Рішення № 100180984, 01.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/12317/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військової частини 2144) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) (далі – відповідач, військова частина 2144), у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби 31.05.2019;

- стягнути з Львівського прикордонного загону (військової частини 2144) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.05.2019 по 15.07.2021 терміном 776 календарних дні із розрахунку 351,87 грн в день у сумі 273051 грн.

Ухвалою від 30.07.2021 суддя прийняла позовну заяву та відкрила спрощене позовне провадження в адміністративній справі, без повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 31.05.2021 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. На виконання рішення суду від 02.03.2021 у справі № 380/380/20 позивачу 15.07.2021 виплачено грошову індексацію грошового забезпечення у сумі 23 652,76 грн. Отже, період затримки розрахунку при звільненні склав з 31.05.2019 по 15.07.2021. При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період відповідач не сплатив.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 07.09.2021 (вх. № 64983), у якому зазначає, що на час звільнення позивача з військової служби спору щодо виплати належних при звільненні сум не було. Відповідач, з посиланням на судову практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду зазначив про повноваження суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП. Просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Наказом начальника 7 прикордонного (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 31.05.2019 № 145-ос прапорщика ОСОБА_1 , техніка – водія відділення інженерного облаштування державного кордону відділу прикордонної служби “Рава - Руська” І категорії (тип Б), звільненого в запас на підставі пункту “ж” (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту 2 частини 5 статті Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення.

Станом на момент звільнення із позивачем не проведено розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2021 у справі № 380/380/20 позов ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задоволено частково; визнано протиправними дії Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06.12.2016 по 10.07.2017 без врахування базового місяця січня 2008 року; зобов`язано Львівський прикордонний загін (Військова частина 2144) нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06.12.2016 по 10.07.2017 з врахуванням базового місяця січень 2008 року; в решті позовних вимог відмовлено; стягнуто з Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) на користь ОСОБА_1 1000 (одну тисячу) гривень витрат на правничу допомогу.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021, апеляційну скаргу Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) задоволено частково; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2021 у справі № 380/380/20 змінено, виклавши абзац третій резолютивної частини цього рішення у такій редакції: “Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06 грудня 2016 року по 10 липня 2017 року”; у решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Нараховану індексацію грошового забезпечення з 06.12.2016 по 10.07.2017 в розмірі 23 652,76 грн відповідачем здійснено 15.07.2021 на виконання рішення суду.

Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, а саме відповідач протиправно не виплатив індексацію грошового забезпечення останній звернувся до суду з даним позовом.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України)

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як встановлено судом, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від в 02.03.2021 у справі № 380/380/20 відповідачем 15.07.2021 здійснено виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 06.12.2016 по 10.07.2017 в розмірі 23 652,76 грн.

Таким чином, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

У свою чергу, позивач звернувшись до суду з даним позовом просить стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 31.05.2019 по 15.07.2021 у сумі 273051 грн, яка значно перевищує суму вказаної вище індексації грошового забезпечення.

За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби із застосуванням принципу співмірності.

Разом з цим, формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України “Про оплату праці” визначається за правилами, закріпленими у “Порядку обчислення середньої заробітної плати”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Період з 01.06.2019 по 14.07.2021 є періодом за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 774 календарних дні.

Відповідно до довідки № 144 розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становив 21 464,00 грн (11031,20 грн у квітні 2019 року та 10432,80 грн у травні 2019 року).

Кількість календарних днів за квітень 2019 року – травень 2019 року становить 61 день. Тому середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 351,87 грн (21 464,00 грн / 61 день).

Отже, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 272 347,38 грн (351,87 грн х 774 календарних днів).

Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 23 652,76 грн (сума індексації, яку виплачено позивачу) / 272 347,38 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) *100 = 8,68 %.

На підставі викладеного, та враховуючи правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 (провадження № К/9901/5696/20), суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні, може вважатися виплата у розмірі 23639, 75 грн, що складає 8,68 % від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 272 347,38 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає задоволенню частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) (вул. Личаківська, 74 м. Львів, 79010 код за ЄДРПОУ 14321653) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військової частини 2144) щодо невиплати ОСОБА_1 в день його звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення.

Стягнути із Львівського прикордонного загону (військової частини 2144) на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період 01.06.2019 по 14.07.2021 у сумі 23639 (двадцять три тисячі шістсот тридцять дев`ять) гривень 75 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складений 06.10.2021.

Суддя Кедик М.В.