Рішення № 100181030, 06.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/9978/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) (місцезнаходження: вул. Марата, 16, м.Краматорськ, Донецька область, 84301; код ЄДРПОУ: 14321883), в якій просить:

-визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) щодо ненарахування та невиплатити ОСОБА_2 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні;

-зобов`язати Краматорський прикордонний загін (військова частина 2382) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 24.03.2020 по 24.05.2021.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що наказом начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 15.01.2020 №10-ос його з 16.01.2020 виключено із списків особового складу загону та усіх видів забезпечення. При виключенні зі списків особового складу загону відповідач не провів позивачу виплату компенсації за неотримане речове майно. Лише, 24.03.2020 на картковий рахунок позивача перераховано заборгованість компенсації за неотримане речове майно в розмірі 33 933,18 грн та 25.05.2021 перераховано доплату заборгованості компенсації за неотримане речове майно в розмірі 31 246,40 грн, що підтверджується виписками по картковому рахунку позивача. При цьому посилається, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 по справі №380/2714/20 за період затримки виплати із 17.01.2020 по 23.03.2020 безспірної суми компенсації за неотримане речове майно стягнуто на користь ОСОБА_1 із Краматорського прикордонного загону середнє грошове забезпечення у сумі 34 477,82 грн. Таким чином, вважає неохопленим періодом затримки розрахунку при звільненні період з 24.03.2020 по 24.05.2021, за який відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Від відповідача відзив на позовну заяву на адресу суду не надходив.

Ухвалою судді від 23.06.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно з наказом начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 15.01.2020 №10-ос ОСОБА_1 з 16.01.2020 виключено із списків особового складу загону та усіх видів забезпечення.

24.03.2020 на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 . Краматорським прикордонним загоном (військова частина 2382) перераховано заборгованість компенсації за неотримане речове майно при звільненні в сумі 33 933,18 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 по справі №380/2714/20 за період затримки виплати із 17.01.2020 по 23.03.2020 безспірної суми компенсації за неотримане речове майно стягнуто на користь ОСОБА_1 із Краматорського прикордонного загону середнє грошове забезпечення у сумі 34 477,82 грн, виплату якої здійснено 05.04.2021, що підтверджується випискою по картковому рахунку Акціонерного товариства КБ «Приватбанк».

25.05.2021 на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 . Краматорським прикордонним загоном (військова частина 2382) на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду 12.10.2020 по справі №380/4854/20, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2021 перераховано доплату заборгованості компенсації за неотримане речове майно в сумі 31 246,40 грн.

Позивач вважає, що неохопленим періодом затримки розрахунку при звільненні є період із 24.03.2020 по 24.05.2021, за який Краматорський прикордонний загін (військова частина 2382) зобов`язаний нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із п. 12 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Так, ст. 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду: у справі № 806/2473/18 від 30.10.2019, у справі № П/811/570/16 від 22.08.2019, у справі № 524/8023/16-а від 11.06.2019.

Судом встановлено, що з позивачем при виключенні його із особового складу загону не було проведено повного розрахунку при звільненні, а вказана виплата була перерахована на картковий рахунок ОСОБА_1 24.03.2020 та 25.05.2021.

Отже, відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні позивача.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку, що за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Оскільки компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день його виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення – 16.01.2020, а таку компенсацію виплачено 24.03.2020, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку.

Разом з тим, суд зазначає, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 по справі №380/2714/20 стягнуто із Краматорського прикордонного загону на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення у сумі 34 477,82 грн за період затримки виплати із 17.01.2020 по 23.03.2020.

При цьому, 25.05.2021 на картковий рахунок ОСОБА_1 . Краматорським прикордонним загоном (військова частина 2382) на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду 12.10.2020 по справі №380/4854/20, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2021 перераховано доплату заборгованості компенсації за неотримане речове майно в сумі 31 246,40 грн.

Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку з 24.03.2020 по 24.05.2021.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19) зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини тлумачить поняття “якість закону” так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення у справах “C.G. та інші проти Болгарії” від 24.07.2008, заява № 1365/07, п. 39; “Олександр Волков проти України” від 29.01.2013, заява № 21722/11, п. 170).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справах “Кантоні проти Франції” від 11.11.1996, заява № 17862/91, п. 31-32; “Вєренцов проти України” від 11.04.2013, заява №20372/11, п. 65).

Як зазначалось раніше, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі “Меньшакова проти України”, зокрема у пункті 57 цього рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України - виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15).

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Разом з цим, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем проведено 25.05.2021, а середнє грошове забезпечення стягнуто із відповідача за період з 17.01.2020 по 23.03.2020, то відповідача належить зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 24.03.2020 по 24.05.2021, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

При зверненні до суду із цим позовом позивачем обрано спосіб захисту свого порушеного права шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 24.03.2020 по 24.05.2021.

З цього приводу суд зазначає, що, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 380/3007/20, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивача виключено із списків загону 16.01.2020.

Станом на день виключення позивача із списків загону, останньому не було виплачено компенсацію за неотримане речове майно. Вказана виплата була здійснена 24.03.2020.

Як вже встановлено судом, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 по справі №380/2714/20 стягнуто із Краматорського прикордонного загону на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення у сумі 34 477,82 грн за період затримки виплати із 17.01.2020 по 23.03.2020.

25.05.2021 на картковий рахунок ОСОБА_1 . Краматорським прикордонним загоном (військова частина 2382) на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду 12.10.2020 по справі №380/4854/20, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2021 перераховано доплату заборгованості компенсації за неотримане речове майно в сумі 31 246,40 грн.

Оскільки відповідачем не проведено із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні за відсутності спору про розміри належних позивачу при звільненні сум, застосуванню до спірних правовідносин підлягає ч. 1 ст. 117 КЗпП.

Щодо обраного позивачем способу захисту своїх порушених прав - нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що він відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.

З урахуванням вищенаведеного, встановлених судом фактичних обставин справи та враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, які закріплені статтею 245 України, в частині належного способу захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

При обранні ефективного способу захисту порушених прав позивача суд також врахував, що виплату належних позивачу при звільненні з військової служби сум проведено 25.05.2021 в сумі 31 246,40 грн.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Краматорський прикордонний загін (військова частина 2382) (місцезнаходження: вул. Марата, 16, м.Краматорськ, Донецька область, 84301; код ЄДРПОУ: 14321883) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 24.03.2020 по 24.05.2021.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна