Рішення № 100173567, 28.09.2021, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/1108/21

Провадження № 2/161/1491/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2021 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Присяжнюк Л.М.,

за участю секретаря судового засідання - Борсук К.П.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача 1 – Неділько Т.Л.,

представника відповідача 2 – Мишковця О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Луцьку цивільну справу №161/1108/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління освіти Луцької міської ради, Комунального закладу «Луцька гімназія №4 ім. Модеста Левицького Луцької міської ради Волинської області» про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

19 січня 2021 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовом до Управління освіти Луцької міської ради (далі – відповідач-1, Управління), Комунального закладу «Луцька гімназія №4 ім. Модеста Левицького Луцької міської ради Волинської області» (далі – відповідач-2, Гімназія).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 вересня 2011 року позивач була прийнята на посаду вихователя групи продовженого дня Гімназії на час відсутності основного працівника.

Наказом Управління від 10 вересня 2012 року №629-к позивача було переведено на постійну посаду за строковим трудовим договором, з 10 вересня 2012 року по 30 серпня 2015 року.

Наказом Управління від 31 серпня 2015 року №507-к строк трудового договору продовжений до 30 серпня 2020 року.

Наказом Управління від 31 серпня 2020 року №289-к позивача було звільнено з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, а саме - у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Позивач вважає своєї звільнення незаконним з тієї підстави, що наказ про звільнення позивача мав право приймати лише директор Гімназії, а не Управління, оскільки так передбачено п.3 ч.3 ст.26 Закону України «Про освіту».

Крім того, вважає, що оскільки трудовий договір з нею був переукладений декілька разів, на підставі ч.2 ст.39-1 КЗпП України він вважається укладеним безстроково.

Також вказує, що наказ про її звільнення був безпідставно винесений 31 серпня 2020 року, хоча трудовий договір закінчувався 30 серпня 2020 року.

З наведених вище підстав, з врахуванням заяви позивача від 25 березня 2021 року про відмову від частини позовних вимог, просить суд:

1) визнати незаконним та скасувати наказ Управління від 31 серпня 2020 року №289-к;

2) визнати її звільнення таким, що відбулося без законної підстави;

3) поновити її на посаді вихователя групи продовженого дня в Гімназії (а.с.6, 32).

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Відповідач-1 у письмовому відзиві та його представник у судовому засіданні позовні вимоги заперечив.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні позовні вимоги заперечив.

Заслухавши пояснення присутніх учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з таких підстав.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що 01 вересня 2011 року позивач була прийнята на посаду вихователя групи продовженого дня Гімназії на час відсутності основного працівника (а.с.9, 11).

Наказом Управління від 10 вересня 2012 року №629-к позивача було переведено на постійну посаду за строковим трудовим договором, з 10 вересня 2012 року по 30 серпня 2015 року.

Наказом Управління від 31 серпня 2015 року №507-к строк трудового договору продовжений до 30 серпня 2020 року (а.с.13).

Наказом Управління від 31 серпня 2020 року №289-к позивача було звільнено з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, а саме у зв`язку із закінченням строку трудового договору (а.с.14).

Трудову книжку позивач отримала на руки 15 вересня 2020 року (а.с.10 зворот).

30 вересня 2020 року позивач звернулася до Луцького міськрайонного суду Волинської області із позовом до Комунального закладу «Луцька гімназія № 4 ім. Модеста Левицького Луцької міської ради Волинської області», третя особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – Управління освіти Луцької міської ради, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (цивільна справа №161/15788/20, суддя Рудська С.М.).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2020 року №161/15788/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального закладу «Луцька гімназія № 4 ім. Модеста Левицького Луцької міської ради Волинської області», третя особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Управління освіти Луцької міської ради, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відмовляючи у задоволенні позову у вищенаведеній справі, суд зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 до КЗ «Луцька гімназія № 4 ім. Модеста Левицького Луцької міської ради Волинської області» в частині скасування наказу про звільнення задоволенню не підлягає, оскільки зазначена установа не є належними відповідачем за цією вимогою, а також за похідними вимогами.

Надаючи свою правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

В першу чергу суд вважає за необхідним визначатися із дотриманням позивачем строку звернення до суду для вирішення цього трудового спору.

Частиною першою статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу трудову книжку було видано на руки 15 вересня 2020 року, а до суду з цим позовом вона звернулася лише 19 січня 2021 року, тобто, з пропуском місячного строку, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України.

Одночасно ст.234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Оскільки перший позов стосовно оскарження звільнення позивач подала до суду 30 вересня 2020 року, тобто у строк, встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України, але помилково визначила склад відповідачів у ньому, що стало підставою для відмови у його задоволення, враховуючи наявність у розглядуваному позові відповідного клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду для вирішення трудового спору, суд дійшов висновку, що цей строк пропущений з поважних причин і його слід поновити.

Що стосується суті позовних вимог, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У пункті 2 частини першої статті 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Частиною другою статті 23 КЗпП України передбачено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Як вбачається з матеріалів справи, строковий трудовий договір позивачем був укладений саме з Управлінням, яке і приймало позивача на роботу та виносило відповідний наказ про це.

Отже, саме Управління, як роботодавець позивача та сторона трудового договору, мало право приймати рішення про звільнення її з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Посилання позивача на положення п.3 ч.3 ст.26 Закону України «Про освіту», відповідно до якого керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень призначає на посаду та звільняє з посади працівників, визначає їх функціональні обов`язки є помилковими, оскільки це положення законодавства набрало чинності з 29 вересня 2017 року, в той час як строковий трудовий договір з позивачем був укладений 01 вересня 2011 року, коли саме Управління приймало працівників закладів освіти на роботу та укладало з ними трудові договори.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про освіту» не передбачають положень про те, що існуючи трудові договори мають бути переоформлені безпосередньо із закладом освіти, а таких дій з боку сторін не здійснювалося.

З наведених вище підстав суд дійшов висновку, що саме Управління, як роботодавець та сторона трудового договору, могло приймати рішення про припинення трудового договору з відповідачем на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, а доводи позивача в цій частині є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу, що трудовий договір в даному випадку припинявся не з ініціативи роботодавця (ст.40 КЗпП України), а з незалежних від нього причин, які визначені п.2 ст.36 КЗпП України. Позивач не навела суду, яким чином порушує її права та законні інтереси той факт, що наказ про її звільнення за загальними підставами, не з ініціативи роботодавця, винесло саме Управління, а не директор Гімназії.

Що стосується доводів позивача про порушення Управлінням строку винесення оскаржуваного наказу, суд зазначає таке.

Частиною п`ятою статті 241-1 КЗпП України передбачено, що коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Як видно з матеріалів останній день строкового трудового договору позивача припадав на 30 серпня 2020 року, який був вихідним (неділя). В такому випадку, на підставі ч.5 ст.241-1 КЗпП, днем закінчення строкового трудового договору вважається найближчий робочий день – понеділок 31 серпня 2021 року, коли і була звільнена позивач з роботи.

Доводи позивача та її представника про те, що трудовий договір мав бути припинений лише 28 серпня 2020 року (п`ятниця) є надуманими та суперечать положення ч.5 ст.241-1 КЗпП України, які є чіткими та двозначного тлумачення не допускають.

Лист Міністерства соціальної політики України від 05 січня 2018 року №9/0/22-18/134, на який посилається представник позивача, не містить у собі жодних висновків стосовно застосування положень ч.5 ст.241-1 КЗпП України, а отже він є нерелевантним до цих правовідносин.

Що стосується доводів сторони позивача про те, що її трудовий договір був продовжений на невизначений строк на підставі ч.2 ст.39-1 КЗпП України, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 39-1 КЗпП України передбачено, що трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

На думку суду, оскільки за характером роботи, а саме тривалістю учбового року, трудові відносини між сторонами не можуть бути встановлені на невизначений строк, переукладення строкового трудового договору у випадках, що підпадають під дію частини другої статті 23 КЗпП України, не має наслідком набуття трудовим договором характеру безстрокового чи укладеного на невизначений строк.

Крім того, вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін, однак будь-які дані про звернення позивача до Управління чи Гімназії з укладення договору на довший термін або безстрокового трудового договору в матеріалах справи відсутні.

Подібний правовий підхід застосований у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року № 725/2974/16-ц, яка теж стосувалася справи про звільнення педагогічного працівника закладу освіти комунальної форми власності на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.

Підсумовуючи вищевикладене, оскільки 31 серпня 2020 року закінчився строк укладеного з позивачем трудового договору, Управління правомірно та обґрунтовано в цей день прийняло рішення про звільнення позивача з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, що зумовлює відмову у задоволенні позову.

На підставі наведеного та керуючись ст.265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління освіти Луцької міської ради, Комунального закладу «Луцька гімназія №4 ім. Модеста Левицького Луцької міської ради Волинської області» про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі- відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено

та підписано 01.10.2021 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Л.М. Присяжнюк