Рішення № 100185968, 06.10.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2021 року справа № 580/4035/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошової компенсації,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)», в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» щодо невиплати на користь ОСОБА_1 12613,07 грн, в якості грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна при звільненні на підставі Порядку забезпечення речового майна персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578;

- стягнути з державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» на користь ОСОБА_1 12613,07 грн, в якості грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна при звільненні та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.12.2020 по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою судді від 09.03.2021 відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи в судове засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не здійснив нарахування та виплату позивачеві грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна при звільненні на підставі Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578, що є порушенням вимог чинного законодавства та підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив проти позову, в якому вказав, що станом на день звільнення позивача з ним проведено повний розрахунок. При цьому, відповідач наголосив, що компенсація за неотримане речове майно не є складовою заробітної плати, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до такого висновку.

Згідно відомостей, які містяться в матеріалах справи, відповідно до наказу державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» № 208/ОС-20 від 09.12.2020 старшого прапорщика внутрішньої служби Корнюшина Олексія Олександровича, молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за пунктом 4 частини 1 статті 77 (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів) Закону України «Про Національну поліцію», з 30.12.2020.

В цьому наказі зазначено про необхідність виплати позивачеві грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної та додаткової відпусток, а також одноразової грошової допомоги при звільненні.

У березні 2021 року позивач звернувся до установи із заявою, в якій, серед іншого, просив видати йому довідку про нараховану та невиплачену грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.

Згідно довідки відповідача від 21.05.2021 № 8/923/Гб грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна станом на 01.05.2021 складає 12613,07 грн. та буде виплачена після отримання фінансування з державного бюджету.

Станом на час подання позову та прийняття рішення докази виплати позивачеві компенсації вартості за неотримане речове майно відсутні.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV (далі – Закон № 2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч. 2 ст. 23 Закону № 2713-IV).

Відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону № 2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі – Закон №580-VIII), а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань, а також Кодекс законів про працю України в тій частині, коли спеціальними нормами не врегульовані відносини спеціальними нормативно-правовими актами.

Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (ч. 5 ст. 21 Закону № 2713-IV).

Згідно з ст. 24 Закону № 2713-IV фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 (далі – Порядок № 578), зазначено, що цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Відповідно до пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, шо діють на день підписання наказу про звільнення.

Згідно з пунктом 23 Порядку № 578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості.

Пунктом 60 Порядку № 578 визначено, що для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

Враховуючи наведене та зважаючи на те, що відповідач зобов`язаний був на момент звільнення позивача здійснити з ним повний розрахунок, у тому числі нарахувати та виплатити у відповідності до вимог чинного законодавства компенсацію за неотримане речове майно, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення зазначеної компенсації належить задовольнити.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Повний розрахунок відповідач позивачу не здійснив, оскільки станом на час розгляду справи не виплатив грошової компенсації за недотримане речове майно, так як виплата цієї компенсації є предметом розгляду даної справи.

Як наслідок, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною та задоволенню не підлягає.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 3 статті 139 вказаного Кодексу при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За частиною 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.

Відповідно до статті 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу останнім надано до суду копію договору про надання правової допомоги від 14.05.2021, укладеного між позивачем та адвокатом Топором А.І., за умовами якого адвокат Топор А.І. надає юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з наявного в матеріалах справи детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги станом на 31.07.2021 на підставі договору про надання правової допомоги від 14.05.2021 між адвокатом Топором А.І. та клієнтом ОСОБА_1 визначено наступну вартість послуг адвоката: складання позовної заяви про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – 5 годин та підготовка та подання клопотання до Черкаського окружного адміністративного суду від 31.07.2021 – 3 години, разом 8 годин, у грошовому еквіваленті - 1800 грн.

На підтвердження сплати позивачем коштів до матеріалів справи долучено квитанцію до прибуткового касового ордера № 33 від 31.07.2021 на суму 1800 грн.

Отже, з огляду на матеріали справи, суд вважає, що відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати на сплату судового збору у розмірі 454 грн та витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 900 грн.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з державної установи «Черкаська виправна колонія (№ 62)» (18027, м. Черкаси, вул. Сурікова, 30, код ЄДРПОУ 08564854) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в розмірі 12613 (дванадцять тисяч шістсот тринадцять) грн. 07 коп.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань державної установи «Черкаська виправна колонія (№ 62)» (18027, м. Черкаси, вул. Сурікова, 30, код ЄДРПОУ 08564854) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 900 (дев`ятсот) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» та п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя В.В. Гаращенко