Рішення № 100182489, 07.10.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 жовтня 2021 року № 520/14567/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Зінченко А.В. , розглянувши в спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2,м. Харків,61050, код ЄДРПОУ 26281249) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (вул. Мироносицька, буд. 99-А3,м. Харків,61023, код ЄДРПОУ 43315445) про визнання скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:

-зупинити виконання постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Гука С.В. від 20.07.2021 р.ВП № 65880715 про накладення штрафу до розгляду позовної заяви ТУ ДСА України у Харківській області по суті.

-постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Гука С.В. від 20.07.2025; ВП № 65880715 про накладення штрафу скасувати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова від 20.07.2021р. ВП № 65880715 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. підлягає скасуванню, оскільки рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 року №520/13224/2020 не може бути виконано без надходження бюджетного фінансування на виконання рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Рішенням ХОАС від 14.12.2020 по справі №520/13224/2020 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Державної казначейської служби України Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме: визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківської області щодо нарахування та виплати судді Фрунзенського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням обмеження нарахування 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року та зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату судді Фрунзенського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, та з урахуванням передбачених Законом доплат, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у загальній сумі 280228,61 грн.

Рішення звернуто до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за один місяць.

ТУ ДСА України у Харківській області добровільно виконало рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 по справі №520/13224/2020 в частині, яка підлягала негайному виконанню та здійснило нарахування та виплату недоотриманої суддівської винагороди за квітень 2020 року судді Фрунзенського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , а саме з 18.04.2020 по 30.04.2020 у розмірі 31554 грн. 77 коп. (тридцять одна тисяча п`ятсот п`ятдесят чотири грн. 77 коп.).

На виконання Рішення Харківського окружного адміністративного суду віл 14.12.2020 по справі №520/13224/2020 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року ТУ ДСА України у Харківській області здійснило розрахунок недоотриманої суддівської винагороди судді Фрунзенського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 загальна сума якої складає 248673 грн. 84 коп. (двісті сорок вісім тисяч шістсот сімдесят три грн. 84 коп.) з цієї суми: 44761,29 грн. податок з доходів фізичних осіб, та 3730,11 грн. військовий збір, які необхідно утримати.

Таким чином, залишок недоотриманої суддівської винагороди який підлягає до сплати складає: 200182 грн. 44 коп. (двісті тисяч сто вісімдесят дві грн. 44 коп.).

09.07.2021 за вхідним № 1647/2021 до ТУ ДСА України у Харківській області надійшли постанови про відкриття виконавчого провадження від 23.06.2021 ВП №65880715, постанови про стягнення виконавчого збору від 23.06.2021 ВП №65880715, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 23.06.2021 ВП №65880715.

13.07.2021 за вихідним № 06-15/2339/2021 ТУ ДСА України у Харківській області надало відповідь з поясненнями та посиланням на норми чинного законодавства стосовно поважних причин, які унеможливлюють виконання рішення ХОАС від 14.12.2020 по справі № 520/13224/2020.

ТУ ДСА України у Харківській області зазначило, що виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 по справі №520/13224/2020 в повному обсязі можливе лише після зміни способу і порядку виконання судового рішення-на підставі частини третьої статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-УІН та статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року № 2747-ІУ в порядку стягнення з вищевказаної бюджетної програми, головним розпорядником бюджетних коштів якої є Державна судова адміністрація України.

28.07.2021 на адресу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області надійшла постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 20.07.2021 ВП № 65880715 про накладення на Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області штрафу в розмірі 5100,00 гривень.

Постанова мотивована невиконанням в повному обсязі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 по справі №520/13224/2020 та містить посилання на норми чинного законодавства.

Позивач не погоджується з винесеною постановою та звернувся до суду із зазначеним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Слід зазначити, що фактично предметом спору є правомірність дій та постанови державного виконавця щодо накладення штрафу за невиконання боржником рішення суду без поважних причин.

Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" .

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII - виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII - передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 63 Закону № 1404-VIII - за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Статтею 75 Закону №1404-VIII - визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Отже, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

При цьому, умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть слугувати будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид та обсяг яких залежить від характеру правовідносин, суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання та мотивів рішення, яке примусово виконується.

Судом встановлено, що станом на дату винесення спірної постанови про накладення штрафу, відомості про повне виконання боржником рішення суду у державного виконавця були відсутні.

Захист права судді на отримання суддівської винагороди у повному розмірі та своєчасно підпадає під режим посилених гарантій у якості невід`ємного елемента незалежності суду згідно зі ст.ст.124-129 Конституції України та ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016р. №1402-VII.

Поширення на ці відносини дії інших актів законодавства може бути зумовлено виключно існуванням прогалин правового регламентування та не повинно суперечити самій суті проходження громадянином України публічної служби на посаді професійного судді.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021р. у справі №520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов`язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012 р. №4901-VI “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.

Крім того, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021р. у справі №520/13014/2020 у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень – КПКВ 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів”, призначена саме для таких-от цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.

Згідно з Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” обсяг асигнувань на бюджетною програмою "0501150" складає – 3.000.000,00 грн. у рік.

Таким чином, використання у якості джерела виплати державних/публічних фінансів за бюджетною програмою "0501150" із об`єктивною неминучістю призводить до погіршення правового становища професійного судді за рахунок створення правової ситуації, коли рішення суду про виплату боргу із суддівської винагороди професійного судді не буде виконано ніколи за відсутності доброї воли Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України при тому, що саме унаслідок адміністративної бездіяльності перелічених суб`єктів владних повноважень та невжиття заходів із законодавчого виправлення раніше допущеної помилки у нормотворчій діяльності виникла і продовжує існувати ситуація із виплатою суддівської винагороди професійного судді не у повному обсязі.

Відтак, для реального та найшвидшого відновлення суб`єктивного права особи у контексті ст.ст.6 і 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція) та ст.1 Протоколу першого до Конвенції владний суб`єкт – Територіальне управління на виконання судового акту про спонукання до належного виконання управлінської функції (зобов`язання нарахувати платіж та провести виплату коштів) повинно прийняти власне рішення про призначення платежу у належному розмірі (тобто провести обчислення розміру і нарахування платежу за обліками) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.

Між тим, у спірних правовідносинах позивачем було лише призначено недоплачений залишок суддівської винагороди і нараховано цю суму за обліками бюджетної установи.

У тексті позову заявником не викладено жодного доводу про звернення до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня у цілях отримання додаткових асигнувань на виконання конкретного рішення суду і проведення виплати різниці в суддівській винагороді.

Відповідних документів до позову позивачем не долучено.

Після прийняття позову до розгляду таких документів позивачем до матеріалів справи додатково не подано.

Суд вважає, що формальне посилання заявника на відсутність коштів не створює підстав для тривалого невиконання рішення суду без вжиття додаткових заходів організаційно-правового характеру, об`єктивно зумовлених потребою створити умови для виконання рішення суду.

До таких заходів може бути віднесено і окреме письмове звернення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області до ДСА України з приводу виділення додаткових коштів для виконання конкретного рішення суду і включення боргових зобов`язань за невиконаним рішенням суду до кошторису бюджетної установи тощо.

Між тим, належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів вчинення будь-якого з таких заходів з метою набуття реальної можливості виконати рішення суду Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області до окружного адміністративного суду не подано.

Таким чином, суд зазначає, що відносини з приводу змісту та обсягу повноважень державного виконавця на примусове виконання актів органів судової влади України та деяких актів суб`єктів владних повноважень, кола заходів державного примусу та процедур і механізмів їх реалізації регламентовані приписами Закону України "Про виконавче провадження".

Враховуючи, що позивач вказує лише на часткове виконання рішення та нарахування заборгованості, та не надає жодних інших доказів виконання рішення суду в повному обсязі, суд погоджується із висновком державного виконавця про доцільність накладення штрафу на позивача.

До таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 травня 2020 року по справі №522/3268/17.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із висновком державного виконавця про доцільність накладення штрафу на позивача.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосуванняст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі "Immobiliare Saffi" проти Італії", заява N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Проблема невиконання остаточних рішень розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

У п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19 лютого 2009).

Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ.

Виходячи з наведеного вище, ураховуючи процес поновлення порушених прав позивача (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника.

Відповідно до ст.129 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Принцип “res judicata” (принцип обов`язковості судового рішення) покладає на боржника обов`язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 287, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2,м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 26281249) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (вул. Мироносицька, буд. 99-А3, м. Харків, 61023, код ЄДРПОУ 43315445) про визнання дій протиправними та скасування постанови – залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя А.В.Зінченко