Рішення № 100180093, 06.10.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 жовтня 2021 року м. Ужгород№ 260/3826/21 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді – Калинич Я.М.

при секретарі судового засідання – Попович М.М.

за участю:

представник позивача: не з`явився,

представник відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (88017, вул. Грибоєдова, 12 А, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 37809328) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, буд.45, код ЄДРПОУ 43316386) про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Закарпатського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому позивач просить суд скасувати постанову головного державного виконавця ВПВР УЗПВР у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Міснік Н.В. ВП №61263520 від 30 червня 2021 року про стягнення виконавчого збору.

Свої позовні вимоги позивач мотивує наступним. Зазначає, що у зв`язку з скасуванням постанови про закінчення виконавчого провадження, 19.03.2021 року головним державним виконавцем Міснік Н.В., відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатський області Південно-західного управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про відновлення виконавчого провадження. Вказує, що для належного виконання рішення суду стягувачу необхідно було особисто звернутися до органу міграційної служби з відповідною заявою про обмін посвідки і тільки після цього ГУ ДМС в Закарпатській області виникла б фактична можливість виконати рішення суду. Відтак, 30 червня 2021 року головним державним виконавцем Міснік Н.В. винесено оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору. Позивач вважає таку протиправною та такою, що належить до скасування, зазначаючи, що ані при відкритті, ані при відновленні виконавчого провадженнч постанови про стягнення виконавчого збору не виносилося.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі.

13 вересня 2021 року відповідачем до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує щодо задоволення позовних вимог позивача. Зокрема зазначає, що постанова головного державного виконавця ВПВР УЗПВР у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Міснік Н.В. ВП №61263520 від 30 червня 2021 року про стягнення виконавчого збору, прийнята у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, проте від представника надійшло до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримує повністю та просить такі задовольнити.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення такого.

У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).

Встановивши обставини справи на підставі досліджених в судовому засіданні доказів, проаналізувавши норми права, які підлягають або не підлягають застосуванню до даних правовідносин, надавши оцінку кожному аргументу сторін та мотиви суду, з яких суд дійшов до висновків у справі, констатує наступне.

28 січня 2020 року Восьмим апеляційним адміністративним судом винесено постанову у справі №260/1180/19, якою апеляційну скаргу представника адвоката Лаврентьєва Юрія Германовича, діючого за дорученням від імені та в інтересах громадянина Азербайджану ОСОБА_1 - частково задоволено, серед іншого, зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській обл. повторно розглянути заяву громадянину Азербайджану ОСОБА_1 від 04.12.2018 року (разом з доданими до неї документами) щодо оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання, та прийняти за результатами її розгляду в установленому порядку рішення, з обов`язковим врахуванням наданої у постанові апеляційного суду правової оцінки щодо підстав скасування рішення № 187889000 від 29.07.2019р. про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.

12 лютого 2020 року ОСОБА_2 подав до відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) заяву про відкриття виконавчого провадження.

14 лютого 2020 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Міснік Н.В., винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Частиною 3 даної постанови ухвалено стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 18892 гривень.

29 травня 2020 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Міснік Н.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Рустамов Рустам постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Міснік Н.В. від 29.05.2020 року про закінчення виконавчого провадження оскаржив до суду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 року у справі № 260/2213/20, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2020 року, позовні вимоги задоволено, зокрема, визнано протиправною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 61263520, головного державного виконавця Міснік Н.В., відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатський області Південно-західного управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 29 травня 2020 року.

19 березня 2021 року головним державним виконавцем Міснік Н.В., відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатський області Південно-західного управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про відновлення виконавчого провадження.

У подальшому до ГУ ДМС в Закарпатській області надіслано вимогу головного державного виконавця Міснік Н.В. від 08.04.2021 року № 7-61263520/1430 щодо виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду №260/1180/19, на підставі якого видано 11.02.2020 року виконавчий лист, а саме: повторно розглянути заяву громадянина Азербайджану ОСОБА_1 від 04.12.2018 року (разом з доданими до неї документами) щодо оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання, та прийняти за результатами її розгляду в установленому порядку рішення з обов`язковим врахуванням наданої у постанові апеляційного суду правової оцінки щодо підстав скасування рішення №187889000 від 29.07.2019 року про відмову у видачі в оформленні посвідки на тимчасове проживання.

09 червня 2021 року ГУ ДМСУ в Закарпатській області повідомило головного державного виконавця Міснік Н.В. про виконання вимог державного виконавця ВПВР УЗПВР у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про розгляд заяви громадянина Азербайджану ОСОБА_1 та оформлення такому посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Відтак, 30 червня 2021 року головним державним виконавцем Міснік Н.В. винесено оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, положеннями ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з ч.1 ст.40 Закону №1404-VIII У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відновлення виконавчого провадження здійснюється державним виконавцем у відповідності до частини першої статті 41 Закону № 1404-VIII, якою передбачено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Отже, суд зазначає, що Законом № 1404-VIII передбачені такі випадки відновлення виконавчого провадження за постановою державного виконавця:

1) визнання судом незаконною чи скасування в установленому законом порядку постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження;

2) визнання судом незаконною чи скасування в установленому законом порядку постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

У зв`язку із визнанням незаконною та скасуванням рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 року у справі № 260/2213/20 постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 61263520, головного державного виконавця Міснік Н.В., відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатський області Південно-західного управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 29 травня 2020 року, відповідачем було винесено постанову від 19.03.2021 року про відновлення виконавчого провадження ВП №61263520 у відповідності до ст.41 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд наголошує на тому, що предметом розгляду даної справи не є правомірність відновлення виконавчого провадження № 61263520, а є правомірність винесення постанови про стягнення виконавчого збору, яка була постановлена 30 червня 2021 року.

За приписами ст. 27 Закону № 1404 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону №1404-VIII у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частина четверта статті 27 Закону №1404-VIII обумовлює, що постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Отже, оскільки при відкритті виконавчого провадження 14.02.2020 року не було вирішено питання про стягнення виконавчого збору, винесення постанови про стягнення виконавчого збору до вирішення питання про повернення виконавчого документа стягувачу чи про закінчення виконавчого провадження законом не передбачено, оскільки за змістом статті 40 цього Закону така дія є наслідком закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.

Тобто, Законом чітко визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, а саме постанові про стягнення виконавчого збору повинна передувати постанова про закінчення виконавчого провадження. При цьому постанова про виконавчий збір приймається не пізніше наступного дня з дня закінчення такого провадження.

Суд зазначає, що відповідачем 14.02.2020 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій у ч.3 зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 18892 грн. Проте, постанови про стягнення виконавчого збору, за нормами статті ст. 27 Закону № 1404, винесено не було.

Питання стягнення виконавчого збору державним виконавцем вирішується відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону №1404-VІІІ на стадії прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження з одночасним зазначенням про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. У іншому випадку, якщо виконавчий збір не стягнуто, таке питання вирішується в порядку, встановленому частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ, яка визначає наслідки закінчення виконавчого провадження.

Тобто для стягнення виконавчого збору необхідно настання відповідних умов:

1) виконавчий збір підлягає стягненню, але він не був стягнутий з боржника;

2) виконавчий документ повернуто стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону або виконавче провадження закінчено з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону. Якщо ці умови виконуються одночасно, то державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

Суд враховує, що порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом (частина п`ята статті 13 Закону №1404-VIII).

Разом з тим, суд погоджується з позивачем, що Закон №1404-VIII не наділяє органи державної виконавчої служби повноваженнями приймати рішення про стягнення виконавчого збору у будь-який час та за будь-яких подій, та вони повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №802/848/18-а, від 24 жовтня 2019 року у справі №580/1328/19.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Виходячи з положень Закону № 1404-VIII та Інструкції № 512/5 суд зазначає, що стягнення виконавчого збору, мінімальних витрат виконавчого провадження, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження, виконавець зобов`язаний зазначити про стягнення з боржника суми виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону, яка підлягає стягненню, та витрати виконавчого провадження у тому числі мінімальні. Тобто, стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження при відкритті виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця.

У разі якщо після завершення виконавчого провадження виконавчий збір не стягнуто, виконавець вживає заходів щодо їх подальшого виконання у порядку, визначеному пунктом 8 розділу III та пунктом 2 розділу VI Інструкції № 512/5.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору до вирішення питання про повернення виконавчого документа стягувачу чи про закінчення виконавчого провадження законом не передбачено, оскільки за змістом статті 40 цього Закону така дія є наслідком закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.

Враховуючи, що державним виконавцем Міснік Н.В. не виносилось постанови про стягнення виконавчого збору при відкритті виконавчого провадження, суд дійшов висновку, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору до вирішення питання про повернення виконавчого документа стягувачу чи про закінчення виконавчого провадження законом не передбачено, оскільки за змістом статті 40 цього Закону така дія є наслідком закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.

Отже, у даному випадку державним виконавцем при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору не було дотримано положень статті 27 та частини третьої статті 40 Закону №1404-VІІІ, а тому спірна постанови від 30 червня 2021 року винесена передчасно до вирішення питання про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 16 частини першої статті 39 Закону №1404-VІІІ, що суперечить встановленому Законом порядку.

Інші, передбачені Законом № 1404-VІІІ підстави для винесення постанови про стягнення виконавчого збору відсутні.

Прийняття державним виконавцем постанови про відновлення виконавчого провадження не є підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки така підстава Законом № 1404-VІІІ не передбачена.

Суд не дає оцінку обставинам виконання чи не виконання виконавчого листа №260/1180/19, виданого 11.02.2020 року Закарпатським окружним адміністративним судом, оскільки це не входить до предмету доказування і не стосується предмету спору.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, оскаржувана постанова головного державного виконавця ВПВР УЗПВР у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Міснік Н.В. ВП №61263520 від 30 червня 2021 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн. прийнята всупереч вимогам Закону №1404-VIII.

Під час судового розгляду справи судом встановлено порушення відповідачем порядку прийняття постанов про стягнення виконавчого збору.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що оскаржувані постанови державного виконавця прийняті не відповідно до Закону України Про виконавче провадження, а позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 268, 269, 271, 272, 287, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (88017, вул. Грибоєдова, 12 А, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 37809328) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, буд.45, код ЄДРПОУ 43316386) про скасування постанови - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця ВПВР УЗПВР у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Міснік Н.В. ВП №61263520 від 30 червня 2021 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо у Восьмий апеляційний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяЯ. М. Калинич