Рішення № 100186417, 05.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2021 року м. Київ № 640/13885/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» (далі по тексту - позивач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 77, офіс 728 до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 11 грудня 2020 року № 00000137900701, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 500 000,00 грн, прийняте на підставі висновків акта перевірки від 06 листопада 2020 року №587/Ж5/26-15-07-01-02/38260976, як таке, що не відповідає чинному законодавству України, а також порушує права та охоронювані інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика»;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 06 квітня 2021 року № 25354070102, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 10 200,00 грн, прийняте на підставі висновків акта перевірки від 06 листопада 2020 року №587/Ж5/26-15-07-01-02/38260976 та Рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 01 квітня 2021 року вих. №7342/6/99-00-06-03-02-06, як таке, що не відповідає чинному законодавству України, а також порушує права та охоронювані інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність проведення фактичної перевірки контролюючим органом, що проводилась на підставі підпункту 80.2.5. пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПК України) та доповідної записки управління податкового аудиту у сфері матеріального виробництва від 22 жовтня 2020 року № 892/26-15-07-01-05.

Також позивач посилався на необґрунтованість висновків контролюючого органу, щодо порушення частини 1 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР (далі по тексту - Закон №481/95-ВР), а саме зберігання пального без наявності ліцензії, оскільки знаходження пального в паливних баках транспортних засобів не є зберіганням пального у місці зберігання пального, здійснення чого вимагає у суб`єктів господарювання всіх форм власності наявності ліцензії.

Крім цього, позивачем зауважено про необґрунтованості висновку контролюючого органу про неподання платником податків повідомлення про орендовані об`єкти оподаткування за формою 20-ОПП, оскільки до набрання чинності змін до пункту 8.4 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року № 1588 (надалі по тексту - Порядок № 1588) внесеними наказом Міністерства фінансів України від 24 червня 2020 року № 323 «Про затвердження Змін до Порядку обліку платників податків і зборів», що набув чинності 27 липня 2020 року був відсутній відповідний обов`язок.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

На виконання вимог ухвали суду відповідачем 12 серпня 2021 року подано до суду відзив на позовну заяву відповідно до змісту якого податковий орган щодо задоволення позовних вимог заперечує, з підстав безпідставності доводів викладених у позовній заяві.

Контролюючий орган у письмовому відзиві на позов посилався на необґрунтованість позовних вимог, оскільки контролюючий орган реалізував свої повноваження на підставі та у межах визначених чинним законодавством.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року замінено первісного відповідача Головне управління ДПС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» здійснює діяльність у сфері ремонту та будівництва доріг, що відповідає основному КВЕД 42.11 - Будівництво доріг і автострад.

27 жовтня 2020 року посадовими особами Головного управління ДПС у м. Києві, на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України та відповідно до наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 26 жовтня 2020 року № 7689 проведено фактичну перевірку ТОВ «СТ «Галактика» (РНОКПП 38260976), розташованої за адресою: м. Києв, вул. Січових Стрільців, буд. 77, кв. 728, з питань дотримання вимог чинного законодавства яке регулює придбання, зберігання та реалізацію пального за період з 01 липня 2019 року по 27 жовтня 2020 року, за результатами якої складено Акт № 587/Ж5/26-15-07-01-02/38260976 від 06 листопада 2020 року.

Перевіркою встановлено порушення п. 85.2 ст. 85, п.п. 212.1.15 п. 212.1, п. 212.2, п.п. 212.3.4 п. 212.3 ст. 212 ПК України, ч. 1 ст. 15 Закону № 481/95-ВР, а саме зберігання пального без наявної ліцензії, а також п. 63.3 ст. 63 ПК України в частині неподання до контролюючого органу звіту за формою 20-ОПП про наявність 15 об`єктів оподаткування рухомого і нерухомого майна, які знаходились у тимчасовому користуванні ТОВ «СТ «Галактика» станом на момент перевірки.

11 грудня 2020 року з урахуванням висновку акту перевірки № 587/Ж5/26-15-07-01-02/38260976 Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято:

- податкове повідомлення-рішення № 00000137900701, згідно з яким, на підставі п. 54.3 ст. 54 ПК України та абз. 8 ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР до платника податків застосована штрафна (фінансова) санкція (штраф) у розмірі 500000,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення № 00000138060701, згідно з яким, на підставі п. 54.3 ст. 54 та п. 117.1 ст. 117 ПК України до платника податків застосована штрафна (фінансова) санкція (штраф) у розмірі 17340,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, направивши скаргу від 21 січня 2021 року (вх. ДПС № 2433/6 від 26 січня 2021 року) до Державної податкової служби України.

За результатами розгляду скарги ДПС України прийняла рішення від 01 квітня 2021 року №7342/6/99-00-06-03-02-06, яким податкове повідомлення-рішення від 11 грудня 2020 року № 00000137900701 залишено без змін, скасовано податкове повідомлення-рішення від 11 грудня 2020 року № 00000138060701 у частині 7140,00 грн застосованих штрафних санкцій, в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу ТОВ «СТ «Галактика» - задоволено частково.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та необґрунтованими, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.

Право на проведення перевірки, в тому числі фактичної перевірки, визначено положеннями підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1. статті 75 ПК України.

Відповідно до пункту 75.1.3. статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Отже, проведення камеральних, документальних (планових або позапланових; виїзних або невиїзних) та фактичних перевірок є правом Головного управління ДПС у м. Києві, як податкового органу.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави призначення, обставини та порядок проведення перевірки визначено положеннями статті 80 ПК України.

Як вбачається зі змісту наказу №7689 «Про проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання» від 26 жовтня 2020 року, в основу проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем покладено підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, та інші нормативні акти, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС.

Так, статтею 20 ПК України визначено загальний перелік прав контролюючих органів, підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 визначає поняття фактичної перевірки, а підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України визначено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності такої підстави - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Тобто, фактична перевірка проводиться на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом за обов`язкової наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 ст. 80 ПК України.

Відтак, для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.

Позивач обґрунтовуючи адміністративний позов зазначив, що наказ на проведення фактичної перевірки не містить чітких підстав для її проведення, а посилання контролюючого органу на доповідну записку управління податкового аудиту у сфері матеріального виробництва від 22 жовтня 2020 року № 892/26-15-07-01-05, як на підставу для проведення перевірки, є незаконним, оскільки не відповідає приписам пп. 80.2.5 10 розділу ХХ ПК України та відповідно є порушенням ст. 522 10 розділу ХХ ПК України. При цьому, позивач наголосив, що в наказі про призначення фактичної перевірки відсутня інформація про порушення вимог законодавства, що регулює придбання, зберігання і реалізацію пального та джерела її отримання, що свідчить про безпідставність та незаконність проведення такої перевірки.

Згідно з матеріалами справи, підставою для видання наказу контролюючим органом зазначено доповідну записку управління податкового аудиту у сфері матеріального виробництва від 22 жовтня 2020 року № 892/26-15-07-01-05, на підставі якого проведено аналіз баз даних: АІС «Податковий блок», та Єдиного ліцензійного реєстру.

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що інформація на підставі якої прийнято наказ від 26 жовтня 2020 року №7689 «Про проведення фактичних перевірок», повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.

Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постановах від 22 вересня 2020 року у справі №520/1304/2020 та від 04 грудня 2018 року у справі 820/4894/18.

Дослідивши зміст відповідного наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 26 жовтня 2020 року №7689 «Про проведення фактичних перевірок», судом встановлено відсутність у тексті наказу інформації, яка свідчила б про наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, та у зв`язку з якими у контролюючого органу виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність для здійснення належного податкового контролю.

Суд зазначає, що у відповідному наказі, відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, окрім звичайного посилання на норму, що регулює питання призначення перевірки, а саме підпункт 80.2.5. пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Суд ще раз наголошує, що інформація на підставі якої прийнято наказ, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.

При цьому, підпункт 80.2.5. пункту 80.2 статті 80 ПК України містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки, а саме: така перевірка проводиться у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, а тому, зі змісту наказу від 26 жовтня 2020 року №7689 «Про проведення фактичних перевірок», неможливо встановити яке з окремих вказаних порушень слугувало конкретною підставою для його прийняття.

Зазначений висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду викладеним у постановах від 04 вересня 2020 року у справі №821/1274/18, від 02 вересня 2020 року у справі №821/1828/16 та від 04 грудня 2018 року у справі №820/4894/18.

У відзиві на позов контролюючим органом не зазначено та не додано жодного документу (заяви, доповідної записки, службової інформації, тощо), що могли б слугувати обґрунтованою причиною правомірності наказу, відсутня також і будь-яка інформація, що в цьому випадку податковий контроль необхідно було здійснювати саме в формі фактичної перевірки.

Судом прийнято до уваги правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/17123/18 від 02 лютого 2020 року, відповідно до якої Суд відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також, що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 03 жовтня 2019 року (справа №820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа №815/4392/15) тощо.

Водночас судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

З огляду на вищезазначений правовий висновок Верховного Суду, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що недотримання контролюючим органом вимог підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо призначення фактичної перевірки без визначення правових підстав призвело до звуження прав позивача як платника податків, що свідчить про протиправність здійсненого заходу податкового контролю та прийняття за його наслідками актів індивідуальної дії, оскільки описані вище порушення виключають допустимість як доказів відомостей, отриманих в ході такої перевірки, та, відповідно, нівелюють її результати, та, як наслідок, вимагає скасування прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень.

Щодо посилань відповідача на порушення позивачем ч. 1 ст. 15 Закону № 481/95-ВР, то суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначає Закон № 481/95-ВР.

Статтею 1 Закону № 481/95-ВР визначено, що ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Частиною першою ст. 15 Закону № 481/95-ВР встановлено, що оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

За унормуванням п.п. 14.1.6. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України акцизний склад - це:

а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;

б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом:

а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суб`єкти господарювання всіх форм власності, які отримують пальне для власних потреб та здійснюють діяльність з його зберігання, повинні отримати відповідну ліцензію в органах ДПС, за винятками, встановленими законами. Такими винятками є: зберігання пального державними підприємствами, установами та організаціями; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву та суб`єктами господарювання, які зберігають пальне, для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газодобувних майданчиках, бурових платформах; зберігання пального у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отриманого від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару, а також зберігання пального в паливних баках транспортних засобів чи технологічного обладнання (пристроїв).

При цьому, поняття транспортного засобу наведено у Правилах дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, відповідно до п. 1.10 якого транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів; причіп - транспортний засіб, призначений для руху тільки в з`єднанні з іншим транспортним засобом. До цього виду транспортних засобів належать також напівпричепи і причепи-розпуски.

Разом з тим, відповідно до ст. 1 Закону № 481/95-ВР, під місцем зберігання пального розуміється місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; під зберіганням пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Частиною 1 ст. Закону № 481/95-ВР визначено, що оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Крім цього, згідно зі ст. 15 Закону № 481/95-ВР, для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Наведене вбачається як з визначення термінів «місце зберігання пального», «зберігання пального», так і з переліку документів, які слід надати для отримання ліцензії на право зберігання пального, адже надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив`язки до місця (території).

Враховуючи викладене, з урахуванням вимог ст. 15 Закону № 481/95-ВР та положень п.п. 14.1.6. п. 14.1. ст. 14 ПК України, позивач не повинен був отримувати ліцензію на право зберігання пального, якщо таке пальне було завантажене не у стаціонарні паливні баки.

Так, на сторінці 6 Акту перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що перевіркою встановлено, що придбання ТОВ «СТ «Галактика» нафтопродуктів за період 01 квітня 2020 року по 05 листопада 2020 року без подальшої реалізації та/або відпуску та/або відвантаження та зберігання платником податків нафтопродуктів поза паливних банків транспортних засобів, без наявності ліцензії на право зберігання пального. Відповідний висновок зроблено контролюючим органом на підставі даних Єдиного реєстру акцизних накладних (надалі по тексту - ЄРАН) та первинних документів.

При цьому слід зауважити, що відповідачем ані в акті перевірки, ані до матеріалів справи не надано доказів про існування вищевказаної ємкості в якій зберігається пальне, як і не вказано об`єм такої ємкості.

Тобто, у суду відсутні докази щодо об`єму фактичних залишків пального на час проведення фактичної перевірки.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено придбання 9672,26 л дизельного пального за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 19/1116 від 04 вересня 2019 року, укладеним з Підприємством з іноземними інвестиціями «Амік Україна» (код ЄДРПОУ 30603572), що підтверджується видатковою накладною №від 07 квітня 2020 року на загальну суму 50 896,75 грн, в т.ч. ПДВ - 10 179,35 грн, а також додаткової угоди № 5 до договору постачання нафтопродуктів № 19/1116 від 04 вересня 2019 року, що підтверджується видатковою накладною №від 27 жовтня 2020 року, на загальну суму 81 345,00 грн, в т.ч. ПДВ - 16 269,00 грн.

Позивач пояснює, що отриманим пальним позивач заправляв безпосередньо в паливні баки транспортних засобів, які знаходяться у власності та у користуванні позивача за договорами оренди та позички, в яких і зберігалося це пальне, на підтвердження чого до суду надано відповідних договорів та копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, а також свідоцтв про реєстрацію машин.

Надаючи оцінку вищевикладеному, суд зазначає, що, встановивши факт отримання позивачем дизельного пального, відповідач не встановив, не зафіксував та не довів належними та допустимими доказами факт та місце зберігання дизельного пального.

В свою чергу, неналежним чином проведена фактична перевірка, під час якої контролюючим органом обмежився перевіркою наданих позивачем бухгалтерських документів не встановивши фактичні залишки пального, та відповідно висновки такої перевірки, не можуть бути доказом порушення позивачем податкового законодавства.

Оскільки податковим органом під час фактичної перевірки не встановлено об`єму залишків палива, який зберігався позивачем, то суд вважає застосування щодо позивача штрафної санкції - протиправним, а оскаржуване рішення таким, таким, що підлягає скасуванню.

Тобто, суд задовольняючи позовні вимоги, виходить з того, що контролюючий орган обмежився лише описом факту придбання позивачем дизельного пального, не встановивши факт його зберігання, місце зберігання, наявні на час перевірки залишки та порядок його використання.

Таким чином, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов`язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не доведено порушення ТОВ «СТ «Галактика» вимог ст. 15 Закону №481/95-ВР.

Щодо висновку Головного управління ДПС у м. Києві про неподання платником податків повідомлення про орендовані об`єкти оподаткування за формою 20-ОПП, суд зазначає наступне.

Пунктом 63.3 статті 63 ПК України визначено, що з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Так, порядок здійснення такого повідомлення про об`єкти оподаткування визначений наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588, яким визначено, що повідомлення про об`єкти оподаткування реалізується шляхом подання платником податків повідомлення за формою 20-ОПП до податкового органу за місцем знаходження такого об`єкта (додаток 10).

Згідно з п. 8.4 Розділу 8 Наказу №1588 повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

У повідомленні за формою № 20-ОПП надається інформація про всі об`єкти оподаткування, що є власними, орендованими або переданими в оренду.

Відповідно до п. 117.1 ст. 117 ПК України неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог, установлених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 1020 гривень.

Судовим розглядом встановлено, що про порушення позивачем п. 63.3 ст. 63 ПК України податковий орган дійшов висновку за результатами фактичної перевірки. В свою чергу, наказ Головного управління ДПС у м. Києві від 26 жовтня 2020 року № 7689 у якості підставі для проведення фактичної перевірки ТОВ «СТ «Галатика» містить посилання на положення пп.80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

За таких обставин дотримання платником податків вимог п. 63.3 ст. 63 ПК України не є предметом фактичної перевірки, оскільки повідомлення про об`єкти оподаткування (форма 20-ОПП) не стосується порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Разом з тим, на дату проведення відповідачем фактичної перевірки ТОВ «СТ «Галатика» чинною редакцією пункту 522 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України було встановлено мораторій на проведення фактичних перевірок, окрім перевірок в частині порушення вимог законодавства щодо: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу.

Отже, у будь-якому випадку податковий орган під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) не мав підстав для дослідження у ході проведення фактичної перевірки питання дотримання платником податків вимог п. 63.3 ст. 63 ПК України.

Враховуючи вищенаведене, дійшов висновку про неправомірність податкового повідомлення-рішення відповідача від 06 квітня 2021 року № 25354070102, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 10 200,00 грн.

Разом з цим, слід зазначити, що у рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

При вирішенні справи суд застосовує приписи статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також при вирішенні даної справи суд враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Сєрков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 9770,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 9770,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 11 грудня 2020 року № 00000137900701.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 06 квітня 2021 року № 25354070102.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ «Галактика» (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 77, офіс 728, код ЄДРПОУ 38260976) понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 770,00 грн (дев`ять тисяч сімсот сімдесят гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник