Рішення № 100178685, 07.10.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2823/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елтікс+", місто Львів,

до Приватного підприємства "Імсмарт", місто Харків,

про стягнення заборгованості за отримані послуги з перевезення у розмірі 5000 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Елтікс+" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Приватного підприємства "Імсмарт", про стягнення заборгованості за отримані послуги з перевезення у розмірі 5 000,00 грн.

11 серпня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у справі № 922/2823/21. Розгляд справи № 922/2823/21 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте судова кореспонденція повернулась на адресу суду із зазначенням причини "адресат відсутній за вказаною адресою".

Факт неотримання адресатом поштової кореспонденції, враховуючи, що суд, з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвали для вчинення відповідних дій за належною адресою та які повернулися до суду у зв`язку з їх неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/15442/17, від 10 вересня 2018 року у справі № 910/23064/17, від 24 липня 2018 року у справі № 906/587/17).

В даному разі відсутність в матеріалах справи відзиву спричинено діями самого відповідача, які виявились у пасивності по відношенню до отримання судової кореспонденції у відділенні поштового зв`язку, а відтак суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (частина 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

22 травня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Елтікс+" (перевізник, позивач у справі) та Приватним підприємством "Вега транс", яке в подальшому було перейменовано у Приватне підприємство "Імсмарт" (замовник, відповідач у справі), укладено договір-заявка № 2020/347 на здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом (надалі договір-заявка), за умовами якого відповідач (замовник) замовив позивачеві (перевізникові) за маршрутом: село Луковці (Чернігівська область) – місто Дніпро, перевезти вантаж об`ємом 86 м. куб. вагою 20 тони із датою доставки вантажу – 27 травня 2020 року, та адресою вивантаження: місто Дніпро, вулиця Суворова, будинок 17 ("Аптечний склад медичної академії") із фрахтовою сумою по заказу – 10 00000 грн., яку необхідно було сплатити протягом 10 – 12 банківських днів з дня отримання оригіналу ТТН, оригіналу рахунку, податкової накладної, акту виконаних робіт, оригіналу договору.

З метою виконання господарського обов`язку по перевезенню вантажу відповідача, позивач уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроінформ – "Безпека" договір про надання автотранспортних послуг № 2305 від 23 травня 2020 року із заявкою № 152 від 23 травня 2020 року на перевезення вантажу, за якою містяться наступні умови перевезення: маршрут перевезення село Луковці (Чернігівська область) – місто Дніпро, вантаж вагою до 22 тони, адреса розвантаження - місто Дніпро, вулиця Суворова, будинок 17 ("Аптечний склад медичної академії")

25 травня 2020 року вантаж доставлено в місце призначення та передано відповідальній особі вантажоодержувача, про що підписана товарно-транспортна накладна № 21 від 25 травня 2020 року.

Позивачем було складено акт надання послуг № 2503205 від 27 травня 2020 року за договором-заявкою № 2020/347 від 22 травня 2020 року на суму 10 000,00 грн. за фактично надані послуги з перевезення вантажу, а також виписано відповідачеві рахунок № 2503205 на оплату 10 000,00 грн.

Претензією вих. № 2807/20 від 28 липня 2020 року позивач звертався до відповідача з проханням сплатити суму боргу за надані за договором-заявкою № 2020/347 від 25 травня 2020 року послуги з перевезення вантажу.

18 серпня 2020 року відповідачем було вчинено дії по оплаті боргу на суму 5 000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 2270 від 18 серпня 2020 року із призначенням платежу "Сплата за транспортне перевезення згідно рахунку № 2503205 від 27 травня 2020 року".

08 червня 2021 року позивач направив відповідачеві вимогу про сплату боргу з оплати послуг перевезення на суму 5 000,00 грн.

Враховуючи відсутність оплати з боку відповідача за надані за договором-заявкою № 2020/347 від 22 травня 2020 року послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Предметом судового розгляду є встановлення факту наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача боргу у сумі 5 000,00 грн. за надані послуги з перевезення вантажу.

Правовідносини сторін у даній справі є господарськими та такими, що склались на підставі договору-заявки № 2020/347 від 22 травня 2020 року на здійснення перевезення вантажу транспортним засобом.

Відповідно до положень частини 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). (частина 2, частина 3). Господарський кодексом України також врегульовані відносини пов`язані з перевезенням вантажів. Так, частиною 1 статті 306 Господарського кодексу України встановлено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція (частина 2, частина 4 даної статті).

Пунктом 10.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) (далі за текстом - Правила) встановлено, що перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із Замовниками згідно з заявками або за разовими договорами.

В розрізі викладеного вбачається, договором перевезення вантажу є господарська операція в якій одна сторона (перевізник) зобов`язується надати послугу - доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві).

Змістовний аналіз вищевказаних правових норм у співвідношенні до умов укладеного між сторонами спору договору та фактичних дій, які повинен був виконувати та виконував (здійснював) позивач, як виконавець послуг, які (дії) підтверджуються наявними у справі належними та достатніми доказами, зокрема транспортними накладними та заявкою по договору, суду доходить до висновку, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про перевезення вантажу, за яким позивач від свого імені надавав відповідачу послуги, тобто здійснив транспортне перевезення обумовленого вантажу.

При цьому, як свідчать матеріали справи, позивач, будучи перевізником, уклав від свого імені договір із Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроінформ – "Безпека", для проведення господарської операції по перевезенню вантажу відповідача до точки розвантаження вантажу. Тобто, позивач передоручив виконання послуги з перевезення вантажу зазначеній вище компанії, через що у ТТН № 21 від 25 травня 2020 року значить вантажовідправником - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінформ – "Безпека".

За пунктом 11.1. Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами (розділ 1 Правил).

Таким чином, в системному тлумаченні норм чинного законодавства, з огляду на визначені сторонами умови договору, та тип перевезення, основним документом на підтвердження факту організації позивачем виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом є товарно-транспортна накладна.

Наявна в матеріалах справи товарно-транспортна накладна № 21 від 25 травня 2020 р. підтверджує факт організації позивачем процесу перевезення вантажу відповідача до пункту призначення, завдяки залучення автомобільного перевізника (Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінформ-"Безпека"), що зумовило зазначення у графі "Вантажовідправник" іншої юридичної особи. Враховуючи, що позивач здійснив активні дії по виконано прийняті на себе зобов`язання по наданню послуг з перевезення вантажу, обумовлених заявкою на перевезення на транспортне перевезення вантажу № 2020/347 від 22 травня 2020 року, у відповідача, за умовами статті 909 Цивільного кодексу України, виник зустрічний обов`язок - оплати надані послуги на протязі 10 до 12 банківських днів з дня отримання оригіналів документів (рахунок, акт, ТТН, договір) за фактично перевезений вантаж.

Як вказує позивач (що не було спростовано відповідачем в межах даної справи), необхідні для проведення оплати документи, які містяться у заявці № 2020/347 від 22 травня 2020 року, були спрямовані відповідачу за допомогою кур`єрської служби ТОВ "Нова пошта" і 03 червня 2020 року вручені підприємству-відповідача.

Беручи до уваги, що момент, з якого розпочинається строк оплати (з дня отримання всіх необхідних документів пов`язаних із проведенням послуг з перевезення вантажу), настав з 03 червня 2020 року, у відповідача виник обов`язок вчинити необхідні дії по проведенню операції по перерахуванню позивачу грошових коштів у сумі 10 000,00 грн. на протязі 10-12 банківських днів.

За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

18 серпня 2020 року відповідач сплатив позивачу кошти у сумі 5 000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 2270 від 18 серпня 2020 року із призначенням платежу "Сплата за транспортне перевезення згідно рахунку № 2503205 від 27 травня 2020 року". Втім решта суми є непогашеною, та рахується як заборгованість відповідача перед позивачем.

08 червня 2021 року була сформована та надіслана вимоги № 08/06/21 про сплату боргу з оплати послуг перевезення на суму 5 000,00 грн., яка була проігнорована відповідачем. На день постановлення даного рішення доказів проплати – відсутні.

На момент подання позову, відповідачем не було здійснено повної оплати вартості послуг з перевезення вантажу за рахунком № 2503205 від 27 травня 2020 року, за відповідачем рахується сума заборгованості в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження вчасної оплати наданої послуги з перевезення вантажу у строки, які обумовлені сторонами в договорі. За таких обставин, оскільки відповідач отримав визначену послугу, однак не в повному обсязі оплатив позивачу її вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 5 000,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252, господарський суду Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Імсмарт" (61103, місто Харків, вулиця Алчевських, будинок 29, ідентифікаційний код юридичної особи 35396142) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елтікс+" (79040, місто Львів, вулиця Городоцька, будинок 355, офіс 356, ідентифікаційний код юридичної особи 40036540) суму основного боргу у сумі 5 000,00 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 2 270,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "07" жовтня 2021 р.

Суддя Н.В. Калініченко