Рішення № 100181028, 05.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7382/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2021 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність (щодо не проведення повного розрахунку при звільненні) та зобов`язати Рівненський зональний відділ Військової служби правопорядку (33001, м. Рівне, вул. Коцюбинського, 1, Код в ЄДРПОУ: 09589046) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 01.11.2018 року (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 20.04.2021 року (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні);

- зобов`язати Рівненський зональний відділ Військової служби правопорядку (33001, м. Рівне, вул. Коцюбинського, 1, Код в ЄДРПОУ: 09589046) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2018 року по 20.04.2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не розрахувався у повному розмірі із позивачем під час звільнення, що змусило звернутися до суду з позовом. Вказує, що на виконання рішення суду відповідач нарахував та виплатив 21.04.2021 індексацію грошового забезпечення у розмірі 42664,89 грн. Отже зазначає, що саме 21.04.2021 відбувся остаточний розрахунок із позивачем по належним йому виплатам, а в період з 01.11.2018 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 20.04.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) існувала затримка в розрахунку у зв`язку із звільненням.

Вважає, що у позивача виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Просить суд задовольнити позов.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позову заперечує повністю. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що на день виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення спору між позивачем та відповідачем щодо виплачених сум не було. Вказує, що здійснений розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні позивачем не оскаржувалися. Також зазначає, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив зокрема, що на протиправність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати в день звільнення грошового забезпечення вказують рішення судів по справах №460/4084/19 та № 380/4911/20.

Ухвалою суду від 11.05.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та

встановив:

ОСОБА_1 наказом Міністра оборони України від 28.09.2018 р. № 622 звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я та виключено з 31.10.2018 р. із списків особового складу зонального відділу наказом начальника РЗВВСП від 31.10.2018 р. № 234. (а.с.24).

Відповідно до виписки картрахунку акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/4911/20 від 26.10.2020 на рахунок ОСОБА_1 перераховано 21.04.2021 кошти в сумі 42664,89 грн (а.с.34)

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Згідно з правилами, встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».

Водночас указані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 28.01.2021 у справі № 240/11214/19.

Як встановив суд, позивача виключено зі списків особового складу 31.10.2018. Проте повний розрахунок з позивачем проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум.

Враховуючи наведене, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні є протиправною.

Таким чином, період з 01.11.2018 по 20.04.2021 є періодом затримки розрахунку при звільненні, за який відповідач повинен нарахувати та виплатити середній заробіток.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язати Рівненський зональний відділ Військової служби правопорядку (33001, м. Рівне, вул. Коцюбинського, 1, Код в ЄДРПОУ: 09589046) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2018 року по 20.04.2021 року, суд зазначає наступне.

Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону №2050-ІІІ слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Системний аналіз норм, що регулюють спірні відносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних відносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.

Крім того, Верховний Суд, розглядаючи справу №240/11882/19, вказав, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 4 квітня 2018 року у справі №822/1110/16, 20 грудня 2019 року у справі №822/1731/16, 13 березня 2020 року у справі №803/1565/17.

Отже, суд дійшов висновку, що необхідно зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2018 року по 20.04.2021 року.

Вказані висновки суду узгоджуються із висновками Верховного Суду при розгляді аналогічного спору, що викладені у постанові від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Щодо покликань відповідача у відзиві на позовну заяву на пропущений строк звернення до суду, суд вважає такі безпідставними, оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом у місячний строк відповідно до положень ст 122 КАС України після проведення остаточного розрахунку 21.04.2021.

Щодо стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо судових витрат, а саме судового, такі належить стягнути на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 908,00 грн.

Суд, вирішуючи питання щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 КАС України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Відповідно до довідки про проведення готівкової оплати від 06.05.2021 складеної адвокатом, позивач сплатив за надання послуг правничої допомоги 3000 грн (а.с.20)

Так, на підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: договір №116-21 від 04.05.2021 про надання правової допомоги (а.с.13), акт виконаних робіт від 06.05.2021 (а.с.19).

Згідно з актом адвокатом надано такі послуги:

- усна консультація, аналіз правовідносин (пп. 2.1 Додатку 1) - 30 хв - 500 грн;

- вивчення (актуальної) судової практики у подібних справа (пп. 2.3 Додатку 1) - 60 хв. - 500 грн;

- написання позовної заяви та формування повного пакету документів для подачі до суду (пп.1.2 Додатку 1) - 2,5 год. 2000 грн.

Розрахунок становить вартість 3000 грн.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного: дана справа відноситься до незначної складності; розгляд справи проведено без участі сторін; позов носить немайновий характер.

У даному випадку суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 4, 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.

Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом у вигляді надання консультацій, аналіз правовідносин та вивчення судової практики, а також написання позовної заяви та формування повного пакету документів для подачі до суду, суд вважає завищеним, оскільки дана справа незначної складності з сталою правовою позицією та не потребує значних затрат часу на вказані роботи.

Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в т.ч. рішення Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.

Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що розмір витрат сплачених адвокату у заявленому розмірі 3000,00 грн не є співмірним із складністю справи.

При цьому, судом при вирішенні питання щодо розміру судових витрат на правничу допомогу адвоката у цій справі враховано мінімальну ставку гонорару адвокатів за підготовку позовної заяви в адміністративних справах (яка складає не менше 2000 грн), які затверджені відповідними Радами адвокатів різних регіонів, незначну складність даної справи та наявну судову практику у вказаній категорії справ, розміщену в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд –

у х в а л и в :

1.Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 31.10.2018 у зв`язку із звільненням з військової служби.

3. Зобов`язати Рівненський зональний відділ Військової служби правопорядку (33001, м. Рівне, вул. Коцюбинського, 1, Код в ЄДРПОУ: 09589046) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за період з 01.11.2018 по 20.04.2021.

4. Зобов`язати Рівненський зональний відділ Військової служби правопорядку (33001, м. Рівне, вул. Коцюбинського, 1, Код в ЄДРПОУ: 09589046) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2018 по 20.04.2021.

5. Стягнути з Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку (33001, м. Рівне, вул. Коцюбинського, 1, Код в ЄДРПОУ: 09589046) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань, судовий збір в сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень, 00 копійок).

6. Стягнути з Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку (33001, м. Рівне, вул. Коцюбинського, 1, Код в ЄДРПОУ: 09589046) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на суму 2000,00 грн (дві тисячі гривень).

7. У решті вимог про присудження судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 1000 грн - відмовити.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 05.10.2021.

Суддя Коморний О.І.