла згідно з рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 18 червня 2020 року № 0181424204, яке станом на момент винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) оскаржується в судовому порядку, оскільки перебуває на розгляді в Окружному адміністративному суді м. Києва по справі № 640/18033/20, що в свою чергу свідчить про неузгодженість грошового зобов`язання передбаченого оскаржуваною вимогою.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Крім того, суд зазначає, що у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейського суду з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15.09.2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Таким чином, у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у м. Києві від 08 жовтня 2020 року №Ф-15579-13 є не обґрунтованою, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Щодо вимоги про зобов`язання приведення у відповідність даних інформаційної системи органів доходів та зборів, щодо відсутності заборгованості з єдиного соціального внеску, суд зазначає наступне.

Підпунктом 19-1.1.10 пункту 19-1.1 статті 19 Податкового кодексу встановлено, що контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, зокрема, забезпечують ведення обліку податків, зборів, платежів.

Наказом Міністерства фінансів України №5 від 12 січня 2021 року (набрав чинності з 05.04.2021 року), затверджений Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок № 5), який визначає правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з пунктом 2 Порядку, інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу, а інформаційна система - інтегрований комплекс процесів, компонентів та засобів апаратного і програмного забезпечення для виконання цільової функції.

Коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається у підсистемах інформаційної системи, первинним показникам та встановленим алгоритмам (правилам) логічного і арифметичного контролю;

У свою чергу, станом на час виникнення спірних правовідносин, був чинний Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок № 422) затверджений наказом Міністерства фінансів України № 422 від 07.04.2016 року та який визначав організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

За визначеннями наведеними у пункті 2 розділу І Порядку №422, інтегрована картка платника - це форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами; достовірність показників інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається у інформаційній системі, показникам первинних документів; коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається в інформаційній системі, встановленим алгоритмам (правилам) її співставності та логічного і арифметичного контролю; перекручення (викривлення) показників - неповне та/або несвоєчасне відображення у відповідних регістрах інформаційної системи, допущене як у результаті умисних дій працівників органів ДФС, так і внаслідок виникнення арифметичних та технічних помилок.

Виходячи з аналізу наведених вище положень, у платника податків наявний правовий інтерес, щоб дані його інтегрованої картки відповідали показникам його податкової звітності, відображали реальний стан заборгованості та розрахунків з бюджетом.

Вищенаведене відповідає правовому висновку Верховного Суду викладеному у постанові від 14 липня 2020 року по справі №826/4423/17 та від 05 березня 2021 року по справі №805/1079/17-а.

Згідно з п. 5 розд. І Порядку № 422 при виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов`язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою.

У разі необхідності коригування облікових показників інтегрованої картки платника податків у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

Таким чином, у разі необхідності контролюючий орган має можливість здійснювати коригування облікових показників інтегрованої картки платника, у тому числі у ручному режимі.

Порядком, чинним на час ухвалення рішення у даній справі, також передбачено, що відображення/занесення первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи.

Крім того, податковому органу, в якому перебуває платник за основним місцем обліку, надається доступ до інтегрованої картки платника податків, відкритих за основним місцем обліку, для внесення відповідної інформації, а за неосновним місцем обліку - в режимі перегляду.

Податковому органу, в якому перебуває платник за неосновним місцем обліку, надається доступ до інтегрованої картки платника податків, відкритих за неосновним місцем обліку, для внесення відповідної інформації.

Як вже зазначалось, та підтверджується матеріалами справи недоїмка в інтегрованій картці ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску по коду платежу 71040000 (для ФОП, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність), що містилася на момент розгляду відповідної справи виникла у зв`язку з прийняттям Головним управлінням ДПС у м. Києва рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 18 червня 2020 року № 0181424204, що набуло статусу неузгодженого в силу його оскарження позивачем у судовому порядку в рамках справи № 640/18033/20.

Таким чином, недоїмка що міститься в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 має статус неузгодженої, що виключає доцільність використання такого способу судового захисту, як здійснення коригування інтегрованої картки платника податків шляхом виключення заборгованості з єдиного соціального внеску.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов`язання Головного управління ДПС у м. Києві відкоригувати інтегровану картку платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення інформації про наявність податкового боргу.

Що стосується позовної вимоги щодо стягнення з відповідача 100 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди суд зауважує наступне.

Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано суду доказів наявності шкоди, або наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідачів та вини останніх в її заподіянні, фактів заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди такими, що задоволенню не підлягають.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи платіжних доручень, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір на загальну суму 1000,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково;

2. Визнати протиправними дії Державної податкової служби України про залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 від 01 липня 2020 року б/н (вх. 26531/6 від 06 липня 2020 року);

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у м. Києві № Ф-15579-13 від 08 жовтня 2020 року.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 500,00 грн (п`ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 500,00 грн (п`ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, код ЄДРПОУ 43005393).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник